Екстрадиція
Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Екстрадиція (видача злочинців) - форма міжнародної співпраці держав в боротьбі зі злочинністю. Полягає в арешті і передачі однією державою іншій (по запиту) особи, що підозрюється або обвинувачується в скоєнні злочину, або ж засудженого злочинця.
Форма міжнародної співпраці держав у боротьбі зі злочинністю. Полягає в арешті і передачі однією державою іншому (по запиту останнього) особи, підозрюваного або звинуваченних в здійсненні злочину або засудженого злочинця.
Зміст |
[ред.] Правові засади
Як правило, видача здійснюється на підставі договору між відповідними державами. Це може бути або двосторонній договір, або багатобічна конвенція, учасниками якої повинні бути як запрошуюча, так і запрошувана держава. Прикладом такої конвенції є Європейська конвенція про видачу 1957.
В принципі видача може здійснюватися і без договору, якщо це передбачається законодавством запрошуваної сторони.
[ред.] Умови видачі
Видача злочинців — право держави, але не його обов'язок. Обов'язком вона стає лише за наявності двостороннього договору про взаємну правову допомогу по кримінальних справах.
Видача може здійснюватися лише відносно певних злочинів — як правило, їх список або критерії їх визначення (тяжкість покарання тощо)встановлюється в договорі. Традиційно повинне дотримуватися правило «подвійної підсудності», тобто злочин, за здійснення якого запрошується видача, повинен признаватися таким в законодавстві як запрошуючої, так і запрошуваної сторони.
При цьому договорами встановлюються умови, які дозволяють відмовити у видачі. До них відносяться, головним чином, обгрунтовані підозри запрошуваної держави про те, що особа переслідується по політичних мотивах або що у разі видачі воно може бути піддане тортурам або страті.
[ред.] Видача своїх громадян
Згідно світовій практиці, в більшості країн світу своїх громадян не видають. Цей принцип закріплений в конституціях багатьох держав.
Всі країни ЄС мають між собою правові угоди, що дозволяють видачу своїх громадян. Великобританія, згідно Акту про екстрадицію 2003, зобов'язана видавати у тому числі і своїх громадян в ряд держав, з якими вона має відповідні міжурядові угоди.[1] Аналогічна ситуація в США.
[ред.] Процедура видачі
Процедура видачі починається з напряму однією державою іншому відповідного запиту. Зазвичай передбачається складання запиту або на мові запрошуваної сторони, або на одному з мов міжнародного спілкування (англійська, французька — залежно від вимоги запрошуваної сторони). Запити передаються або через міністерства закордонних справ, або безпосередньо через правоохоронні органи (міністерства внутрішніх справ, юстиції, прокуратури тощо).
У разі затримання передбачуваного злочинця в запрошуваній державі починається судова процедура. Роль суддей — підтвердити юридичну обґрунтованість запиту і дотримання всіх відповідних вимог. Якщо суд відхиляє запит, процедура припиняється. Якщо ж суд підтверджує можливість видачі, рішення ухвалюється адміністративними органами. Вважається, що остаточне рішення про видачу особи носить політичний характер.
[ред.] Сучасні тенденції
У сучасному международному праві спостерігається тенденція спрощення процедури видачі. Зокрема, йде мова про пом'якшення вимог «подвійної підсудності», скорочення числа підстав відмови у видачі, скороченні ролі адміністративних органів. Гальмом в цьому процесі є неготовність держав беззастережно визнавати видані в інших країнах ордери на арешт зважаючи на відмінність судових систем, а деколи і недовіри один до одного.
Найбільшого прогресу в спрощенні видачі добилися країни-члени Європейського союзу, які ввели у відносинах між собою так званий «Європейський ордер на арешт». Фактично він припускає автоматичного виконання запиту про передачу передбачуваного злочинця, без перевірки цього запиту з погляду змісту.
[ред.] Видача і передача
З видачею часто ототожнюють інші види міжнародної правової допомоги, зокрема, ті, які офіційно називаються «передачею». Зокрема:
- передача особи міжнародному судовому органу (такому, як Міжнародний трибунал по колишній Югославії або Міжнародний кримінальний суд).
- передача засуджених (для відбування покарання в іншій державі, ніж те, в якому ухвалений вирок). Саме ця процедура була застосована в 2007 при передачі Лівією Болгарії групи болгарських медсестер, засуджених до страти [1].Аналогічна процедура використовувалася при передачі Росії співробітників російських спецслужб, засуджених в Катарі на довічний ув'язнення за теракт проти Зелімхана Яндарбієва. Домовленості про здійснення таких процедур часто передбачають, крім оповіщених формальних умов, також якісь умови політичного або фінансового характеру, які не розкриваються.
- тимчасова передача особи, що знаходиться під вартою або засудженого до позбавлення волі, для проведення слідчих дій в іншій державі.
[ред.] Історія видачі
- З давніх часів до кінця XVII століття екстрадиція — рідкісне явище, застосовувалася в основному до політичних злочинців, єретикам, перебіжчикам.
- У XVIII — першій половині XIX століття індустріалізація і поява нового вигляду транспорту викликали збільшення інтенсивності переміщення людей, що привело до проблем з пограбуваннями на залізницях, бродягам і міжнародним злочинам. Договори про видачу стали полягати у великих кількостях між суміжними країнами і розповсюджувалися не тільки на дезертирів, але і на загальнодержавних злочинців (вбивць, злодіїв).
- З 1943 — Друга світова війна показала необхідність посилати військових злочинців в країни, в яких були здійснені їх дії. Для цього вже в 1942 році союзники прийняли «Межсоюзничеська заява про покарання за військові злочини».
[ред.] Видача в Стародавньому світі
- "Послали коліна Ізраїльови у все коліно Веніаміново сказати: яке це мерзотна справа зроблена у вас! Видайте розбещених оних людей, які в Гиве; ми уб'ємо їх, і викорений зло з Ізраїлю. Але сини Веніаміновф не хотіли послухати голосу братів своїх" Книга Суддів 20.12
- З історії Греції наводять приклад того, як афіняни погодилися видати македонському цареві Филипу всіх осіб, що зробили замах на його життя.
- Ахейці загрожували Спарті порушенням союзу, якщо не будуть видані її громадяни, що зробили напад на одне з селищ. *
У історії Риму посилаються на галлів, що вимагали видачі що напавших на них Фабія, і на аналогічну вимогу римлян у відношенні Аннібалу, а також на Катону, який вимагав видачі Цезаря германцям за те, що той почав з ними несправедливу війну.
