Рим

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Рим
Roma
Coat of arms of Rome.svg 
Країна Італія Італія
Регіон Лаціо 

Провінція

Рим 
Код ISTAT 058091
Поштові індекси 00118-00199
Телефонний код 06
Координати 41°53′35″ пн. ш. 12°29′00″ сх. д. / 41.89306° пн. ш. 12.48333° сх. д. / 41.89306; 12.48333Координати: 41°53′35″ пн. ш. 12°29′00″ сх. д. / 41.89306° пн. ш. 12.48333° сх. д. / 41.89306; 12.48333
Висота 20 м.н.р.м.
Площа 1 285,30 км²
Населення 2 638 842[1] - (31-12-2012)
Густота 2053,09 ос./км²
Розміщення
Commune
Map Region of Lazio.svg 
Влада
Мер Іньяціо Маріно (12 червня 2013)
Офіційна сторінка 

Рим (італ. Roma, лат. Rōma) — столиця Італії, адміністративний центр провінції Рим та області Лаціо. Населення становить понад 2,76 млн осіб, це найбільша за територією і кількістю жителів комуна країни. Міська агломерація нараховує до 3,7[2] млн жителів і є другою за величиною в Італії після Мілана. Рим розташований в центральній частині Апеннінського півострова на річці Тибр, поблизу узбережжя Тірренського моря.

Рим — одне з найстаріших міст світу, столиця Стародавнього Риму. Тому, Рим часто називають «вічним містом». Також Рим називають «містом на семи пагорбах». Це пов'язано з тим, що спочатку поселення було на пагорбі Палатин, згодом були заселені сусідні пагорби — Капітолій і Квіринал. Дещо пізніше поселення з'явилися на останніх 4 пагорбах Целій, Авентін, Есквілін і Вімінал.

Рим — метрополія старовинного світу (за переказом із 753 до н. е.), починаючи з седини 1-го століття, головний осередок західного християнства, з 1870 — столиця Італії; 3,4 млн мешканців (1970).

Назва[ред.ред. код]

За легендою Рим був заснований Ромулом і Ремом 21 квітня 753 р. до н. е.. Ромул і став його першим царем. Цю дату приводить історик Марк Теренцій Варрон. До нього римляни називали різні дати у проміжку між 758 і 728 роками до н. е.

Географія[ред.ред. код]

Розташування[ред.ред. код]

Вигляд Рима із орбіти
Тибр Вночі

Місто розміщено в центральній частині Італії, над рікою Тібр, в її усті, на височинній вапняній території недалеко від морського узбережжя. Це столиця країни і осередок найважливіших установ політичного і економічного життя. Рим другий після Мілану фінансовий і економічний центр Італії.

Історія[ред.ред. код]

Стародавній Рим[ред.ред. код]

В історії становлення стародавнього Рима, як міста можна відзначити кілька епох що відповідають епохам територіального і державного розвитку римської держави. Перша епоха охоплює собою життя міста до укріплення його Сервієвою стіною і відповідає царському періоду історії Риму, друга закінчується будівельною діяльністю Цезаря і відповідає епосі поступового перетворення міста-держави в імперію, а третя охоплює час перших імператорів до Септіміуса Северуса; четверта — час до V ст. н. е. Про чисельність населення Рима в республіканську і імператорську епохи немає точних відомостей. За оцінками, населення Рима за часів Сулли в 400 тис., а в II — III ст. н. е. — до 800 тис. чоловік.

Царський період[ред.ред. код]

Найдавніші поселення з хатин, що відносяться до культури залізного віку і швидше за все з'явилися на місці Рима задовго до восьмого століття до н. е. Вони будувалися на пагорбах навколо долини, що лежить біля річки Тібр, у місці де колись був брід. Про початок міста Рима маємо тільки легенди й гіпотези, засновані переважно на аналогіях.

За найпоширенішими нині переказами, Рим був заснований Ромулом 21 квітня 753 р. до н. е. Одного разу Ромул і Рем почали сперечатися на пагорбі Палатин з приводу того, де заснувати місто, і вирішили використати ворожіння на польоті птахів. Над Ремом пролетіло 6 шулік, а над Ромулом 12. Ромул почав робити борозни, а Рем стрибав через них. Ромул сказав, що це є святотатством і вбив Рема та сказав: «Так буде з кожним, хто перейде стіни мого міста». Є також ще інша версія, за якою Ромул сказав «Кордон мого міста ніхто не переступить», а це була всього лише борозна і трохи каміння. Рем засміявся і перестрибнув через межу. Так було засновано Рим. Ромул і став його першим царем.

