Меркурометрія

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку

Меркурометрі́я — титриметричний метод кількісного визначення деяких аніонів, заснований на утворенні малорозчинних сполук при взаємодії з розчинами солей Hg(I). Визначуваними аніонами зазвичай є галогенід-іони, а титрантом — розчин нітрату ртуті(I) Hg2(NO3)2.

Визначення[ред. | ред. код]

При взаємодії між галогенід-іонами та катіоном Hg22+ відбувається осадження малорозчинних галогенідів:

; Ks=1,3·10-18
; Ks=5,8·10-23
; Ks=4,5·10-29
Дифенілкарбазон

Для встановлення кінцевої точки титрування застосовують декілька індикаторів:

  • дифенілкарбазон (а також дифенікарбазид), у вигляді 1% розчину в 95% етанолі. Повне відтитрування аніонів і поява надлишкової кількості катіонів веде до утворення синього осаду комплексу (у слабокислому та нейтральному середовищах) або ж посиніння розчину (в HNO3 6 моль/л).

До переваг цього методу відноситься можливість проводити визначення у сильнокислих розчинах, а також при їхній каламутності чи забарвленості. Окрім того можливе і зворотне титрування.

Забарвлення розчинів, що містять іони Fe3+ (ліворуч) і комплекс [Fe(SCN)3] (праворуч)

При використанні такого методу слід проводити окремий контрольний дослід, в кому визначається кількість титранту, що йде на реакцію з індикатором. Це число потім віднімається від об'єму титранту, що пішов на визначення аніонів у досліджуваному розчині.

Застосування[ред. | ред. код]

Меркурометрія має певні переваги над подібним до неї методом аргентометрії:

  • сполуки ртуті є дешевшими за сполуки срібла;
  • сполуки Hg(I) менш розчинні, ніж солі Ag(I), тому пік на кривій титрування поблизу точки еквівалентності виражений чіткіше;
  • визначенню хлорид-іонів меркурометричним титруванням не заважають присутні у розчині іони MnO4-, CrO42-, NO2-, SO32-, S2-, а також H2O2.

Стандартизація[ред. | ред. код]

Нітрат ртуті(I) не відповідає вимогам до стандартних речовин, тому після приготування розчину його додатково стандартизують.

Типовим для меркурометрії є розчин титранту концентрацією 0,1 моль/л, приготований розведенням солі у нітратній кислоті. Оскільки солі Hg(I) є нестійкими, вони можуть містити домішки Hg(II). Тому до отриманого розчину додають кілька крапель ртуті і залишають на одну добу у темному місці. Металічна ртуть сприяє відновленню іонів:

Концентрацію розчину Hg2(NO3)2 встановлюють за стандартним розчином хлориду натрію відомої концентрації. Індикатором може виступати тіоціанат заліза(III), отриманий in situ додаванням розчинів сполуки заліза(III) і тіоціанату.

Першою частиною стандартизації є титрування аліквоти стандартного розчину NaCl у присутності індикатору, другою — титрування холостої проби, без NaCl. Різницею є об'єм Hg2(NO3)2, що пішов на титрування наважки хлориду, з якого розраховують молярну концентрацію розчину.

Див. також[ред. | ред. код]

Джерела[ред. | ред. код]

  • Болотов В. В., Свєчнікова О. М., Колісник С. В., Жукова Т. В. та ін. Аналітична хімія / За ред. В. В. Болотова. — Х. : Вид-во НФаУ, 2004. — С. 264—266. — ISBN 966-615-219-3.

Посилання[ред. | ред. код]