Ломбард

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Міняйла Рембрандта, 1627

Ломба́рд — спеціалізована кредитна установа, яка надає короткотермінові позики під заставу особистого майна позичальника.

Залежно від спеціалізації, у ломбардах приймають дорогоцінний метал, побутові речі, також можна закласти нерухомість. Здаючи річ у ломбард, її можна викупити, але й можна втратити назавжди.

За кілька хвилин працівник ломбарду оцінить техніку чи коштовність, складе контракт-розписку та виплатить гроші. Після експертизи речей клієнту називають суму, яку може виплатити ломбард і, якщо вона задовольняє клієнта, укладають договір.

У документі зазначається річ, яка заставляється, її оціночна вартість, термін застави, сума, яку позичальник має заплатити через обумовлений час. Залежно від виду застави у контракт-розписку вносять додаткові пункти.

Ломбард нараховує певні відсотки на надану у кредит суму. Залежно від політики ломбарду, до відсоткової ставки може входити сума користування позикою, зберігання, страхування. Позичальник, здаючи у ломбард свою річ, має змогу викупити її через деякий час

Історія виникнення терміну[ред.ред. код]

До виникнення ломбардів її функції виконували лихварі, які існували задовго до виникнення ломбардів.

У XV сторіччі французький король Людовик XI надав монополію на лихварство підприємцям, які зобов'язувалися стягувати відсотки в строго визначених межах. Вийшло так, що утримувачами королівського привілею стали переважно вихідці з історичної області Ломбардія в Північній Італії, із столицею в Мілані, де цей бізнес вже давно був відомий. З тих пір і виникло поняття «Будинок ломбардця», або просто «ломбард», що позначає узаконений заклад по видачі позик під заставу ліквідного рухомого майна. Так в Європі була знайдена альтернатива лихварському свавіллю.

У Російській імперії ломбарди виникли значно пізніше — перші кроки до їх створення влада почали робити тільки з 1733 року. А лихварський промисел з величезними відсотками процвітав і в XIX столітті.

У літературі виведена ціла галерея представників цієї професії — від зображеної Достоєвським в «Злочині і покаранні» сухуватої бабки-лихварші Олени Іванівни, що стягувала «по гривні за місяць з рубля», до бравого відставного унтера Сили Ерофєїча Грознова з п'єси Островського «Правда — добре, а щастя — краще», який навіть сам не радить знайомим позичати у нього гроша: «Я відсотки дуже великі беру».

Законодавче регулювання[ред.ред. код]

Див. також[ред.ред. код]