Парламентські привілеї
Парламентські привілеї — це певний перелік комплементарних прав та свобод, які забезпечують здійснення депутатами повноважень стосовно представництва виборців без зайвих перешкод, а також без страху бути покараним.
Поняття характеризує елемент статусу парламенту в цілому, та статус його членів, визначаючи специфіку поширення на них дії норм законодавства шляхом обмеження такої дії певною мірою; це професійний імунітет, який потрібен для гарантування того, що обов'язки парламентаріїв виконуватимуться найкращим чином.
Історія становлення системи парламентських привілеїв[ред. | ред. код]
Стародавній Рим[ред. | ред. код]
У Стародавньому Римі захист публічних діячів був поширеним явищем, що зумовлюється необхідністю забезпечення належного виконання їхніх функцій (наприклад, народний трибун був недоторканний). Той, хто порушував існуючі норми, підлягав покаранню.
Велика Британія[ред. | ред. код]
Сучасну концепцію парламентських привілеїв пов'язують із сесією парламенту Великої Британії 1397 року, коли Палата Громад оприлюднила біль, в якому викрила скандальні фінансові махінації короля Ричарда II. Томас Хаксі, депутат, який виступив проти короля, був засуджений до страти за зраду. Вирок не було виконано — король відпустив Хаксі. В історичному контексті парламентські привілеї — це продукт прямої та реальної загрози Корони та Палати Лордів правам Палати Громад. Іншими словами, йдеться про прагнення забезпечити права представників народу та захистити їх від зазіхань з боку королівської влади. На першому етапі йшлося про захист свободи слова. Уперше відповідний принцип був закріплений у Біллі про права 1689 року. Свобода від арешту (недоторканність) була офіційно закріплена пізніше та стосувалася виключно цивільних справ. У державі з домінуванням стабільних традиційних політичних цінностей такий підхід виявився ефективним механізмом законодавчого врегулювання, яке відбулося органічно та без розподілу основних привілеїв на види. Концепція парламентських привілеїв виросла з розуміння того, що представники депутатського корпусу отримували їх разом з повноваженнями від електорату.
Таким чином, британська модель парламентських привілеїв основний акцент зробила на свободі депутатів вільно висловлювати свої думки у зв'язку із виконанням своїх функцій у парламенті. Принцип недоторканності не мав істотного значення та стосувався здебільшого цивільних справ. Парламенти інших країн (наприклад, Канади, Нідерландів) перейняли систему парламентських привілеїв, закріпивши її в конституціях та інших законах. Це сприяло становленню такого принципу діяльності парламенту як публічність, а також стимулювало відповідальне ставлення народних обранців до виконання ними своїх професійних обов'язків.
Франція[ред. | ред. код]
Декларація прав людини і громадянина проголосила новий універсальний принцип — верховенство права. Декларація стала продуктом революції, а тому недоречно вважати її результатом широкої суспільної угоди. У Франції на той час виникла необхідність у введенні спеціальних механізмів захисту представників народу. Так була проголошена недоторканність кожного депутата.
Подальший розвиток правової теорії зумовив виникнення двох категорій парламентських імунітетів:
- Принцип відсутності відповідальності за сказане депутатом (свобода висловлювань).
- Принцип недоторканності (свобода від арешту), який поширювався на кримінальні справи.
Французька дуальна модель парламентських привілеїв виявилася найбільш успішною, що зумовило її поширення як у Європі, так і в колишніх колоніях. Більш широкий простір існування парламентських привілеїв у Франції пов'язаний із провідною роллю парламенту (Національної Асамблеї) в системі органів державної влади.
Складові[ред. | ред. код]
Більшість вчених-правознавців розглядають термін «парламентські привілеї» в аспекті:
- Колективних депутатських привілеїв, сенс яких зводиться до можливості захистити свою спроможність ефективно здійснювати функції, а також притягнути до відповідальності тих, хто перешкоджає цьому (наприклад, визначати порядок денний власної роботи).
- Індивідуальних депутатських привілеїв, існування яких обумовлене тим, що функціонування парламенту неможливе без належного виконання визначених обов'язків його членами (наприклад, індемнітет, імунітет).
Проблеми термінології[ред. | ред. код]
Історичний розвиток зумовив те, що, незважаючи на термінологічну невизначеність та змістовну неоднорідність питання парламентських привілеїв, більшість держав закріпили дві основні категорії привілеїв для депутатів:
- Принцип невідповідальності за сказане депутатом (свобода висловлювань, або індемнітет).
- Принцип недоторканності (свобода від арешту, або імунітет).
Зараз на теоретичному рівні ведеться дискусія з приводу відмови від терміну «парламентські привілеї» та заміни його на «права та імунітети». Аргументом на користь такої заміни є посилання на те, що в сучасному світі слово «привілеї» має зовсім інший зміст у порівнянні із традиційним розумінням. У громадськості може скластися враження, що парламентарі претендують на присвоєння собі атрибутів привілейованого класу. Така позиція суперечить сучасному сприйняттю парламенту як місця роботи, а статусу депутатів — як звичайних громадян, на яких було покладено обов'язок представляти інтереси тих, хто їх обрав. Інакше кажучи, парламентські привілеї — це не персональні прерогативи депутатів, а лише засіб забезпечення їхньої незалежності від стороннього впливу, зокрема — з боку виконавчої гілки влади. Доцільність депутатських привілеїв полягає в охороні належної гідності, ефективності та незалежності законодавчої гілки влади, а не захистові окремих осіб від правосуддя.
Див. також[ред. | ред. код]
- Привілеї
- Імунітет (значення)
- Депутатський індемнітет
- Правовий статус особи
- Народний депутат України
- Мандат