Португалія

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук

Республіка Португалія
República Portuguesa

Прапор Португалії Герб Португалії
Прапор Герб
Гімн: "Портуґєза (A Portuguesa)"
Розташування Португалії
Столиця Лісабон
38°46′ пн. ш. 9°11′ зх. д. / 38.767° пн. ш. 9.183° зх. д. / 38.767; -9.183
Найбільше місто Лісабон
(Нас. 2001: 564 477)
Офіційні мови Португальська
Державний устрій Президентсько-парламентська республіка
 - Президент Анібал Каваку Сілва
 - Прем'єр-міністр Педру Пасуш Коелью
Створення  
 - Утворення першого графства Португалії 868 
 - Битва Сао Мамеди 24 червня 1128 
 - Королівство 25 липня 1139 
 - Визнання 5 жовтня 1143 
 - Республіка 5 жовтня 1910 
 - Революція гвоздик 25 квітня 1974 
Вступ до ЄС 1 січня 1986
Площа
 - Загалом 92 391 км² (109)
 - Води (%) 0,5 %
Населення
 - оцінка 2007 липня р. 10,848,692 (75)
 - перепис 2001 р. 10,148,259
 - Густота 114/км² (87)
ВВП (ПКС) 2006 р., оцінка
 - Повний $229.881 млрд. (40)
 - На душу населення $23 464 (34)
Валюта Євро (EUR)
Часовий пояс
 - Літній час EST (UTC+1)
Домен інтернету .pt
Телефонний код +351

Португалія, офіційно Португальська Республіка (порт. República Portuguesa МФА: [ʁɛˈpublikɐ puɾtuˈgezɐ]) — держава на крайньому південному заході Європи. Розташована в західній частині Піренейського п-ова, а також на островах Азорських і Мадейра в Атлантичному океані. Межує з Іспанією.

Етимологія назви[ред.ред. код]

Назва країни походить від найменування римського поселення Портус Кале (лат. Portus Cale) в гирлі р. Дору.

Географія. Природа[ред.ред. код]

Мапа Португалії.
Португалія сфотографована з сателіту.

Див. також: Географія Португалії, Геологія Португалії, Гідрогеологія Португалії, Сейсмічність Португалії.

Географічне положення — країна розташована на південному заході Європи, на Піренейському півострові; включає Азорські острови та архіпелаг Мадейра в Атлантичному океані. Португалія — найзахідніша держава Європи. Межує лише з Іспанією. На заході і півдні омивається Атлантичним океаном.

Рельєф: гори на півночі, на півдні рівнини; річки Дору, Тежу, Саду, Гвадіана;

Острови Мадейра та Азорські — автономні регіони країни. Відстань від континентальної частини країни до Азорських островів — 1500 км, до Мадейри — 650 км. Залежна заморська територія — Макао в Східній Азії неподалік Гонконгу, 20 грудня 1999 року офіційно повернута Китаю, але протягом 50 років зберігатиме статус особливого регіону з власним урядом, законодавством та економікою.

Площа країни — 92 тис. км², з них 3,4 тис. км² займають острови.

Столиця — Лісабон (Lisboa) — 2,04 млн жителів (1992 р.).

Великі міста — Порту, Амадора, Коїмбра, Брага, Сетубал, Евора, Фару.

Історія[ред.ред. код]

У 1139 Португалія стала незалежним від Іспанії королівством. У 15 ст. Португалія була провідною морською державою Європи, а в наступному сторіччі першою з європейських країн створила величезну імперію із заморськими володіннями в Південній Америці, Африці, Індії і Ост-Індії. У 1910 в Португалії монархію було скинуто, а 25 квітня 1974 році відбулася Революція гвоздик, коли демократично настроєна військова хунта поклала кінець диктаторському режиму Нової держави, що існував з 1926 року. Прийнята в 1976 році конституція проголосила Португалію парламентською республікою.

В 1928-68 роках в Португалії була військова диктатура під керівництвом Антоніу де Олівейра Салазара. Її африканські колонії стали незалежними в 1975, у 1976 була прийнята нова конституція, що забезпечувала поворот до громадянського правління. Нова конституція була прийнята в 1982 році, у ній обмежуються права президента. У 1986 році Маріу Суареш був обраний першим за 60 років цивільним президентом. У тому ж році Португалія приєдналася до Європейського співтовариства.

У 1998 році в країні було проведено всесвітню виставку Expo'98 (Лісабон), а у 2004 році — європейську першість з футболу.

