Рекомбінантна ДНК

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Плазмідна рекомбінантна ДНК.

Рекомбінантна ДНК — штучно створені молекули ДНК за допомогою методів генетичної рекомбінації, які поєднують генетичний матеріал різного походження. На відміну від природньої рекомбінації генетичного матеріалу, рекомбінантні ДНК створюються за допомогою низки лабораторних методів в генетичній інженерії та біотехнології.

Клонування послідовностей полягає у збільшенні їхньої кількості за посередництва бактеріальних чи інших клітин, у яких може розмножуватися ДНК-вектор. У клітині-хазяїні утворюються ідентичні копії вектора зі вставленим у нього фрагментом ДНК. Під час поділу клітин рекомбінантні молекули ДНК передаються до нащадків цієї клітини. З часом утворюються колонії бактерій, які складаються з ідентичних клонів вихідної клітини, кожен з яких має одну або більшу кількість копій рекомбінантної ДНК. Цільовий фрагмент ДНК, часто це ген, у складі молекули рекомбінантної ДНК називають клонованим[1]. Унаслідок експресії рекомбінантної ДНК, можуть синтезуватися рекомбінантні білки або молекули РНК.

Поєднання молекул ДНК з різних організмів можливе через їх однакову хімічну природу, хоча такі молекули різняться за нуклеотидними послідовностями, через що рекомбінантну ДНК також називають химерною[2].

Історія[ред. | ред. код]

Технологія рекомбінантної ДНК, новаторська інновація, розроблена на початку 1970-х років, Полом Бергом з колегами, стала монументальним кроком вперед у генетичних маніпуляціях. Цей новаторський метод здійснив революцію в біології, дозволивши вченим маніпулювати молекулами ДНК поза межами природного середовища клітини, а Пол Берг згодом розділив Нобелівську премію з хімії 1980 року разом з дослідниками технології секвенування геному. За своєю суттю технологія рекомбінантної ДНК передбачає вирізання та зшивання послідовностей ДНК з різних джерел. [3][4]

Цей прорив дозволив вченим вставити чужорідну ДНК в організми господаря, що призвело до створення генетично модифікованих організмів (ГМО), що було описано в науковій статті 1973 року Стенлі Н. Коеном і Гербертом Боєром та колегами зі Стенфордського університету та Каліфорнійського університету в Сан-Франциско.[5] Коен і Боєр досягли цього шляхом ідентифікації та виділення специфічних послідовностей ДНК за допомогою рестрикційних ферментів, які діють як молекулярні ножиці, здатні розщеплювати ДНК у точних місцях. Потім вони використали ДНК-лігазу, фермент, який полегшує з’єднання фрагментів ДНК, щоб з’єднати ці послідовності разом, утворюючи рекомбінантні молекули ДНК. Здатність передавати гени між різними видами відкрила сферу можливостей, уможливлюючи введення бажаних ознак в організми або модифікацію існуючих генетичних характеристик.

У 1975 році на «Асиломарській конференції[en]» обговорювалося регулювання та безпечне використання технології рекомбінантних ДНК. Однак з середини 80-х років минулого століття поступово зростає кількість продуктів, створених за допомогою рДНК.[6]

Інструменти та етапи створення рекомбінантної ДНК[ред. | ред. код]

Для утворення рДНК потрібні ферменти - ендонуклеази рестрикції, лігази.

Ендонуклеази - це ферменти, які розщеплюють молекулу ДНК у специфічних послідовностях або поблизу них, котрі складаються з чотирьох-восьми пар основ. Ендонуклеази у організмах бактерій є природним явищем (для захисту від проникнення чужинної ДНК, наприклад вірусу), яке використовують у лабораторній техніці [7]. Багато нуклеаз непридатні для використання у біотехнології, оскільки розщеплюють молекули ДНК випадковим чином, як результат – утворюється набір фрагментів різного розміру. Тому послуговуються ферментами, які зв’язуються з відомими сайтами на ДНК, бажано щоб вони були унікальними, що сприятиме утворенню меншої кількості фрагментів [8].