Цю дату приводить історик Марк Теренцій Варрон. До нього римляни називали різні дати в проміжку між 758 і 728 роками до н. е. Безсумнівно, що ядром Рима був Палатинський пагорб і обидві його вершини Палатин і Цермал; до цього ведуть як усі легенди про початок Рима, так і положення пагорба в центрі римських пагорбів та їх конфігурація, що робила його найбільш недоступним. Безсумнівно однак і те, що Рим був не єдиною громадою, що існувала, у далекій давнині, в межах нинішнього міста. На протилежному до Палатіну Квіриналі здавна жила інша громада, можливо навіть іншої національності.

Чи існували окремі громади і на інших пагорбах — сказати неможливо. Літературні перекази зберегли нам вістки які грунтувались на релігійних обрядах, що збереглися від найдавнішого часу (в той прадавній історичний час жрецька колегія luperci — вовкуни — оббігала колом стародавнє Палатинське місто), точні дані про сакральні кордони Палатинського міста (pomcerium) вказує нам положення дійсних укріплень.

Сакральна межа йшла ad ima montis Palatini (біля підніжжя Палатина). Територія міста представлялася римлянам, як і всяка священна ділянка (templum) — квадратом; звідси ім'я Палатінського міста — Roma quadrata; відомо чотири кути цього квадрата, що дозволяє визначити справжню форму первинного Рима, яка наближалася, ймовірно, більше до трапеції, ніж до квадрата. За аналогією з іншими старолатинськими містами можна припустити, що укріплення міста йшли поверх пагорба і складалися частково зі штучних споруд (можливо валів).

В інших місцях фортифікаційні роботи обмежувалася обтесуванням і без того крутих схилів. Ці укріплення збереглися у великих шматках і до нашого часу. Так звані fondi di capanne — поглиблення в ґрунті, на яких стояли круглі мазанки стародавніх латинів, і надгробні урни, що імітують ці мазанки, з їх широкими дверима і конічної дахом, — дають нам уявлення про ці оселі, які покривали плато Палатина. Ту ж форму мали, ймовірно, і святині, як показують пізніші круглі храми старолатинських божеств і житла верховного жерця і царя. Спогади про це збереглося в реліквії пізнього походження, як курінь Фаустул (tugurium Faustuli) і будинок Ромула (casa Romuli), що зберігалися до IV столітті н. е.

Можливо, що поряд з круглими мазанками на Палатині раніше будували і чотирикутні житла. Можливо, вже Палатинське місто пов'язано було з протилежним берегом Тібру дерев'яним мостом, збудованим ще тоді, коли ні залізні, ні бронзові цвяхи не були у використанні (пізніший pons Sublicius). Пов'язані з Палатинським містом були і дві найдавніші дороги (viae), пізніше вулиці: нова і священна (nova et sacra); але ні їх відношення до міста, ні їх зв'язок між собою досі ще не вияснені. Серед пізніших укріплень збереглися старі ворота міста (porta Mugonia, porta Romanula).

Чи довго існувала невелика Палатинська громада у своєму первісному обсязі, ми не знаємо. У наступній стадії розвитку укріплене місто сильно розрослося і охопило собою вже 7 пагорбів — Septimontium, — частково оточених земляним валом (murus terreus). Про існування цієї стадії свідчать знову ж таки релігійні обряди, у яких 7 пагорбів є одним цілим. Тільки ці 7 пагорбів — аж ніяк не всім нам знайомі 7 пагорбів Рима, а дрібнішого поділу, а саме, за свідченням Антистія Лабеона — Палатий з Цермалом (дві вершини Палатинського пагорба), Велія — пагорб між Палатином і Есквіліном, Фагутал-Каріна (висота, на якій тепер стоїть S. Pietro in Vincoli), Ціспій і Оппій — дві вершини Есквіліна, і Субура, західний схил останнього і долина між ними (може бути замість останнього треба вставити частину Целія — Sucusa).

Питання про склад Септімонтія залишається втім, спірним; неясно також, як виник Септімонтій — чи з'єднанням громад, що сиділи на окремих вершинах, або розширенням Палатинської громади; імовірніше за все — останнє. І переказ, і топографічні дані ясно говорять про існування міста яке омивається двома струмками (в долинах Velabrum і vallis Murcia) та лежало на трапецієподібному плоскогір'ю. Ця форма є звичною в римській Кампаньї (сільські місцевості) і також зручне для виникнення укріпленого центру. Жителі громади, що виникла на Квіринал (collis Quirinalis або просто collis; звідси назва жителів громади — Collini), колись з'єдналися з сусідами (montani), і з цього з'єднання виникло місто, що носить в сучасній науці ім'я міста чотирьох кварталів (urbs quattuor regionum). Три з них — regio Palatina, Esquilina і Suburana — належали старому місту, четвертий квартал склала нова громада — regio Collina.