Політика[ред.ред. код]

Каваку Сілва, президент Португалії на посаді

Португалія — є парламентською республікою1974 року). Президент Португальської Республіки обирається загальним голосуванням на 5 років. У січні 2006 року президентом Республіки було обрано Анібала Каваку Сілву (порт. Anibal Cavaco Silva).

Уряд очолює прем'єр-міністр, який, як правило, є лідером перемігшим на парламентських виборах. Прем'єр-міністр формує склад свого кабінету. З 21 червня 2011 головою уряду є Педру Пасуш Коелью.

Парламент (Асамблея Республіки) обирається за партійними списками на 4 роки і є однопалатним. До складу парламенту входять 230 депутатів. Попередні парламентські вибори відбулися 5 червня 2011 року, на яких перемогла соціал-демократична партія, здобувши 38,68 % голосів.

Членство в міжнародних організаціях — Португалія є членом ООН, СОТ, МВФ, ВОЗ, НАТО, ЄС, Організації економічного співробітництва і розвитку.

Економіка[ред.ред. код]

Розподіл експорту Португалії у країни світу у відсотках для кожної окремо взятої країни в 2006 році порівняно з лідером Іспанією (100 % = $11 493 400 000).

Португалія — індустріально-аграрна країна. Основні галузі промисловості: текстильна та легка промисловість, деревообробна та паперова, металургійна, нафтопереробна, хімічна, гірнича, рибна, виноробство. У промисловості переважають великі підприємства транснаціональних і національних монополій, бл. 2/3 промислового потенціалу зосереджено на Атлантичному узбережжі країни. Розвинута нафтохімічна і гірничодобувна пром-сть. Транспорт: автомобільний, залізничний, морський, повітряний. Однак, за західноєвропейськими стандартами транспортна мережа розвинена недостатньо. Міжнародні аеропорти функціонують в Лісабоні, Порту, Фару, на Азорських о-вах і Мадейрі.

За даними [Index of Economic Freedom, The Heritage Foundation, U.S.A. 2001]:

  • ВВП — $ 116,3 млрд.
  • Темп зростання ВВП — 3,9 %.
  • ВВП на душу населення — $11672.
  • Прямі закордонні інвестиції — $ 1 млрд.
  • Імпорт (енергоносії, сировину для ряду галузей промисловості і продовольство) — $ 41,4 млрд. (г. ч. Іспанія — 24,0 %; Німеччина — 14,0 %; Франція — 11,2 %; Італія — 7,9 %; Великобританія — 6,6 %).
  • Експорт (текстиль, одяг, взуття, лісоматеріали, включаючи пробку, судна, енергоустаткування, хімічні продукти) — $ 31,6 млрд. (г. ч. Німеччина — 19,0 %; Іспанія — 15,%; Франція — 14,4 %; Великобританія — 12,1 %; Нідерланди — 4,8 %).

Дивись також:

Адміністративний устрій[ред.ред. код]

2 автономні регіони (regiões autónomas): Азорські острови та Архіпелаг Мадейра; 18 адміністративних округів (distritos), які поділяються на райони (concelhos), а ті в свою чергу — на парафії (freguesias).

Райони Лісабона і Порту поділяються на квартали (bairros), квартали — на парафії (freguesias). Крім того, континентальна Португалія поділяється на 11 історичних провінцій.

Демографія Португалії[ред.ред. код]

Португалія, в тому числі архіпелаг Азорські острови і Мадейра налічує 10 529 255 мешканців, що являє собою щільність населення в 114 чоловік на квадратний кілометр. Офіційна мова, якою послуговується практично все населення країни — португальська.

Після 2000 року португальське населення зростає, але природний приріст населення (народжуваність мінус смертність) скорочується, корінне населення країни старіє і немає швидкого поновлення поколінь. Крім того, середня тривалість життя зросла у чоловіків і жінок, що зіграло вирішальну роль у процесі старіння населення. А головним джерелом поповнення чисельності населення країни стає, в чергове, міграція, як колишніх мешканців метрополій (особливо, бразилійці), так й з інших країн світу (особливо, з Східної Європи). Це зростання чисельності населення найбільше відображається, здебільшого, в прибережних районах Сетубалу, Порту, Авейру і Браги та передмістях Лісабона.