Багато рестрикційних ендонуклеаз роблять простий дволанцюговий розріз в середині послідовності розпізнавання, що призводить до утворення тупого кінця або липкого (когезивного), який містить короткі одноланцюгові виступи на кожному кінці молекули. У останньому випадку за рахунок комплементарності, кінці розрізаної молекули ДНК можуть об'єднуватись між собою. Ендонуклеази рестрикції з різними послідовностями розпізнавання можуть утворювати однакові липкі кінці. Наприклад, BamHI (послідовність розпізнавання GGATCC) і BglII (AGATCT) створюють липкі кінці GATC [1].

Результат дії рестриктаз на молекули ДНК можна перевірити, провівши електрофорез у агарозному гелі. Для визначення розміру фрагментів використовують маркер мас.

Лігазами для генетичної інженерії послуговуються, щоб відновити розриви, які виникли в одному з ланцюгів дволанцюгової молекули та з'єднати разом окремі молекули ДНК або кінці однієї молекули шляхом створення двох фосфодиефірних зв'язків (по одному на кожен ланцюг) [1].

Етапи створення рДНК[ред. | ред. код]

1. Відбір цільової послідовності, плазміди, ферментів.

2. Розщеплення відібраної молекули ДНК та плазміди ендонуклеазами рестрикції.

3. Лігування фрагменту ДНК та плазміди ДНК-лігазами, як наслідок утворюється векторна молекула. Крім послідовності інтересу вектор має містити гени, які б забезпечували відбір клітин, які містять вектор зі вставленою цільовою послідовністю.

4. Введення вектора у бактеріальну клітину, в якій відбуватиметься ампліфікація послідовності у складі вектора сумісно з поділами клітин.

5. Відбір мікроорганізмів з рекомбінантними вектором з геном інтересу [9].

Експресія ДНК[ред. | ред. код]

У бактеріях чи інших організмах, в яких відбувалася ампліфікація вектора з послідовністю інтересу, експерсія рДНК може відбуватися або ні. У випадку експресії можна отримувати транскрипти з цієї послідовності та рекомбінантні білки. До складу плазмід експерсії входять реплікони, промотори, селективні маркери, множинні сайти клонування, послідовності видалення злитого (рекомбінантного білка). Реплікон складається з одного сайту початку реплікації та пов’язаних з ним cis-діючих елементів. Слід підбирати копійність плазміди, оскільки збільшення кількості плазмід сприятиме зростанню концентрації білка в клітині, що може викликати метаболічне навантаження, яке зменшуватиме швидкість росту бактерій, збільшуватиме нестабільність плазмід. Найбільш поширеними промоторами є lac промотор, промотор фагу Т7. Промотори підбирають залежно від сили та його регулювання. Селективними маркерами є переважно гени антибіотиків (ампіциліну, канаміцину, тетрацикліну та ін.), які використовують для відбору трансформованих клітин. Крім того, додають послідовності, які забезпечували б:

1) виявлення гена за його експресією з подальшим очищенням;

2) досягненням розчинності;

3) очищення від компонентів клітини-господаря та культурального середовища.

Ці три пункти можна забезпечити шляхом наявності амінокислотної послідовності (пептидної мітки) або великого поліпептиду (партнера злиття) у тандемі з білком-інтересу, у такому випадку утворюється химерний білок [10]. Можуть додаватися послідовності, які спрямовуватимуть білок у певне місце (клітинний компартмент або позаклітинне середовище), сприятимуть (для уникнення деградації ферментними системами клітини-господаря) [11].

Відбір організмів, які містять рекомбінантну ДНК[ред. | ред. код]

Переважно організми, які містять рДНК мають нормальний фенотип, тобто їх морфологія, метаболізм не змінилися, порівняно з організмами без такої ДНК. Щоб визначити наявність рекомбінантних послідовностей зазвичай використовують метод полімеразної ланцюгової реакції (ПЛР). Якщо ген інтересу експресується у складі вектору, то можна виявити РНК та/або білки за допомогою реакції зворотньої транскрипції (Reverse transcription polymerase chain reaction[en], RT-PCR) або шляхом вестерн-гібридизації [1]. У деяких випадках можуть спостерігатися значні зміни фенотипу, що не є нормою. Однак якщо обраний ген, продукт якого здатний генерувати біологічну активність в організмі господаря, то це можлива ситуація[12]. Прикладами є токсичність рекомбінантного білка для організму господаря, особливо якщо він надмірно експресується або експресується в невідповідних клітинах або тканинах у випадку багатоклітинних організмів-господарів.