І про це місто існують лише неясні спогади у пізніших релігійних обрядах. Головним свідченням про його існування є те, що сакральна межа міста (померій) до часів Сулли обіймало лише місто чотирьох кварталів. Пам'яток цього періоду життя Рима не збереглося; з пам'ятників, що згадуються переказами, до цього періоду зазвичай відносять святилища загадкових Аргіїв, які щорічно в історичний час обходила урочиста процесія.

Древнє походження процесії Аргіїв однак є теж сумнівне. Місто чотирьох кварталів топографічно і стратегічно не було цільним утворенням; до його складу не входили такі важливі в стратегічному відношенні і тісно з'єднані топографічно з територією стародавнього міста пункти, як Капітолій і Авентин. Тому, ймовірно, перші спроби серйозно зміцнити місто призвело до розширення його території, невідповідно до кількості населення, але необхідної зі стратегічної точки зору. Розміри цього нового укріпленого міста точно відомі, оскільки його зміцнення частково збереглися й до нашого часу: це — так звана Сервієва стіна, побудова якої римська історична наука помилково приписувала царя Сервію.

Римські історики називають сім царів які правили в той період. Першим був Ромул, про якого говорилося вище. Другим — Нума Помпілій, який, на відміну від Ромула, управляв мирно і дав Риму перші закони, причому його радницею за легендою була німфа Егер. Третій цар — Тулл Гостілій, четвертий — Анк Марцій, п'ятий — Тарквіній Древній, потім Сервій Туллій і Тарквіній Гордий. Він, згідно з легендами, вступив на престол через вбивство попередника, правив жорстоко та врешті-решт був вигнаний з Рима (згідно з римськими істориками — у 510 році до нашої ери).

Після цього в Римі була встановлена республіканська система правління, у якій вирішальну роль грав сенат і два консули, що обиралися на рік.

Демографія[ред.ред. код]

Населення за роками (тис.):

Станом на 31 грудня 2010 року в Рим офіційно проживав 294 571 іноземець з 182 країн, серед них 108415 громадян Євросоюзу та 10770 громадян України[3].

Клімат[ред.ред. код]

Місяці Місяці Пора Рік
Січ Лют Бер Кві Тра Чер Лип Сер Вер Жов Лис Гру Зим Вес Літ Осі
Темп. макс. (°C) 12 13 14 17 23 27 31 30 26 21 15 12 12.3 18 29.3 20.7 20.1
Темп. мін. (°C) 2 4 5 8 11 15 17 18 15 9 7 4 3.3 8 16.7 10.3 9.6

Релігія[ред.ред. код]

Адміністрація[ред.ред. код]

Адміністративний поділ[ред.ред. код]

План історичного центру Рима з його районами
Муніціпії
  • До імператора Августа був поділений на 4 округи
  • Імператором Августом поділений на 14 округів, кожен округ на квартали
  • З VII століття — на 7 округів
  • Тепер Рим поділений на 4 міських округи, 19 Муніціпій і 155 районів міста.

Старе місто (Municipio I) поділене на 22 райони, які не мають однак управлінських функцій:

Назва Району
Назва Району
Назва Району
Назва Району
Назва Району
I Монті II Треві III Колонна IV Кампо Марціо V Понте
VI Паріоне VII Реґола VIII Сант Евстахіо IX Пінья X Кампітеллі
XI Сант Анжело XII Ріпа XIII Трастевере XIV Борґо XV Есквіліно
XVI Людовісі XVII Саллюстіано XVIII Кастро Преторіо XIX Целій XX Тестацціо
XXI Сан Саба XXII Праті

Органи влади[ред.ред. код]

Столиця Італії[ред.ред. код]

Рим є столицею Італії і місцем перебування уряду Італії. Офіційна резиденція президента Італійської Республіки і прем'єр-міністра Італії. Обидві палати італійського парламенту та італійського Конституційного суду знаходиться в історичному центрі. Міністерства розкидані по всьому місту, вони включаючи Міністерство закордонних справ, яке розташоване в Палаццо делла Фарнезіна поруч з Олімпійським стадіоном.

Управління міста[ред.ред. код]

Рим є однією з 8101 комун Італії, і є найбільшим як за площею так і за чисельністю населення. Він управляється мером, з 2013 року — Іньяціо Маріно, і міською радою. Місце міської ради на Капітолійському пагорбі у Палаці сенаторів. Це історична резиденція уряду в Римі. Місцеву адміністрацію в Римі зазвичай називають «Campidoglio» (Кампідольйо, укр. Капітолій), як і назва пагорба в римському діалекті.