Етнічний склад країни[ред.ред. код]

Португалія вважається моноетнічною країною, населеною португальцями. Але водночас, це моноетнічність доволі особлива, оскільки за віки свого існування в силу числених історичних факторів португальському суспільству доводилося поповнювати свою чисельність різними народностями й племенами (малими та значними групами), здебільшого, асимілюючи їх в своєму етносі. Завдяки своєму територіальному розташуванні (на Іберійському півострові) на переплетінні континентальних та суспільних процесів таке «поповнення» відбувалося доволі часто й різноманітним чином. Хоча на основі сучасних досліджень доведено, що головні генетичні особливості прадавніх португальців збігаються, за основними позиціями, з населенням сучасної Португалії. Як вважають, етнічні португальці походять від народів пізнього палеоліту, які, можливо, прибули до Піренейського півострова 35,000-40,000 років тому.

Подальшою етнічною складовою ставали постійні міграційні процеси, починаючи від доби енеоліту, бронзового віку і залізного вікудо індо-європеїзації на Піренейському півострові (в основному кельтська група — «celtização»). Потім була латинізація, вторгнення німецьких племен, ісламістів мавритан, колонії юдеїв і рабів з Сахари, і всі вони також відобразилися на етнічному становищі в країні, але завдяки суспільній ні аціональній (згодом назвуть «португальський націоналізм») особливості всі ці впливи були поглинуті-асимільовані. Доволі важко перерахувати всі найбільш історично значущі етнічні групи, що повпливвали на суспільство Португалії, адже то були культури: індоєвропейці прадавні Іберійці і їх нащадки; протокельти і кельти (лузітанці, галісійці, кельти…); були й фінікійці і карфагеняни, римляни, свеви, бури і вестготи, а також вандали і алани; деякі візантійські народи, бербери і араби та сакаліби (слов'янські раби); євреї сефарди. Всі ці племена-народності залишили свій слід португальцям, іноді сильніше, іноді тільки рудиментарно — поодинокими особливостями.

Саме в такому етнічному «котлі» була сформована португальська ідентичність та їх суспільство, на таких особливостях й сформувалася етнічна «моно-складова» Португалії, котра не тільки черпала, але й віддавала. Адже, протягом віків, володіючи обширними колоніями, що в десятки разів перевищували етнічну територію Португалії, доводилося й віддавати значну частину свого етнічного багажу, заради управління тими територіями. Тому єдиною етнічною видозміною вважається зворотна міграція населення колоній до метрополії. Але й надалі, португальське суспільство (за старими етнічними звичаями) поглинає ці потоки, вважаючи їх й надалі португальцями. Хоча, наприкінці 20 століття, таки вдалося сформувати дві етнічні складові в Португалії, які визначаються — португальці від 90 % до 95 % і мігранти від 5 % до 10 % (бразильці, українці, кабовердці, ангольці…).

Мови в країні[ред.ред. код]

Португальська мова є офіційною мовою Португалії і відноситься до романської мовної гілки, адже вона виникла на території Галісії в Іспанії і на Північночі Португалії, й вважається, морфологічно, галісійсько-португальським мовним підтипом романських мовних груп. Ще понад 2000 років тому мешканці тутешніх країв асимілювали та взяли до вжитку латинську мову, як основну для народів, що були під впливом Великої Римської імперії. В силу багатьох історичних та етнічних чинників на Іберійському півострові місцевим народам вдалося привнести до «латиниці» свої числені мовні особливості, тим самим сотворивши свої мовні ознаки. А в епоху Великих відкриттів, португальцям вдалося поширити свій вплив на числені народи та території світу, й тим самим поширити вплив своєї мови. У результаті чого, в даний час, португальська мова є також офіційною у Бразилії, Анголі, Мозамбіку, Кабо-Верде, Сан-Томе і Принсипі, Гвінеї-Бісау і Східному Тиморі та Макао. Звичайно, в цих країнах вживається не академічна португальська мова, адже вона також зазнала певного національно-мовного забарвлення тих територій.

Карта португальських діалектних груп

Хоча вважається, що Португалія є мономовна країна, але в самій країні виокремлюють декілька мовних діалектів, якими послуговуються португальці в повсякденному вжитку (в основному вони прив'язані до історичнио-територіальних меж в самій країні).