У деяких випадках рекомбінантна ДНК може мати шкідливий вплив, навіть якщо вона не експресується. Одним із механізмів, за допомогою якого це відбувається, є інсерційна інактивація, за якої рДНК вставляється в ген клітини-господаря. У деяких випадках дослідники використовують це явище, щоб "нокаутувати" гени ("knock out") та визначити їхню біологічну функцію. Інший механізм, за допомогою якого вставка рДНК у хромосому може впливати на експресію генів – активація раніше мовчазних генів клітини-господаря. Це може статися, наприклад, коли фрагмент рДНК з активним промотором розташовується поруч із раніше неактивним геном клітини-господаря, або коли хазяйський ген, функціональність якого пригнічує експресію іншого гена, піддається інсерційній інактивації рекомбінантною ДНК[13].

Застосування технології рекомбінантної ДНК[ред. | ред. код]

рДНК широко використовується у дослідженнях, біотехнології та медицині, ветеринарії, сільському господарстві, біоінженерії, для отримання комерційних продуктів для людини та тварин, отримання самих тварин. Наприклад, GloFish є зарестрованим торговим брендом, який продає генетично модифікованих акваріумних рибок, які здатні до флуоресценції [1]. Рекомбінантна ДНК використовується для ідентифікації, картування та секвенування генів, а також для визначення їхньої функції. рДНК використовують як зонди для вивчення експресії генів в окремих клітинах, тканинах цілих організмів. Рекомбінантні білки широко використовуються у експериментах, для створення антитіл, які слугуватимуть зондами у дослідженнях синтезу білка в клітинах і організмах [14].

Рекомбінантний білок Характеристика
Хімозин - фермент, який синтезується у сичузі ВРХ. Традиційно отримують із шлункового соку телят, яких годували молоком;

- потрібен для виробництва сирів;

- перший генетично модифікований білок, який використовують у комерційних цілях;

- у біотехнологічному виробництві для продукування хімозину використовують непатогенний штам К-21 E. coli. Синтезований рекомбінантний білок структурно подібний природному ферменту. Такий спосіб дозволяє здешевити виробництво та отримувати у значно більших кількостях білок;

- близько 60% твердого сиру в США виготовляють з використанням генно-інженерного хімозину;

- у 1990 році FDA присвоїло хімозину статус «визнаного загалом безпечним» (GRAS) на основі даних, які показують, що фермент безпечний [15].

Інсулін людини - традиційно отримують з підшлункової залози свині та ВРХ;

- використовують для лікування інсулінозалежного діабету;

- рекомбінантний - синтезують шляхом введення гена людського інсуліну в E. coli або дріжджі (Saccharomyces cerevisiae) [16].

Гормон росту людини (соматотропін) - призначається пацієнтам, у яких гіпофіз виробляє недостатню кількість соматотропіну для підтримки нормального росту та розвитку;

- до створення технології рекомбінантного білка, гормон отримували з гіпофізів трупів, що провокувало у пацієнтів розвиток хвороби Кройтцфельда-Якоба;

- препарат використовують у терапевтичних цілях, однак, можливе зловживання [17][18].

Фактор згортання крові VIII - призначають пацієнтам з гемофілією, які не здатні виробляти фактор VIII у достатніх кількостях для підтримки нормального згортання крові [19];

- традиційна техніка вироблення – використання людської крові від донорів. Недолік такого підходу – ризик передачі інфекційних захворювань, які передаються через кров (ВІЛ, гепатит В). DrugBank entry.

Вакцина проти гепатиту В - містить поверхневий антиген вірусу гепатиту В, який виробляється в дріжджових клітинах;

- розробка рекомбінантної субодиничної вакцини є важливою, оскільки вірус не можна культивувати in vitro. [1].

Діагностика ВІЛ-інфекції 1. Тест на антитіла (ELISA або вестерн-блот) – використовується рекомбінантний білок ВІЛ для визначення наявності антитіл, які організм виробляє у відповідь на ВІЛ-інфекцію.

2. ДНК-тест – послуговуються полімеразною ланцюговою реакцією зі зворотньою транскрипцією. Розробка такого тесту стала можливою завдяки аналізу послідовностей геномів ВІЛ та молекулярне клонування.

Сторінка тестування на ВІЛ від Центру контролю захворювань США (CDC) [2].

