Опідум

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук

Опідум (лат. oppidum) - латинський термін, що означає основний центр будь-якої адміністративної території Древнього Риму. Слово походить від ob-pedum - огороджений простір.

Юлій Цезар називав опідумами значні кельтські поселення, що зустрічалися йому в Галії. В наш час цим терміном називають великі доримські поселення Західної та Центральної Європи.

Література[ред.ред. код]

  • Mortimer Wheeler, Hill Forts of Northern France, Londres, 1957.
  • Stephan Fichtl, Les peuples gaulois. III-e-I-er siècles av. J.-C., Éditions Errance, Paris, 2000.
  • Stephan Fichtl, La ville celtique. Les oppida de 150 av. J.-C. à 15 ap. J.-C., Éditions Errance, Paris, 2000.
  • Dominique Garcia, La Celtique méditerranéenne. Habitats et sociétés en Languedoc et en Provence du VIIIe au s-|II|e, Éditions Errance, Paris, 2000.