Діалекти центру та півдня країни:

  • 1 — Loudspeaker.svg Açoriano (Açoriano) — Діалект на Азорських островах.
  • 2 — Loudspeaker.svg Alentejano (Alentejano) — Alentejo Alentejano — Діалект районів Алентежу.
  • 3 — Loudspeaker.svg Algarvio (Algarvio — Algarve) — Є перш за все малою діалектною групою в західній частині в районі Альварґе.
  • 5 — Loudspeaker.svg Baixo-Beirão; Alto-Alentejano (Baixo-Beirão; Alto-Alentejano) — Центрально Португальський діалект (базовий для португальської мови).
  • 6 — Loudspeaker.svg Beirão (Beirão) — Діалект центральної Португалії районів Бейрау.
  • 7 — Loudspeaker.svg Estremenho (Estremenho) — Діалект регіону Куімбри і Лісабона.
  • 8 — Loudspeaker.svg Madeirense (Madeirense) — Діалект Мадейри.

Діалекти Півночі країни:

  • 4 — Loudspeaker.svg Alto-Minhoto (Alto-Minhoto) — Діалект на півночі Браги.
  • 9 — Loudspeaker.svg Nortenho (Nortenho) — Діалект регіони Браги і Порту.
  • 10 — Loudspeaker.svg Transmontano (Transmontano) — Діалект Траншмонтану в регіоні Траз-уш-Монтеш

Окремішньо від португальської мови стоїть Мірандська мова, яка, по великому рахунку, є мовним діалектом леонісійської мовної групи (в Іспанії). Ця мова також визнається в якості регіональної мови в деяких муніципалітетах на північному сході Португалії, хоча офіційні цифри щодо її носіїв коливаються в межах 5000 осіб (тоді як неофіційно вважається що це понад 12 тисяч) що мешкають в регіоні Міранда-ду-Дору.

Оскільки в Португалії проходили числені іміграційні процеси, тому в країні є місця компактного проживання національних меншин, котрі з часом формують свої суспільно-общинні групи та культурно-мовні заклади, де послуговуються по-між собою мовами своїх народів. Таким чином в Португалії, нарівні з португальськими діалектами Бразілійським та кабо-вердським, появилися носії словянської мовної групи (зокрема, української мови). Також суттєвий вплив існує іспанської мови (як мови сусіднього народу), а також англійської мови (мова бізнесу та академічних кіл).

Релігія в країні[ред.ред. код]

Португалія є світською державою — «secular state» (хоча ще до середини 19 століття так не вважалося). Церква і держава офіційно розділені від часу португальської Першої республіки (1910–1926), а потім знову підтверджено це в Конституції Португалії 1976 року. Окрім Конституції, існують ще два найважливіших документи, що стосуються релігійної свободи — Закон про свободу віросповідання 2001 року та «Concordata» від 1940 року (з поправками 1971 року) між Португалією та Святим Престолом.

Загалом, португальське суспільство є римо-католицьке — 84,5 % населення, а 2,2 % є послідовниками інших християнських конфесій. У країні є невеликі громади протестантів, моронів, мусульман, індуїстів, сикхів, православних, бахаїстів, буддистів та гебреїв. Загалом цифри прихильників різних віровчень становлять (в дужках неофіційні дані):

  • Католики — 84,53 % (92,93 %)
  • Православні — 0,20 % (0,22 %)
  • Протестанти — 0,56 % (0,61 %)
  • Інші християнські релігії — 1,41 % (1,55 %)
  • Юдеї — 0,02 % (0,02 %)
  • Мусульмани — 0,14 % (0,15 %)
  • Інші не християнські релігії — 0,16 % (0,18 %)
  • Атеїсти — 3,84 % (4,33 %)

В Португалії є військовий ординаріат і 17 єпархій, причому згруповані вони у три церковних провінцій під головуванням патріархату в Лісабоні і патріархату в Бразі і Евора, які опікуються 7 353 548 католиками країни. Незважаючи на зниження релігійності в молодшого і міського населення, католицька релігія, як і раніше знакова для португальців, укорінившись в їх традиційях і культурі. Більшість мешканців країни й надалі декларують відданість своїм традиціям та звичаям, а тому й своїй церкві, а ця відданість виражається, окрім побутових моментів (найменням своїх дітей в честь святих), щоденних молитов до святочної ходи, фестивалів і паломництва. Вони почитають свого святого «Санто-Антоніо-де-Lisboa», в простонароді Св. Антонія Лісабонського, а з 1917 року по всій країні поширився культ Божої Матері в Фатімі.