Золотий рис - сорт рису, створений для експресії ферментів, відповідальних за біосинтез β-каротину;

- перспективний через можливе зменшення випадків дефіциту вітаміну А у світі;

- наразі не використовується через вирішення питань регулювання інтелектуальної власності [20].

Стійкі до гербіцидів культури - розроблено комерційні сорти важливих сільськогосподарських культур (сої, кукурудзи, сорго, ріпаку, люцерни та бавовнику) з рекомбінантним геном, який забезпечує стійкість до гербіциду гліфосату (торгова назва Раундап), які використовуються у комерційних цілях;

- спрощення боротьби з бур’янами за допомогою гліфосату [21].

Культури, стійкі до комах - для боротьби з комахами використовують Bacillus thuringeiensis, які виробляють (Bt-токсин) з інсектицидними властивостями [21];

- така технологія широко використовується у сільському господарстві та садівництві;

- проблеми з впливом (чи його відсутністю) на навколишнє середовище остаточно не вирішені [22].

Див. також[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. ↑ а б в г д Brown, T. A. (2006). Gene cloning and DNA analysis : an introduction (вид. 5th ed). Oxford: Blackwell Pub. ISBN 1-4051-1121-6. OCLC 58451766.
  2. ↑ Rosano, Germán L.; Ceccarelli, Eduardo A. (17 квітня 2014). Recombinant protein expression in Escherichia coli: advances and challenges. Frontiers in Microbiology. Т. 5. doi:10.3389/fmicb.2014.00172. ISSN 1664-302X. PMC 4029002. PMID 24860555. Процитовано 2 листопада 2022.{{cite news}}: Обслуговування CS1: Сторінки з PMC з іншим форматом (посилання) Обслуговування CS1: Сторінки із непозначеним DOI з безкоштовним доступом (посилання)
  3. ↑ Berg, Paul; Mertz, Janet E (1 січня 2010). Personal Reflections on the Origins and Emergence of Recombinant DNA Technology. Genetics. Т. 184, № 1. с. 9—17. doi:10.1534/genetics.109.112144. ISSN 1943-2631. PMC 2815933. PMID 20061565. Процитовано 28 грудня 2023.{{cite news}}: Обслуговування CS1: Сторінки з PMC з іншим форматом (посилання)
  4. ↑ The Nobel Prize in Chemistry 1980. NobelPrize.org (амер.). Процитовано 28 грудня 2023.
  5. ↑ Cohen, Stanley N.; Chang, Annie C. Y.; Boyer, Herbert W.; Helling, Robert B. (1973-11). Construction of Biologically Functional Bacterial Plasmids In Vitro. Proceedings of the National Academy of Sciences (англ.). Т. 70, № 11. с. 3240—3244. doi:10.1073/pnas.70.11.3240. ISSN 0027-8424. PMC 427208. PMID 4594039. Процитовано 28 грудня 2023.{{cite news}}: Обслуговування CS1: Сторінки з PMC з іншим форматом (посилання)
  6. ↑ Khan, Suliman; Ullah, Muhammad Wajid; Siddique, Rabeea; Nabi, Ghulam; Manan, Sehrish; Yousaf, Muhammad; Hou, Hongwei (8 грудня 2016). Role of Recombinant DNA Technology to Improve Life. International Journal of Genomics (англ.). Т. 2016. с. e2405954. doi:10.1155/2016/2405954. ISSN 2314-436X. Процитовано 2 листопада 2022.{{cite news}}: Обслуговування CS1: Сторінки із непозначеним DOI з безкоштовним доступом (посилання)
  7. ↑ Cooper, Geoffrey M. (2000). Recombinant DNA. The Cell: A Molecular Approach. 2nd edition (англ.). Процитовано 2 листопада 2022.
  8. ↑ Stryjewska, Agnieszka; Kiepura, Katarzyna; Librowski, Tadeusz; Lochyński, Stanisław (2013-09). Biotechnology and genetic engineering in the new drug development. Part I. DNA technology and recombinant proteins. Pharmacological Reports (англ.). Т. 65, № 5. с. 1075—1085. doi:10.1016/S1734-1140(13)71466-X. Процитовано 2 листопада 2022.
