Міжнародні закони у справах біженців

Міжнародні закони у справах біженців — галузь міжнародного права, що займається правами та захистом біженців. Існують розбіжності у думках серед вчених міжнародного права щодо співвідношення між законом про біженців та міжнародним законодавством з прав людини або міжнародним гуманітарним правом. Обговорення формує ширшу дискусію щодо фрагментації міжнародного права. У той час, як деякі вчені вважають кожну галузь права автономною, відмінною від інших галузей, інші розглядають три гілки як формування більшої нормативної системи, яка намагається захищати права всіх людей у будь-який час. Прихильники останньої концепції розглядають цю цілісну структуру як таку, що включає норми, які застосовуються лише до певних ситуацій, такі як збройний конфлікт та військова окупація (МГП), або до певних груп людей, включаючи біженців (закон у справах біженців), діти (Конвенція з прав дітей) та військовополонених (Женевська конвенція III 1949 року).

Джерела законодавства про біженців

Законодавство про біженців охоплює як звичаєве право, імперативні норми, так і міжнародні правові документи. Єдиними міжнародними документами, що безпосередньо стосуються біженців, є Конвенція ООН 1951 року щодо статусу біженців та Протокол 1967 року, що стосується статусу біженців. І Конвенція, і Протокол відкриті для держав, але кожен може бути підписаний окремо. 145 держав ратифікували Конвенцію і 146 країн ратифікували Протокол. Ці документи застосовуються лише в тих державах, які ратифікували цей документ, а деякі країни ратифікували ці документи із різними застереженнями.

• Загальна декларація прав людини 1948 року
• Конвенція про статус біженців 1951 року
• Бангкокські Принципи щодо статусу та трактування статусу біженців 1966 року [1], прийняті на Азіатсько-африканським юридичним консультативним комітетом у 1966 році.
• Протокол 1967 року щодо статусу біженців
• Декларація про територіальний притулок Генеральної Асамблеї ООН 1967 року
• Конвенція щодо конкретних аспектів проблем біженців в Африці Організації Африканської Єдності 1969 року
• Декларація ООН про захист жінок і дітей при надзвичайних обставинах та під час збройних конфліктів 1974 року;
• Рекомендація Парламентської асамблеї Ради Європи № 773 (1976) «Про ситуацію з біженцями de facto»[2]
• Картахенська декларація щодо біженців 1984 року для країн Латинської Америки та трьох її наступників:
  • Декларація в Сан-Хосе 1994 року
  • Декларація в Мехіко 2004 року
  • Бразильська декларація 2014 року
• Висновок виконавчого комітету Програми Верховного комісара про міжнародний захист 1998 року
• Декларація держав-учасниць Конвенції 1951 року і/або Протоколу 1967 року щодо статусу біженців 2001 року
• Директива Ради Європи 2004 року про мінімальні стандарти кваліфікації та статусу громадян третіх країн та осіб без громадянства як біженців або як осіб, які потребують міжнародного захисту, а також змісту захисту, що надається [3]
• Нью-Йоркська Декларація щодо біженців та мігрантів 2016 року

Визначення біженця

Існує безліч визначень щодо того, кого слід вважати біженцем, зазвичай визначені для цілей певного документа. Різниця у визначенні поняття ускладнила створення конкретного і єдиного бачення того, що становлять біженці відповідно до початкової конвенції щодо біженців. Стаття 1 Конвенції в редакції Протоколу про статус біженців 1967 року визначає біженця як:

Людину, яка внаслідок обґрунтованого страху перед переслідуванням з причин расової, релігійної, національної приналежності, членства в певній соціальній групі або через політичні погляди, перебуває за межами країни свого громадянства і не може або через визначений раніше страх не бажає скористатися захистом цієї країни; або людину, яка не маючи громадянства та перебуваючи за межами країни свого колишнього звичайного місця проживання, внаслідок визначений раніше подій не може, або через страх не хоче повертатися до неї.

Протокол 1967 року вилучив часові обмеження, які обмежували статус біженця тим, що визначили його для людей, чиї обставини виникли «в результаті подій, що відбувалися до 1 січня 1951 року», і географічні обмеження, які давали державам-учасницям Конвенції можливість інтерпретувати це як «події, що відбуваються в Європі» або «події, що відбуваються в Європі чи деінде». Однак, це також дало змогу тим державам, які раніше ратифікували Конвенцію 1951 року, і обрали використовувати географічне обмеження, можливість зберегти це обмеження.