Економіка[ред.ред. код]

Банк Італії (Bank of Italy) на Via Nazionale, Рим.

З 2005 р. ВВП у розмірі 94376 млн € (US $ 121,5 млрд)[4] ,місто виробляє 6,7% від національного ВВП (більше, ніж будь-яке інше місто в Італії), а рівень безробіття, знизився з 11,1% до 6,5% в період між 2001 і 2005 роками. Сьогодні він є одним з найнижчих з усіх європейських столиць Союзу[4].

Рим росте 4,4% на рік і продовжує рости більш високими темпами в порівнянні з будь-яким іншим містом країни.[4] Це означає, що, якби би Рим був країною, він займав би 52-гу сходинку серед найбагатших країн світу за рівнем ВВП. Рим мав у 2003 році ВВП на душу населення в розмірі 29153 € (US $ 37412), який був другим в Італії (після Мілана), і становить понад 134,1% від середнього рівня ВВП на душу населення у ЄС[5].

Хоча економіка Рима характеризується відсутністю важкої промисловості, тут в значній мірі домінують послуги, високотехнологічні компанії (ІТ, аерокосмічна, оборонна, телекомунікації), наукові дослідження, будівництво та комерційна діяльність (особливо в банківській справі), а також величезний розвиток туризму, який має дуже динамічне і надзвичайно важливе значення для її економіки.

Міжнародний аеропорт Рим Фьюмічіно, є найбільшим в Італії. У місті розташовані головні офіси більшості великих італійських компаній, а також штаб-квартири трьох з 100 найбільших компаній світу: Enel, Eni і Telecom Italia[6].

Університети, національні радіо-, теле- і кіноіндустрія в Римі, також є важливими секторами економіки: Рим також є центром італійської кіноіндустрії, завдяки студіям Cinecittà , які працюють з 1930-х років. Місто також є центром для банківської і страхової справи, а також електроніки, енергетики, транспорту та аерокосмічної промисловості. Численні міжнародні компанії, штаб-квартири і установ, міністерств, конференц-центри, спортивні споруди, музеї знаходяться в основних районів Рима бізнес: Esposizione Universale di Roma (EUR); TORRINO (далі на південь від EUR); Magliana; Parco de' Medici-Laurentina і так звана Tiburtina долина уздовж стародавньої Via Tiburtina.

Транспорт[ред.ред. код]

Рим має в своєму розпорядженні два сучасні міжнародні аеропорти — це Aeroporto internazionale Leonardo Da Vinci — аеропорт імені Леонардо да Вінчі і Ciampino aeroporto — аеропорт Чампіно (менший, в основному обслуговує чартерні рейси і рейси авіакомпаній-дискаунтерів).

Рим розташований в центрі кільцевої мережі автодоріг, які приблизно повторюють мережу доріг Стародавнього Риму, що починалися з Капітолійського пагорба і сполучав Рим зі всією імперією. У місті розвинена маршрутна мережа автобусів (350 маршрутів і більше 8000 зупинок) і трамваїв (39 км шляхів і 192 зупинки). У 2005 році було відновлено рух тролейбусів, існує тільки 1 лінія від вокзалу Терміні (маршрут 90).

У 1955 році був відкритий римський метрополітен, але на сьогоднішній день римське метро обмежується двома лініями, А і В, які перетинаються біля залізничного вокзалу Терміні. На 2005 рік загальна довжина ліній становила 38 км. На 2010 рік заплановано відкриття нової лінії В1, що сполучатиме лінію В з п'яццо Болонья. До 2015 року планується повністю завершити будівництво лінії C, а до 2035 — лінії D, але будівельні роботи часто припиняються через археологічні знахідки.

Оскільки Рим розташований в центрі півострова, він став головним залізничним вузлом в центральній Італії. Головний залізничний вокзал Рима, Терміні — один з найбільших в Європі, щодня він обслуговує більше 400 000 пасажирів. Друга за значенням залізнична станція, Тібуртіна, у цей час реорганізується під термінал для швидкісних поїздів.

Суспільство та культура[ред.ред. код]

Пам'ятки культури та архітектури[ред.ред. код]

Докладніше: Архітектура Риму
Панорама міста
Римський Колізей

Відомі римські фонтани[ред.ред. код]

Палаци Риму[ред.ред. код]

Університети[ред.ред. код]

Мости Риму[ред.ред. код]

Спорт[ред.ред. код]

Рим визначний спортивний центр. У 1960 році в місті проводилися XVII Літні Олімпійські ігри. У Римі популярні футбол, баскетбол, волейбол, існує багато спортивних клубів. Найвизначніші футбольні клуби Риму: «Рома» та «Лаціо» виступають у Серії А. Домашньою ареною для них є «Стадіо Олімпіко».