Загалом всі релігійні питання в країні регламентуються на основі «Concordata» між Португалією та Святим Престолом і «Законом про свободу віросповідання», який встановлює принципи, індивідуальних та колективних прав, статусу церков і релігійних громад країни та діяння «Комісії з питань свободи віросповідання», форм співпраці між державою і релігійних громад, а також застереження щодо впровадження Закону зі сторони католицької церкви (вважається що то є певний протекціонізм для римо-католицької церкви). Особливістю португальського суспільства є наявність в установах початкових і середніх державних шкіл, дисциплін римо-католицького релігійного й морального виховання дітей, які є обов'язковими в усій країні. Зареєстровані релігійні громади можуть просити дозвіл на викладання цього курсу згідно зі своїми традиціями, але для цього потрібна мінімальна кількість слухачів, тоді як для католицької церкви ця вимога не виникає.

Урбанізація і сучасні міграційні процеси в країні[ред.ред. код]

Культура[ред.ред. код]

Офіційна мова — португальська і мірандес.

Спорт[ред.ред. код]

В Португалії окрім футболу, багато інших професійних або напівпрофесійних спортовців, зорганізовані в спортивні клуби чи індивідуально, кожного сезону проводять спортивні змагання з таких видів, як: баскетбол, плавання, легка атлетика, теніс, художня гімнастика, міні-футбол, хокей на траві, гандбол, волейбол і регбі та інших, менш популярних, видів спорту. Країна розташована в середноземноморській кліматичній зоні і має досконалу спортивну та транспортну інфраструктури, тому доволі часто приймає на своїй території різноманітні світові та Європейські спортивні змагання. З національних видів спорту, що притаманні саме португальцям, залишилося їхнє оригінальне бойове мистецтво — Жоґу ду Пау (Jogo do Pau), в якому бійці використовують палиці, щоб впоратися з одним або декількома супротивниками і яке культувується, здебільшого, на півночі країни.

Види спорту[ред.ред. код]

Футбол (сокер) є найпопулярнішим видом спорту в країні. У країні проводяться числені футбольні змагання, починаючи від місцевих аматорських до світових футбольних форумів. У світі футболу відомі португальці — легендарний Ейсебіу і пізніша плеяда футболістів на чолі з Луїшем Фігу і Кріштіану Роналду, та футбольні тренери-менеджери Жозе Моурінью і Мануел Жозе серед найвідоміших. Національна Збірна Португалії з футболу переможець молодіжного чемпіонату світу та молодіжного чемпіонату Європи. Головна команда країни «Seleção Nacional» здобувала друге місце на Євро-2004 (що проходив у Португалії), бронзові медалі в 1966 році на Кубку світу з футболу, та досягла четвертого місця на ЧС-2006.

«Бенфіка (Лісабон)», «Порту (Порту)» і «Спортінг (Лісабон)» це найбільші та найпопулярніші спортивні клуби в країні, як в плані здобутих трофеїв, так і кількості своїх прихильників; їх ще часто називають називають «великою трійкою» («os três grandes»). Вони разом здобули 12 різних кубків-трофеїв у Європейських клубних турнірах, ще більше разів були учасниками багатьох фіналів цих змагань. Окрім футболу, ця велика португальська клубна «трійка грандів» культивує й інші види спорту — баскетбол, міні-футбол, гандбол та волейбол.

Португалія відома світу ще двома ігровими видами спорту. Збірна Португалії з хокею на траві одна з найуспішніших хокейних команд світу, яка завоювала 15 світових титулів і 20 європейських. Найуспішніші португальські хокейні клуби в історії європейських чемпіонатів Порту (Порту), Бенфіка (Лісабон) і «Óquei de Barcelos» також здобували числені трофеї на Європейських та міжнародних турнірах. Натомість, хокей на льоду лише починає культивуватися в країні. А Збірна Португалії з регбі успішно пройшла кваліфікацію та стартувала в Кубку світу з регбі 2007. Тоді як португальська команда з регбі-сім стала однією з найсильніших команд в Європі, здобувши статус чемпіонів Європи (кілька разів). Португальські збірні команди з водного поло та гандболу також почали здобувати помітних успіхів на світовій арені. Португальські команди та гравці в пляжний футбол та пляжний волейбол перебувають на вершинах світових рейтингів.

Легка атлетика є домінуючим індивідуальним видом спорту в Португалії, що підтверджують числені золоті, срібні та бронзові медалі чемпіонатів Європи, світу та Олімпійських ігор. У країні також помітний прогрес і в інших видах спорту, зокрема: фехтуванні, дзюдо, кайтсерфінгу, веслуванні, вітрильному спорті, серфінгу, стрільбі, триатлоні, віндсерфінгу, боротьбі, гольфі.

