Наукове товариство
| Наукове товариство | |
 | |
| Частково збігається з | наукова організація[d] |
|---|---|
 Наукове товариство у Вікісховищі | |
Науко́ве товари́ство — товариство, яке об'єднує фахівців з певної наукової дисципліни (гуманітарної, природничої, технічної). Діяльність товариства зазвичай поширюється на певний регіон, державу або мовний чи культурний простір. Наукове товариство може мати інтернаціональний характер, об'єднуючи фахівців з різних країн.
Перші наукові товариства виникли в XIX столітті з метою представляти певну наукову дисципліну, обговорювати актуальні теми досліджень, публікувати фаховий часопис та окремі наукові видання, присуджувати премії в своїй галузі. У середині XX століття виникло дуже багато нових наукових товариств, що було пов'язано з подальшою спеціалізацією науки та зростаючою потребою в науковому спілкуванні.
Як правило, наукові товариства регулярно проводять міжнародні конференції чи конгреси, що є важливими форумами наукової комунікації.
Наукові товариства в Україні[ред. | ред. код]
В Україні термін наукове товариство вживається в ширшому сенсі, ніж на Заході, де зазвичай розрізняють суто фахові товариства та товариства популяризації науки[1]. Показовим тут є визнечення Енциклопедії українознавства[2]:
|
Наукові товариства — об'єднання вчених, фахівців і осіб, зацікавлених в розвитку окремих ділянок науки з метою організації наукових дослідів, публікації наукових праць та поширення наукових знань серед населення. | 
|
Перші наукові товариства[3] з'явилися в Україні в першій половині XIX століття: Одеське товариство історії й старовини (1839), Київське медичне товариство (1840), Одеське медичне товариство (1849).
В останні десятиліття XIX століття та на початку XX століття було засновано багато нових наукових товариств переважно історичного та філологічного спрямування. Серед історико-філологічних товариств в Україні можна згадати насамперед Церковно-археологічне товариство при Київській Духовній академії (1872), Історичне товариство Нестора Літописця (1873—1932) при Київському університеті, Історико-філологічне товариство при Харківському університеті (1877—1919), Історико-філологічне товариство при Імператорському Новоросійському університеті (1889—1917), Історико-філологічне товариство при Ніжинському історико-філологічному інституті (1894—1920).
В середовищі правників було утворено Київське правниче товариство (1877—1919) та Українське правниче товариство у Львові.
Було засновано багато товариств Дослідників природи: при Київському (1869), Харківському (1869), Одеському (1870) університетах; Польське товариство природників імені Миколи Коперніка у Львові (1886), Подільське товариство природознавців і любителів природи (1910), Кримське товариство природознавців (1910).
Окрім спеціалізованих з'явилися наукові товариства широкого обсягу: НТШ (1873) та Українське наукове товариство в Києві (1907).
Розвиткові науки в Україні сприяли також центральні російські наукові товариства або їхні філії. Так, наприклад, Воєнно-історичне товариство в Петербурзі (1907) мало філії в Києві та Одесі. Важливим осередком науки був Південно-Західний відділ Російського географічного товариства.
Після 1917 року більшість наукових товариств діяла при університетах та в системі Української академії наук в Києві та інших містах. У середині 30-х років XX століття усі наукові товариства при ВУАН і поза нею були ліквідовані радянською владою. У 1939—1940 та в 1945 році та сама доля спіткала всі наукові товариства Західної України.
За радянського часу в УРСР існували лише відділи відповідних всесоюзних наукових товариств.
На еміграції у 1918—1945 роках найбільше наукових товариств існувало в Чехословаччині. Після 1945 року в діаспорі окрім НТШ та УВАН діяли науково-богословські товариства українських православних церков у США та Канаді, Українське генеалогічно-геральдичне товариство та Українське історичне товариство у США, католицьке Українське богословське наукове товариство в Римі.
Зі здобуттям Україною незалежності колишні філії всесоюзних товариств усамостійнилися (пор. Товариство «Знання» України), окрім того виникло дуже багато нових галузевих товариств (напр. Українське товариство нейронаук).
Приклади українських наукових товариств[ред. | ред. код]
- Наукове товариство імені Шевченка (1873)
- Археологічне товариство (1876)
- Товариство наукових викладів імені Петра Могили (1908)
- Харківське наукове товариство (1924)
- Українське Науково-Технічне Товариство (1928)
Приклади міжнародних наукових товариств[ред. | ред. код]
- International Mathematical Society та European Mathematical Society (1920/90)
- Міжнародний астрономічний союз (1919)
- IUPAC
- International Union of Pure and Applied Physics
- European Physical Society (1968)
- International Union of Geodesy and Geophysics
- Міжнародний союз геологічних наук
- International Union of Soil Sciences (1924)
- International Association of Geodesy
- International Society for Photogrammetry and Remote Sensing
- International Union of Biological Sciences (1919)
- International Union of Biochemistry and Molecular Biology
- Econometric Society (1930)
- International Union of Psychological Science (1948)
- Scientific Committee on Antarctic Research (1958).
Див. також[ред. | ред. код]
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ Пор. німецькі терміни Wissenschaftliche Gesellschaft / Gelehrtengesellschaft, так само і у французькій мові: société scientifique / société savante або в англійській: Scientific Society / Learned Society
- ↑ Енциклопедія українознавства, т.5, с. 1713—1714.
- ↑ Відомості з історії українських наукових товариств за Енциклопедією українознавства, т. 5, с. 1713—1714.
Література[ред. | ред. код]
- Schroeder-Gudehus, B. Challenge to Transnational Loyalities: International Scientific Organizations after the First World War in Science Studies, Vol. 3, No. 2 (Apr., 1973), pp. 93–118
- Greenaway, F. 1996. Science International: A History of the International Council of Scientific Unions, Cambridge University Press
Посилання[ред. | ред. код]
- Наукові товариства // Юридична енциклопедія : [у 6 т.] / ред. кол.: Ю. С. Шемшученко (відп. ред.) [та ін.]. — К. : Українська енциклопедія ім. М. П. Бажана, 2002. — Т. 4 : Н — П. — 720 с. — ISBN 966-7492-04-4.