Небулярна гіпотеза
Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Небуля́рна гіпо́теза (от лат. nebula — туман) — космогонічна гіпотеза, що описує процес утворення Сонячної системи, зокрема планет. За цією гіпотезою Сонце і планети утворилися з розрідженої туманності.
Гіпотеза була висловлена ще Левкіппом, далі у 1734 р. Еммануїлом Сведенборгом[1]. В 1755 р. Іммануїл Кант, який був добре знайомий з роботами Сведенборга, розвинув цю теорію далі. Він довів, що туманність обертається навколо центра і завдяки гравітації сплющується, з часом з неї формується зірка (зірки) і планети. Аналогічна модель у 1796 р. запропонована П'єром-Симоном Лапласом.
Спершу гіпотеза стосувалася виключно Сонячної системи, але згодом її розповсюдили на аналогічні утворення Всесвіту.
Посилання [ред.]
- ↑ Swedenborg, Emanuel. 1734, (Principia) Latin: Opera Philosophica et Mineralia (English: Philosophical and Mineralogical Works), (Principia, Volume I)
Джерела [ред.]
 |
Це незавершена стаття з астрономії. Ви можете допомогти проекту, виправивши або дописавши її. |