Італійсько-українські взаємини[ред.ред. код]

Як резиденція пап, Рим має титул Апостольської Столиці (Апостольського Престола), хоч тепер ця назва стосується до резиденцій пап Ватикану, що охоплює базиліку св. Петра, папські палаци й низку установ на просторі 0,44 км² та екстериторіяльні об'єкти поза Ватиканом. Вільне Ватиканське М.? з суверенними правами існує на підставі лятеранського пакту з Італією 1929. У Ватикані діють найвищі установи Католицької Церкви, у тому числі Конґреґація для Східної Церкви. Ватикан утримує дипломатичні зв'язки з іншими державами (тепер з 73) на підставі так званих конкордатів.

За найдавнішою традицією, Рим пов'язаний з Україною вже ім'ям одного з перших наступників св. Петра, св. папи Климента († 101), засланого цісарем Траяном на вигнання до Криму, де його мощі знаходилися у Херсонесі, а 861 були віднайдені св. Кирилом Солунським і 868 перенесені до Рима.

Щойно по охрещенні кн. Володимира Великого відомі безпосередні зв'язки України з Римом: папські посольства Івана XV 988 і 991 та Сильвестра II 1000 року до Володимира Великого і його посольства до Рима 991 і 1001 років. До зв'язків Володимира з Римом належить також перебування у Києві Бруно з Кверфурту, який з Рима бл. 1006 поїхав у месійну подорож до печенігів і прийнятий був у кн. Володимира.

Великий князь Ізяслав Ярославич 1075 вислав сина Ярополка до папи Григорія VII, який наділив Ізяслава королівською короною. Посол папи Інокентія IV до татарської орди Плано Карпіні під час подорожі до Монголії через Україну розпочав зв'язки Данила і Василька Романовичів з Римом, які завершилися коронацією Данила 1253 папським леґатом Опізо.

У 14 ст. у Римі жив і помер київський митрополит кардинал Ісидор (1454-1463) і з Рима вислав в Україну 1458 свого наступника митрополита Григорія II. 1483 у Римі вийшов перший друкований твір українського автора «Judicium prenosticon …», Юрія Дрогобича з посвятою папі Сікстові IV.

Нова доба українських взаємин з Римом розпочалася унійним актом Київської митрополії з Апостольською Столицею 23 грудня 1595 року, підписаним посланцями україно-білоруського єпископату І. Потієм і К. Терлецьким (див. Берестейська унія).

Про тісні зв'язки українсько-білоруської Католицької Церкви з Римом свідчать серед іншого часті поїздки до Риму київсько-галицьких митрополитів та єпископів: Йсифа Рутського, Рафаїла Корсака, Методія Терлецького, Якова Суші й інших та перебуванням у Римі верховного архієпископа кардинала Йосипа Сліпого і архієпископа Івана Бучка.

Постійну репрезентацію Української Католицької Церкви у Римі становили прокуратори (апокризарії) київських митрополитів і василіянського чину від 1626, що жили при храмі св. Сергія і Вакха (1639–1880), з чудотворним образом Матері Божої Жировицької. Властивим студійним осередком для українців була спершу Грецька Колегія св. Атанасія, заснована Григорієм XIII 1573 для виховання греко-католицьких богословів, де найперше побували І. Мороховський (1596–1603) і Йосиф Рутський (1599–1603) та дала 150 україно-білоруських василіян до 1820-их років.

Крім них, понад 50 інших василіянських богословів і кілька світських виховувалися у інтернаціональній Колегії Конґреґації Пропаганди Віри, що піклувалася Українською Католицькою Церквою від ерекції 1622 аж до часу створення окремої Конґреґації Східної Церкви 1917 року. Від 1845 світські богослови з галицьких єпархій виховувалися у Грецькій Колегії, що звалася Греко-Руською до 1897, коли Лев XIII заснував окрему Українську Колеґію при дотеперішній василіянській церкві св. Сергія і Вакха.

Коли 1932 Пій XI збудував Українську Папську Семінарію у екстериторіяльній ватиканській зоні на Джанікольо для 50 богословів з усіх греко-католицьких єпархій, Головна Василіянська Курія купила попередній будинок, розбудувавши його на студійний дім чернечого доросту. 1960 вона перенеслася до нового осідку в Авентіні, а її колишній дім придбав верховний архієпископ кардинал Йсип Сліпий на приміщення для української католицької парафії та музею-галереї українського мистецтва.