  9. ↑ Rosenberg, Leon E.; Rosenberg, Diane Drobnis (2012). Structure of Genes, Chromosomes, and Genomes. Human Genes and Genomes (англ.). Elsevier. с. 75—96. doi:10.1016/b978-0-12-385212-0.00006-8. ISBN 978-0-12-385212-0.
  10. ↑ L., Rosano, Germán; A., Ceccarelli, Eduardo (2014). Recombinant protein expression in Escherichia coli: advances and challenges. Frontiers in Microbiology (English) . Т. 0. doi:10.3389/fmicb.2014.00172/full. ISSN 1664-302X. Процитовано 2 листопада 2022.{{cite news}}: Обслуговування CS1: Сторінки із непозначеним DOI з безкоштовним доступом (посилання)
  11. ↑ Burgess, Richard R.; Deutscher, Murray P. (2009). Guide to protein purification (вид. 2nd ed). San Diego, Calif: Academic Press/Elsevier. ISBN 978-0-12-374536-1. OCLC 463300660.
  12. ↑ Ye, Xudong; Al-Babili, Salim; Klöti, Andreas; Zhang, Jing; Lucca, Paola; Beyer, Peter; Potrykus, Ingo (14 січня 2000). Engineering the Provitamin A (β-Carotene) Biosynthetic Pathway into (Carotenoid-Free) Rice Endosperm. Science (англ.). Т. 287, № 5451. с. 303—305. doi:10.1126/science.287.5451.303. ISSN 0036-8075. Процитовано 2 листопада 2022.
  13. ↑ Koller, B H; Smithies, O (1992-04). Altering Genes in Animals by Gene Targeting. Annual Review of Immunology (англ.). Т. 10, № 1. с. 705—730. doi:10.1146/annurev.iy.10.040192.003421. ISSN 0732-0582. Процитовано 2 листопада 2022.
  14. ↑ Alberts, Bruce; Wilson, John; Hunt, Tim (2008). Molecular biology of the cell (вид. 5th ed). New York: Garland Science. ISBN 978-0-8153-4105-5. OCLC 82473851.
  15. ↑ Foreign Press Centers. United States Department of State (амер.). Процитовано 2 листопада 2022.
  16. ↑ Insulin aspart. Wikipedia (англ.). 24 жовтня 2022. Процитовано 2 листопада 2022.
  17. ↑ Von Fange, Tim; McDiarmid, Todd; Mackler, Leslie; Zolotor, Adam (2008-09). Clinical inquiries: can recombinant growth hormone effectively treat idiopathic short stature?. The Journal of Family Practice. Т. 57, № 9. с. 611—612. ISSN 1533-7294. PMID 18786336. Процитовано 2 листопада 2022.
  18. ↑ Fernandez, Marifel Mitzi F.; Hosey, Robert G. (2009-01). Performance-enhancing drugs snare nonathletes, too. The Journal of Family Practice. Т. 58, № 1. с. 16—23. ISSN 1533-7294. PMID 19141266. Процитовано 2 листопада 2022.
  19. ↑ Manco-Johnson, Marilyn J. (1 січня 2010). Advances in the Care and Treatment of Children with Hemophilia. Advances in Pediatrics (English) . Т. 57, № 1. с. 287—294. doi:10.1016/j.yapd.2010.08.007. ISSN 0065-3101. PMID 21056743. Процитовано 2 листопада 2022.
  20. ↑ Foreign group roots for 'golden rice' in India. Deccan Herald (англ.). 18 березня 2015. Процитовано 2 листопада 2022.
  21. ↑ а б Funke, Todd; Han, Huijong; Healy-Fried, Martha L.; Fischer, Markus; Schönbrunn, Ernst (29 серпня 2006). Molecular basis for the herbicide resistance of Roundup Ready crops. Proceedings of the National Academy of Sciences (англ.). Т. 103, № 35. с. 13010—13015. doi:10.1073/pnas.0603638103. ISSN 0027-8424. PMC 1559744. PMID 16916934. Процитовано 2 листопада 2022.{{cite news}}: Обслуговування CS1: Сторінки з PMC з іншим форматом (посилання)
  22. ↑ Mendelsohn, Mike; Kough, J.; Vaituzis, Zigfridais; Matthews, K. (2003). Are Bt crops safe?. undefined (англ.). Процитовано 2 листопада 2022.
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Рекомбінантна_ДНК&oldid=41313035