Велоспорт: велоперегони «Волта Португалія» є визначальною та популярною спортивною подією в країні, тут же базуються кілька професійних вело-команд — «СК Бенфіка Ліссабон» (Sport Lisboa e Benfica), «СК Боавішта» (Boavista), «Клуб де Ціклісмо де Тавіра» (Clube de Ciclismo de Tavira) і «Уніа Цікліста да Майя» (União Ciclista da Maia). У автоспорті, Португалія відома своїм «Раллі Португалії», та двома автодромами «Есторіл» (Estoril) і «Альгарве Ціркутс» (Algarve Circuits) на яких проводилися гран-прі швидкісних автоперегонів. А Тьягу Монтейро (Tiago Monteiro) є успішним португальським автогонщиком, що має на своєму рахунку перемоги на «Чемп Кар Ворлд» (Champ Car World) серії в США, Формулі 1 в 2005 і 2006 роках, і на Світовому чемпіонаті з турінгу (World Touring Car Championship). Не менш популярні в країні кінні перегони, оскільки в країні існує широка мережа кінних клубів, іподромів та проводяться числені кінні змагання і турніри.

Головні спортивні змагання країни[ред.ред. код]

Основні професійні спортивні ліги та чемпіонати країни:

Португалія на Олімпіадах[ред.ред. код]

Games Золото Срібло Бронза Загалом
Легка атлетика 4 2 4 10
Вітрильний спорт 0 2 2 4
Велоспорт 0 1 0 1
Стрільба 0 1 0 1
Тріатлон 0 1 0 1
Кінний спорт 0 0 3 3
Фехтування 0 0 1 1
Дзюдо 0 0 1 1
Загалом 4 7 11 22

Участь Португалії на Олімпійських іграх почалися опісля створення Португальського національного олімпійського комітету (Portuguese national Olympic Committee) у 1909 році, і його визнання з боку Міжнародного олімпійського комітету (МОК). Три роки по тому, португальці вперше аявилися на Літні Олімпійські ігри 1912, який відбулися в Стокгольмі. З тих пір, Португалія брала участь у кожній послідуючій олімпіаді, що становить 22 олімпійських цикли. Станом на 2010 рік Португалія має в своєму доробку 22-і олімпійські медалі — чотири золоті, сім срібних і одинадцять бронзових.

Натомість, на Зимові Олімпійські ігри португальці заявилися в 1924 році, але лише через 28 років на зимових Олімпійських іграх 1952 в Осло вони розпочали свою спортивну зимову епопею, зрештою, вона так й неувінчалася успіхом та здобуттям медалей. А от, спортсменам паралімпійцям вдалося завойовувати числені трофеї на світових форумах та медалі на Параолімпійських іграх.

Найвідоміші олімпійські атлети Португалії: золоті медалісти — марафонці Карлос Лопес (Carlos Lopes), Роза Мота (Rosa Mota), стаєрка Фернанда Рібейро (Fernanda Ribeiro), стрибун в довжину Нельсон Евора (Nelson Évora). Інші відомі медалісти-олімпійці — Нуно Дельґадо (Nuno Delgado), Френсіс Обікелу (Francis Obikwelu), Ванесса Фернандеш (Vanessa Fernandes), Руї Сілва (Rui Silva).

Інше[ред.ред. код]

Система мір і ваги — метрична (метри і кілограми).

Національне свято — 10 червня — День Португалії (1580 р.)

Національний прапор — дві вертикальні смуги: зеленого (з боку кріплення на 2/5 ширини) і червоного (3/5 ширини) кольору із зображенням герба Португалії, що розташований на роздільній лінії.

Герб — срібний щит, на якому хрестом розміщені п'ять блакитних щитів з п'ятьма срібними кулями в кожному, обрамлений червоною смугою з сімома золотими трибаштовими замками. Щит увінчаний короною, по бокам — оливкова і дубова зелені гілки, перв'язані пурпурною стрічкою.

Українці в Португалії[ред.ред. код]

Португалія дуже добре ставиться до України. У країні дуже багато робітників-українців, які старанно працюють та швидко вивчають мову. В Португалії діють українські школи, зокрема школи «Родина», школа «Дивосвіт» при Спілці українців у Португалії, культурні організації, українські церкви. Приймаються закони для легалізації і визнання українських дипломів.