Крім цих давніших установ, до яких також належить вілла Української Папської Семінарії у Кастельґандольфо за Римом (літня резиденція папи) ім. її фундатора митрополита Андрея Шептицького (1929), у Римі за повоєнний час постали: Головний монастир СС Служебниць (1947) і Василіянок (1953) та українська папська Мала семінарія, збудована 1959 й утримувана Східною Конґреґацією для української молоді під проводом отців-салезіян, монастир Студійського Уставу «Студіон» (1964) за Римом у Рокка ді Папа, храм св. Софії й комплекс Українського Католицького Університету ім. св. Климентія папи, засновані кардиналом Йсипом Сліпим (1964–1969).

Ватиканські архіви й рукописні колекції зберігають багато документів і пам'яток з минулого України: папські листи в українських справах, починаючи від листів Григорія VII до київського князя Ізяслава, та в обороні його до польського короля Болеслава II Сміливого від 17 і 20 квітня 1075 (перші збережені пам'ятки дипломатичних зв'язків України з європейським Заходом); багате листування папських посланців і нунціїв у Польщі та інших державах, що дбали про Інформацію Апостольської Столиці про церковно-політичні події на українських землях; архіви Конґреґації Пропаганди і Східної Церкви, що від 17 ст. є у прямій реляції з україно-білоруською Католицькою Церквою; Грецькі Колегії (із зб. портретів київської митрополії 17 — 18 ст.) й чернечих чинів, що працювали на українських землях (єзуїтів, театинів й ін.); цінний архів василіянських прокураторів 17 — 19 ст. (22 томи) був перед першою світовою війною перевезений до Національного Музею у Львові.

У Римі також вийшли перші публікації за кордоном з української церковної історіографії; біографії св. Й. Кунцевича А. Джерардія (1643) і Я. Суші (1665), що також у Римі видав життя Мелетія Смотрицького (1666), та перший історичний нарис української церкви І. Кульчинського (1733-34). Джерельні видання римських документів з української історії розпочали у 19 ст. А. Тайнер й інші чужинецькі, головно польські й російські дослідники; згодом після скромних спроб НТШ (М. Кордуба, С. Томашівський і ін.) взявся до їх докладнішої колекції митрополит Андрей Шептицький за допомогою К. Королевського, Г. Бенедетті та ін.

Систематичне видання римських документів 1952 почали «Записки ЧСВВ» у окремій серії «Римські документи до історії Української Католицької Церкви» трудом протоархимандрита А. Великого (досі 50 з намічених 90-100 томів). Римські архіви та митецькі зібрання вивчали В. і Д. Антоновичі, М. Грушевський, О. Сушко, В. Щербаківський і багато молодших дослідників української церковної історії: М. Войнар, І. Прашко, Д. Блажейовський, А. Пекар, О. Баран й ін. З 1964 заходами Українського Католицького Університету видано «Історичні документи України» із згаданої колекції митрополита А. Шептицького (12 томів) й інші джерела.

З половини 1960-их років у Римі має осідок Українське Богословське Товариство, яке видає річники «Богословія». 1962 тут засновано Українське Пресове Бюро, що видає «Вісті з Риму». Дослідницьку працю уможливлюють багаті збірки з української історії тематикою у бібліотеках: Ватиканській, Папського Східного Інституту й Української Папської Семінарії (вона отримала книжкову спадщину митрополита Й. Сембратовича), Українського Католицького Університету тощо. У базиліці св. Петра (з 1963) є мощі св. Йосафата Кунцевича, у церкві св. Сергія i Вакха спочиває митрополит Р. Корсак († 1640), а в крипті собору св. Софії (з 1973) митрополит Й. Сембратович († 1900).

Рим був місцем нарад українського католицького єпископату в 1929, 1932, 1955, під час другого Ватиканського Собору (під проводом верховного архієпископа Йосипа Сліпого) і згодом. Офіціозом Верховного архієпископату є «Благовісник». З 1946 в Римі діє Апостольська Візитатура для українців у Західній Європі, під проводом архієпископа І. Бучка, з 1972 монсиньйора М. Марусина.

До Рима з його багатством античних пам'яток та християнських святощів і мистецьких скарбів, високими школами (університет Сапієнца, Академія Мистецтв св. Луки й ін.) прибували паломники й мандрівники та студенти з усіх українських земель, у тому числі також православних: М. Корнякт зі Львова, Т. Прокопович (1698–1701), Йосиф Курцевич-Коріятович (1615), Г. Скибінський у кін. 17 ст. і В. Григорович-Барський з Києва (1724), що залишив цінні рим. спогади, ченці з Манявського Скиту у 1720-их pp., гетьман К. Розумовський, М. Гоголь (1837–1839) й ін. Р. відомий і в укр. літературі, наприклад, у оп. і переробках з «Ґеста Романорум», про різних осіб — від цісаря до коваля «В том же м. Римі», чи у «Повісті про сімох мудреців» (16 в.), «О Понціані цесару римском».