Організація Африканської Єдності (ОАЄ) в Конвенції щодо конкретних аспектів проблем біженців в Африці прийняла регіональний договір на основі Конвенції, доповнивши визначення, що біженець це

Будь-яка особа, змушена залишити свою країну внаслідок зовнішньої агресії, окупації, іноземного панування або подій, які серйозно порушують громадський порядок у будь-якій частині або у всій країні походження чи національності

У 1984 році група урядів країн Латинської Америки прийняла Картахенську декларацію, яка, як і Конвенція ОАЄ, додала більше об'єктивності, що базується на значному врахуванні Конвенції 1951 року. Картахенська декларація визначає, що до «біженців» слід віднести:

Осіб, які виїжджають зі своїх країн через те, що їхнім життю, безпеці чи свободі загрожують загальне насильство, зовнішня агресія, внутрішні конфлікти, масові порушення прав людини чи іншіи обставини, які серйозно порушили громадський порядок.

Законодавство у справах біженців Сполучених Штатів

Різні регіони та країни мають різні варіанти законодавства про біженців. Усі вони пов'язані з Конвенцією 1951 року та Протоколом 1967 року, що стосується статусу біженця. Сполучені Штати стали учасником цього Протоколу наступного 1968 року. Однак, після закінчення Другої світової війни криза біженців, що виникла, великий приплив і переселення індокитайських біженців призвело до прийняття Акту щодо біженців 1980 року. Цей закон імплементував визначення Міжнародної конвенції щодо біженців в американське право. Закон також створив правову базу для прийому біженців в США. Важливим аспектом цього закону є процедура звернення щодо визнання статусу. Якщо особа знаходиться в межах Сполучених Штатів, з будь-яким статусом або без статусу, вона може здобути притулок, але не може отримати статус біженця.

Для того, щоб розглядатися як біженець, особа:

• знаходитись за межами США
• перебувати в конкретних несприятливих гуманітарних умовах для США
• повинна підтвердити попередні переслідування або побоювання майбутніх переслідувань, заснованої на расовій, релігійній, національній, соціальній приналежності чи через політичні погляди
• наразі не перебувати в іншій країні
• повинна бути допущена до США

Першим етапом надання цього статусу є отримання рефералу Американської Програми прийому біженців (USRAP). Особі дозволяється включати її чоловіка/дружину, дитину чи інших членів сім'ї (лише за певних обставин) при поданні заявки на отримання статусу біженця. Після звернення людини посадова особа з громадянства та імміграції США, яка розташована за кордоном, проведе співбесіду для визначення права біженців на переселення до США. Якщо особу визнано біженцем, він або вона отримають багато форм допомоги. До них належать позика для подорожі, консультації щодо подорожі, медичний огляд та культурна інтеграція. Після переселення біженець він має право на медичну і грошову допомогу. Управління переселення біженців проводить Програму готівкової та медичної допомоги, яка повністю покриває допомогу, що її держава надає біженцям. Біженець має право на отримання цієї грошової допомоги та медичної допомоги протягом восьми місяців після дати свого прибуття.

Права людини та законодавство у справах біженців

Права людини — це права, які гарантуються особі на основі лише того, що він чи вона були народжені людьми. Нижче наведені універсальні права людини, найбільш актуальні для біженців:

• Право на свободу від катувань чи ставлення, що принижує гідність
• Право на свободу власної думки та висловлювання поглядів
• Право на свободу думки, совісті та релігії
• Право на життя, свободу та безпеку
• Свобода від дискримінації

Закон про біженців та міжнародне право в галузі прав людини тісно пов'язані за змістом, але мають різні функції. Головна відмінність їхньої функції полягає в тому, що міжнародне право щодо біженців посилається на державний суверенітет, в той час як, міжнародне право в галузі прав людини ні. Одним із головних аспектів міжнародного права щодо біженців є неповернення, основною ідеєю якої є те, що країна не може повернути особу до своєї країни походження, якщо вона піддасться загрозі після повернення. У цьому випадку певною мірою знижується суверенітет країни. Це базове право на неповернення суперечить основному праву суверенної держави на вислання будь-яких незареєстрованих іноземців.

Дивись також

• Право
• Біженці
• Екстрадиція

Зовнішні посилання

• Program in Refugee and Asylum Law Comprehensive program for the study of international and comparative refugee law at the University of Michigan Law School.
• Refugee Caselaw Site Searchable electronic repository of case law documents relating to the legal definition of refugee status under the 1951 Convention.
• Refugee Law Reader.
• Refugee Law Project (RLP) A leading Ugandan organisation producing research and analysis on refugee issues
• Rule of Law in Armed Conflicts Project
• U.S. settles lawsuit by rejected refugee claimant CBC news.
• Refugees and International Law Forum: Papers Documents and other resources related to refugee and human rights law.
• Refugee Protection: A Guide to International Refugee Law.
• The Collective Responsibility of States to Protect Refugees, by Agnès G. Hurwitz