Українці Португалії

Українські громадські організації[ред.ред. код]

Спілка Українців у Португалії створена на добровільних засадах у червні 2003 року, є неприбутковою асоціацією українських іммігрантів, національного рівня і зареєстрована у Міністерстві Юстиції Португалії від 10.09.2003. Дійсний член ACIDI, СКУ, ЄКУ, УВКР Мета — захист прав та інтересів іммігрантів та їх нащадків що проживають, або перебувають на території Португалії. Спілка здійснює свою діяльність у суворому дотриманні статуту, португальських законів і Міжнародної декларації прав людини. При Спілці українців, на всій території Португалії, включаючи острів Мадейра, відкрито 14 осередків і 9 українських суботніх шкіл.

Українська Греко-Католицька Церква в Лісабоні[ред.ред. код]

22 лютого 2001 року на прохання Патріярха Лісабону приїхав перший український священик василіянин о. Йосафат Андрій Коваль, ЧСВВ. 27 вересня 2001 року приїхав о. Натанаїл Гарасим, ЧСВВ, а 28 вересня о. Віталій Климчук, ЧСВВ. Пізніше у 2002 році приїхав о. Боніфатій Залуцький, ЧСВВ, 12 лютого 2005 року прибув о. Давид Колеша, ЧСВВ та 17 березня о. Маріо Завірський, ЧСВВ. Впродовж цього часу, як бачимо, змінилось кілька священиків, бо одні виїжджали, а на їх місце приїжджали інші. В Лісабоні все було два священики — один був для Лісабону, а другий був Координатором для душпастирювання по цілій Португалії. 21 червня 2007 року до Лісабону приїжджають о. Йоан Дмитро Лубів, ЧСВВ та о. Сільвіо Літвинчук, ЧСВВ. Обидва отці приїхали на допомогу о. Маріо на літо. Після канікул о. Сільвіо повертається до Риму, а о. Йоан залишається в Лісабоні для українців. З червня по жовтень 2008 року допомагає о. Герман Василь Ничак, ЧСВВ. На даний час о. Йоан Дмитро Лубів, ЧСВВ виконує поручене йому служіння в Лісабоні та Сінтрі. Як також о. Йоан є призначений помічником Пасторального Координатора. 21 липня 2009 року до помочі приїхав о. Микола Мар'ян Ярема, ЧСВВ й в наш час[Коли?] виконує душпастирське служіння в Калдаш да Раїня, Аленкер та Кашкайш.

УГКЦ Різдва Пресвятої Богородиці

Українська церковна громада в Патріархаті Лісабона (Патріярх-Кардинал Жозе да Круж Полікарпу, у наш час[Коли?] — Президент Португальської Єпископської Конференції) почала формуватись при Церкві св. Юрія 25 березня 2001 року. Спочатку всі богослуження проходили в ній, а 13 січня 2002 року перейшли до Церкви Різдва Пресвятої Богородиці, де служать і тепер[Коли?]. У 2008 році створено веб-сторінку УГКЦ Василіянський Чин св. Йосафата

Академічний хор духовної музики «Подих Вічності»

Розпочав свою діяльність у 2009 році при церкві Різдва Пресвятої Богородиці м. Лісабону. Засновником є ієромонах Василіанського Чину, настоятель храму о. Йоан Лубів. Регент — Оксана Киба. Хористи — віруючі люди з різних областей України. За короткий час свого існування в репертуарі звучать літургійні твори українських класиків: М. Вербицького, А. Гнатишина, К. Стеценка, М. Леонтовича, О. Кошиця, Д. Бортнянського, В. Староруського, Д. Січинського, А. Архангельського, С. Людкевича та ін.

Крім літургійних творів чільне місце посідають пісні до Ісуса Христа, Пресвятої Богородиці та Святих. Хористи беруть активну участь у концертах релігійного й національного характеру та у проведенні свят з португальцями. Також час від часу виїжджаємо по цілій Португалії. У квітні 2010 року у Лісабоні хор величав Бога в Архиєрейській Божественній Літургії, яку очолив Владика Йосиф Мілян, відповідальний за українців греко-католиків, де не має церковної структури. Як також цього ж дня, 11 квітня 2010 року, хор отримав назву Подих вічності. Владика Йосиф поблагословив і побажав надалі плекати традицію церковного співу. Мета, яку ми поставили — відродити в українській діаспорі в Португалії традиційний багатоголосний акапельний спів церковної музики, яким славиться Україна, добитися високого рівня виконавської майстерності духовного співу.