У Римі також студіювало чимало українських митців 17-20 століть, починаючи від Юрія Шимоновича-Сімігінівського, придворного маляра короля Я. Собеського, що перший між учнями Рим. Академії св. Луки з України і Польщі здобув першу нагороду, згодом: О. Білянський (1766), І. Мртос (учень Канави), В. Береза, Р. Гадзевич, В. Орлов, І. Шаповаленко, А. Мокрицький, С. Васильківський і багато сучасних мистців. Під час свого навчання і виступів у Італії, гол. у Мілані, у Римі перебували деякий час визначні українські муз́ики і співаки: М. Березовський, Д. Бортнянський, С. Гулак-Артемовський, О. Мишуга, С. Крушельницька й ін.

У 1919-20 у Римі мали осідок дипломатичні місії УНР і ЗУНР до італ. уряду (див. Італія) та дипломатична місія УНР до Ватикану під проводом графа М. Тишкевича (його наступником був о. Ф. Бонн), що її прийняв у червні 1919 кардинал П. Ґаспарі, держ. секретар Ватикану.

Між двома світовими війнами у Римі працювали українські політичні діячі: Є. Коновалець, Є. Онацький; тут навчалися або доповнювали студії малярі: І. Курах, С. Мако, Р. Лісовський, Г. Мазепа та ін.; 1938 була влаштована виставка укр. графіки (374 твори, 41 автор). 1940 при держ. університеті був створений лекторат української мови (лектор Є. Онацький). З 1945 діяла невелика Укр. Громада (гол. до 1947 Є. Онацький, згодом В. Федорончук).

Контакт з італ. політ. колами підтримувала гол. ОУН. Після 1945 у Римі опинилася чимала група втікачів. Ними і військ. полоненими І Дивізії Укр. Нац. Армії, що були розміщені у Ріміні, опікувався Укр. Допомоговий Комітет під керівництвом архієп. І. Бучка. Укр. справу популяризувало серед італійців Товариство італ.-укр. приязні у Р. і ж. «Ucraina» (1954 — 56), частково «Інтернаціонал Свободи», «Середземноморська Академія» й ін. (див. стор. 905). Постійні укр. радіопересилання передають Ватиканська (від грудня 1939 — з перервою 1944-47 — під проводом Василіян) та італ. закордонна радіослужба (з 1951). Попри нечисленну українську частку у Pимі, місто є одним з найважливіших українських осередків діаспори.

Освіта та наука[ред.ред. код]

Римляни зуміли освоїти і переробити накопичений наукою різних країн потенціал і, розвиваючи його досягнути найзначніших результатів, особливо в тих науках, де можливе практичне застосування наукових досягнень.

У римській філософії сильніше усього позначався грецький вплив, тут не склалося жодного оригінального напряму. Популярність отримали насамперед морально-етичні вчення. Майже офіційною доктриною римської держави став стоїцизм, який бачив мету філософії в тому, щоб указати шлях на щастя. Великим представником цього напряму був Сенека. Він грав видну політичну роль при дворі імператора Нерона, але закінчилася його кар'єра трагічно. Запідозривши участь Сенеки в змові, Нерон змусив філософа покінчити життя самогубством. Сенека насамперед розробляв проблеми практичної моралі: подолання страху смерті, важливість стриманості, етична рівність людей, існування зумовлення. Філософська розробка такого кола ідей дозволяє вважати вчення Сенеки одним з джерел християнської етики.

Помітним внеском римської науки було створення цілого ряду енциклопедичних робіт, що систематизували знання, накопичені в різних сферах. Так, основні ідеї античної матеріалістичної думки про атоми, про смертність душі, незалежність природи від волі богів викладає Тіт Лукрецій Кар в науково-просвітницькій поемі «Про природу речей».

Класична праця з географії належить Страбону, що зібрав в своїй «Географії» всі відомі тоді зведення про країни і народи — від Британії до Індії. Птолемей, узагальнюючи астрономічні спостереження, розробив геоцентричну модель світу, згідно з якою навколо шаровидної Землі обертаються Сонце і інші планети. Ця модель залишалася пануючою аж до Нового часу. Найбільшою фігурою античної медицини і незаперечним авторитетом протягом подальшого тисячоліття був Гален, що вивчав нервову систему, спинний мозок. Галену належить перша в історії науки концепція кровообігу.

