Марчук Анатолій Петрович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Анатолій Марчук
Голова Макарівської РДА Ярослав Добрянський дарує годинник Заслуженому художнику України Анатолію Марчуку, 2011 рік
Ім'я при народженні Анатолій Петрович Марчук
Народився 1 січня 1956(1956-01-01) (68 років)
с. Весела Слобода, Макарівський район, Київська область
Країна  Україна
Національність українець
Діяльність художник
Відомий завдяки художник
Alma mater Київський державний художній інститут
Членство Національна спілка художників України
Премії Міжнародна премія імені Володимира Винниченка (2013)
Звання
Народний художник України
Заслужений художник України
Заслужений художник України

Анатолій Петрович Марчук (нар. 1 січня 1956, с. Весела Слобода, Макарівський район, Київська область[1]) — український художник та доброчинець. Заслужений художник України (2006), Народний художник України (2024)[2], член Національної спілки художників України (1990). Лауреат Міжнародної премія імені С. Гулака-Артемовського (1999) та Міжнародної премії імені Володимира Винниченка (2013), дипломант 2-го Міжнародного конкурсу плакату «Червоний хрест» (Москва, 1985). Працює у стилі аванреалізму.

Життєпис[ред. | ред. код]

Народився Анатолій Марчук 1 січня 1956 року в селі Весела Слобода Макарівського району Київської області.

У перший клас 1962 року пішов теж у Веселій Слободі, а вже у 1963 році родина переїхала на батьківщину, у Козичанку, де Анатолій закінчив вісім класів.

З 1970 по 1972 роки А. П. Марчук навчався у Київській школі-інтернаті No7. З 1973 по 1979 — в образотворчій студії Київського Жовтневого палацу (вчителі М. Родін, М. Гуляєв та В. Забашта). У 1980 вчився малюнка в приватній школі В. Зарецького. З 1980 року навчався в Київському державному художньому інституті (нині — Національна академія мистецтв та архітектури), який закінчив у 1986 році (майстерня книжкової графіки професора В.Чебаника).

Працював у київських видавництвах «Мистецтво» (1985) та «Веселка» (1987—1989).

Діяльність художника позначена вагомим внеском у суспільну справу Макарівщини. Він є організатором щорічних пленерів у Козичанці, в яких беруть участь молоді та визнані художники України. У 2003 році — автор та куратор проекту «Мистецтво Макарівщини», в рамках якого видано каталог художників району та проведена виставка до 80-річчя Макарівського району. Є автором герба та прапору Макарівського району, символіки абсолютної більшості сіл Макарівщини. У 2003 році заснував Макарівську картинну галерею[3]. Є автором проекту Пам'ятника Данилові Тупталу в Макарові (2007).

Доробок[ред. | ред. код]

Художник працює в галузі станкової графіки та малярства.

Основні твори
  • «Сплюндрована святиня» (1990)
  • «Загасла свічка» (1990)
  • «Слід птаха» (1991)
  • «Діалог» (1992)
  • «Розмова в саду» (1997)
  • «Великдень» (1997)
  • «Обряд» (1997)
  • «Свято» (1998)
  • «Печальна» (1998)
  • «Забутий храм» (2000)
  • «Вихід» (2000)
  • «Натюрморт» (2003)
  • «Козичанські кози» (2003)
  • «Дерева» (2005)
  • «Плинуть хмари над водою» (2015)
  • «Сріблисте грайво хмар» (2015)
Графічні цикли
  • «Пам'ятки архітектури» (1986—1990)
  • «Погляд крізь століття» (1988—1990)
  • «Місто, в якому я живу» (1987—1990)
  • «Козичанські мотиви» (1990—2000)
  • «Макарівські мотиви» (2000—2015).

Анатолій Марчук учасник всеукраїнських та закордонних мистецьких виставок від 1985 року. Персональні виставки відбулись у Києві (1989, 1993, 2003, 2006, 2013, 2016), Кракові (1992), Гамбурзі (1996).

Твори Анатолія Марчука зберігаються в багатьох провідних художніх музеях України та Польщі, в колекціях Міністерства культури, Дирекції виставок Національної спілки художників України та приватних збірках України, Польщі, Німеччини, США, Австралії та Канади.

Примітки[ред. | ред. код]

  1. Букет Є. В. Історія українського села. Козичанка. — Київ: «Логос», 2003. — С. 60 — 64.
  2. Указ Президента України № 16/2024 «Про відзначення державними нагородами України з нагоди Дня Соборності України»
  3. Чи стане Макарів духовно-культурною меккою?. Архів оригіналу за 29 січня 2018. Процитовано 27 жовтня 2017.

Посилання[ред. | ред. код]