Театральна студія Теотокос

У 2008 році при церкві формується театральна студія. Її засновниками є о. Йоан Лубів, ЧСВВ, Оксана Болюх, Ірина Петрів та інші. Наймолодший серед талантів студії — Ростислав Грунт. За цей час вдалося поставити вистави: «Вічне джерело» та «Надія», дійства до свят Миколая та Йосафата. Запрошуємо до студії як дітей так і дорослих. Керівником студії є Оксана Болюх.

Українська Писанка

Журнал виходив раз у місяць. Його редактором був о. Йосафат Коваль, ЧСВВ. В найближчому часі подамо дані про цей часопис.

Голос Церкви Володимирового Хрещення

26 липня 2009 року починає виходити щотижневий вісник парафії, який стає духовною поживою. Над його випуском працюють отці василіянської обителі міста Лісабона: о. Йоан та о. Микола. Тираж 200 примірників.

Апостольство молитви (АМ)

25 листопада 2009 року при церкві починає діяти Товариство Апостольство молитви, побожна спілка сердець, з'єднаних з Серцем Ісуса, щоб перепросити Бога за зневаги, просити про ласки й осягти спасіння душ. У наш час[Коли?] 31 особа є членами двох спільнот: святого Василія Великого й святого Йосафата. Ревнителька спільноти святого Йосафата є Ольга Грунт, родом зі Львова, а ревнителькою спільноти святого Василія Великого — Катерина Гопанюк, родом з Тернополя. До Апостольства покликані усі вірні через Хрещення та Миропомазання. Належачи до нього, усі його члени беруть участь у спасенній місії Церкви. Завданням кожного є щоденно відмовляти молитву пожертвування й поєднання з Євхаристійною жертвою та роздумувати над одним таїнством з вервиці. Старатися часто брати участь у святих Тайнах: Сповіді та Євхаристії. Кожного місяця відбуваються зустрічі. Всі члени покликані навчати християн, щоб вони приймали Євхаристію, яка дає силу жити повним життям у служінні ближнім, як члени розп'ятого Христа і Його пролитої Крові (Лк 22,20). Історична довідка: АМ виникло у 1844 р. у Франції. Сьогодні його осередки поширилися на весь світ (40 млн членів). В Україну АМ прийшло у 1886 р. Його запровадили оо. Василіяни, чин яких у той час відродився завдяки оо. Єзуїтам й так піднімали релігійно занедбаний народ. Перший гурток АМ виник при церкві св. Онуфрія і, незважаючи на протистояння традиціоналістів, швидко виявив свою плодотворність.

Святе Письмо

При церкві діє біблійний гурток читання Святого Письма. Збираємось в суботу о 20:00 та в святкові дні (вільні від праці).

Школа Євангелізації Святого Андрія

Школу Євангелізації св. апостола Андрія у 1980 році заснували Хосе Прадо Флорес (José H. Prado Flores) і Білл Фінк (Bill Finke) в Мексиці та о. Еміліян Тардіф (p. EmilianoTardif) у Домініканській Республіці. Ця Школа має апробацію кардинала Хуана Сандовала Ініґуеца (Juan Sandoval Iñiguez), Архиєпископа Гвадалахари (Мексика) і мексиканського єпископату. Сьогодні на п'яти континентах у 60-ти країнах діють вже 2000 шкіл євангелізації св. апостола Андрія. Програма цієї школи теоретично-практична: вони намагаються не лише євангелізувати, але також приготовляти місцеві групи, які зможуть проводити курси їхньої програми. Розроблена і вдосконалювана протягом 29-ти років методологія школи не є традиційно дидактичною, а радше інтерактивною, тобто, передбачає активну участь у курсі самих учасників. Загальна програма навчання ШЄСА: ділиться на 3 етапи по 7 курсів кожний: 1-й етап — християнське життя; 2-й етап — навчитися євангелізувати; 3-й етап — формування євангелізаторів. Відповідальний за місцеву школу о. Йоан Лубів, ЧСВВ Група служіння: Іванна Петрів-Стасів, Ольга Петрів-Феррейра, Ростислав Пащак, Оксана Болюх, Ірина Петрів, Світлана Кузів, Михайло Стойко, Михайло Любий, Оксана Люба, Тарас Грунт, Ольга Грунт, Марія Дец, Тетяна Піддубняк.

Див. також[ред.ред. код]

Посилання[ред.ред. код]