З урахуванням особливого відношення римлян до своєї держави зрозуміла та виняткова роль, яку грала історична наука. У Древньому Римі історики, як правило, займали високе суспільне положення і активно брали участь в політичному житті. Історичні твори належать перу Юлія Цезаря («Записки про галльську війну»). Близький до Октавіана Августа був Тіт Лівій, твори якого є часто єдиним джерелом для вивчення цілих періодів в історії раннього Риму. Тацит намалював картину римської історії часів імперії, приділивши значне місце опису варварських племен, що нападали на Рим, згадавши серед інших і венедів (одна з назв слов'янських племен у старовину). До цього дня одним з найвидатніших істориків світу, що читаються залишається Плутарх, що обрав морально-філософський жанр історичного портрета. У своїх «Порівняльних життєписах» він відшукує паралелі в грецькій і римській історії через розгляд біографій людей, що прославилися.

Виключно значущим і оригінальним внеском Древнього Рима в світову наукову традицію є створення юриспруденції. Римське право і зараз обов'язково входить в навчальний план всіх вищих навчальних закладів, що готують юристів. Перші закони були письмово оформлені в ході боротьби плебеїв з патриціами у часи ранньої республіки і знаменували перемогу рівності політичних прав всіх громадян Рима. Так звані «Закони 12 таблиць», що З'явилися в результаті заклали підмурівок римського законодавства.

У Римі діяла сувора система судочинства. У часи пізньої республіки і імперії, коли в закони часто вносилися зміни, виникла система сповіщення громадян про закони, що приймаються. У час правління Юлія Цезаря на центральну площу виставляли гіпсову дошку з інформацією про військові перемоги і урядові акти і рішення «Щоденні відомості римського народу» (своєрідний прообраз газет). Копії розсилалися по державі, у всі провінції. Серед тих, хто вніс важливий внесок в розвиток юриспруденції — Марк Туллій Цицерон — видатний оратор, автор ряду робіт з філософії держави, послідовний прихильник демократичного правління, він безуспішно намагався відтворити республіку після вбивства Цезаря.

Персоналії[ред.ред. код]

Українці в Римі[ред.ред. код]

Проживали[ред.ред. код]

Сусідні муніципалітети[ред.ред. код]



Зовнішні зв'язки[ред.ред. код]

Консульства[ред.ред. код]

Міста-побратими[ред.ред. код]

Місто Країна Дата угоди
Алжир Алжир Алжир
Ачакачі Болівія Болівія 28 листопада 2005
Белград Сербія Сербія жовтень 1971
Бразилія Бразилія Бразилія
Дамаск Сирія Сирія
Дублін Ірландія Ірландія
Каїр Єгипет Єгипет
Київ Україна Україна 2 листопада 1999
Лондон Велика Британія Велика Британія
Марбелла Іспанія Іспанія
Монреаль Канада Канада
Нью-Йорк США США
Париж Франція Франція 1956
Пекін КНР КНР 28 травня 1998
Пловдів Болгарія Болгарія
Сеул Південна Корея Південна Корея 2000
Сідней Австралія Австралія
Токіо Японія Японія
Тонгерен Бельгія Бельгія
Цинциннаті США США

Див. також[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

  1. «Istat official population estimates». Процитовано 14 October 2013. 
  2. OECD. «Competitive Cities in the Global Economy» (PDF). Процитовано 2009-04-30. 
  3. «Cittadini Stranieri» [іноземні громадяни] (італ.). ISTAT. Архів оригіналу за 2013-06-22. Процитовано 25 січня 2012. 
  4. а б в «Rapporto Censis 2006». Censis.it. Процитовано 2010-02-03. 
  5. Observatoribarcelona.org
  6. DeCarlo, Scott (2006-03-30). «The World's 2000 Largest Public Companies». Forbes. Процитовано 2007-01-16. 

Джерела й література[ред.ред. код]

  • Енциклопедія українознавства. У 10-х томах. / Головний редактор Володимир Кубійович. — Париж; Нью-Йорк: Молоде життя, 1954—1989.
  • Шмурло Е. Россия и Италия, IV. П. 1927;
  • Гординський Я. Україна й Італія. Огляд взаємин до 1914 р. Зб. Заходознавства, вид. ВУАН, II. К. 1930;
  • Ковалів С. Вічне Місто. Жовква 1937;
  • Хомин П. Місто Рим. Торонто 1904;
  • Онацький Є. Записки 1919 — 21, 3 тт. 1964 — 67 та ін. його мемуари про італ.-укр. взаємини у наступні pp. (до 1943) й численні рим. спогади й описи В. Терлецького, К. Селецького, М. Грушевського, О. Назарука, М. Островерхи тощо.

Посилання[ред.ред. код]

Італія Це незавершена стаття з географії Італії.
Ви можете допомогти проекту, виправивши або дописавши її.