Ритуал

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук

Ритуа́л (від лат. ritualis (обрядовий), від — лат. ritus — «релігійний обряд») — дія, що здійснюється внаслідок своєї символічної важливості та спроможності викликати емоції у присутніх, також нерідко вважається, що ритуал може впливати на природні та надприродні сили.

Ритуалом слід вважати обряди надзвичайно урочистого, демонстративного характеру, де форма виконання жорстко регламентована. До ритуалу відносяться норми складних символічних дій, що історично виникли або були навмисно встановлені й система яких набула жорсткої канонізації. Ритуал являє собою демонстрацію форми, що втілює не стільки змістовність цінностей, скільки ставлення до них — визначення, повагу.

Ритуал наповнює змістом ситуацію і поведінку в ній, дає відчуття початку чи завершення подій. Це забезпечує почуття доцільності, немарності поведінки, особливості моменту, правильності того що відбувається, є маркером завершеності подій. Спільне виконання громадських ритуалів стверджує єдність, дає можливість відчути свою причетність до спільноти та її життя.

Ритуали – це процедури, за допомогою яких люди втягують себе в світ священних речей. Наприклад, Дюркгейм вважав, що потрібно надавати пріоритет ритуалам, аніж вірі, тому що правильне виконання ритуалу дає початок віри в щось священне. Дюркгейм визначив, що ключем релігії визначається не віра, а соціальні ритуали, які виконуються її прихильниками. Тому релігія грає важливу роль в соціальному житті, вона – джерело соціальної солідарності. Всі релігії мають дві спільні ознаки: певні вірування, яких дотримуються їхні прихильники і певні ритуали, які віруючі колективно використовують.

Ритуал відрізняється від повсякденної поведінки тим, що це строго детермінована поведінка, в якій форми мають велике значення. Наприклад, всі дії повинні здійснюватися правильно, коли ми виголошуємо молитву, співаємо гімн, здійснюємо жертвоприношення. Ритуал – це не засіб досягнення цілі, так як форма ритуалу – це і є його ціль. Він сповнений змісту лише, коли виконується правильно.

Соціальні ритуали – елементи, які продукують релігійне почуття. Ритуальні дії – регулярні і ритмічні, наприклад співання пісень, спільні танці. Саме ці дії дають можливість групі відчути себе групою. Це вже буде не статичне скупчення індивідів, а динамічна, взаємно поєднана сила. Люди дотримуватимуться правил поведінки, шляхом координації власних жестів і голосу. Це може відбуватися, наприклад, за допомогою вже визначеного сценарію, в якому кожному індивіду відведена певна роль.

Досить важливим елементом під час проведення ритуалів є настрій, з яким індивіди виконують їх. Наприклад, це може бути відчуття групової ідентичності, що закріплене за ідеєю, яка одночасно виступає ідеалом, тобто досконалою божественною істотою. Якщо індивіди поклонятимуться цій істоті, то вони здобудуть безпеку і емоціональну силу. Емоція, що закріплена за ідеєю, заразлива, і має властивість розповсюджуватися і «прилипати» до конкретних об’єктів (міфічного тотему, Богу).

Порівнюючи ідеї Еміля Дюркгейма з ідеями Ірвінга Гофмана, можна визначити, що на відміну від Дюркгейма, Гофман визначає, що ритуали і вірування втратили свою цінність і майже зникли із повсякденного життя людини. Замість них широкого поширення набули ритуали взаємодії, які мають місце в звичайній розмові.

В різноманітних типах соціальних взаємодій індивіди набувають різноманітні типи самих себе. Наприклад, в племінному суспільстві індивіди сприймають себе як частину клану. Не важливо, якими вміннями чи енергією вони володіють, тому що все визначається зовнішніми силами, магією чи владою тотему. Ці духовні сили здійснюють значний тиск на особистість. В складних аграрних суспільствах ці релігійні сили втратили значний вплив над особистістю, хоча тут має місце соціальний тиск на кожного індивіда. Люди стали залежними від своїх сімей і були поставлені в жорстокі рамки соціального ранжування. В таких суспільствах люди живуть в умовах, при яких життя кожного індивіда відкрите для інших. Індивідам надається обмежений вибір в тому, з ким вони мусять вступати в шлюб чи де працювати. Законодавча система приділяє занадто мало уваги громадянам. Вони не можуть вільно висловлювати власну думку, індивіди жорстко повинні дотримуватися встановлених в суспільстві доктрин.

Порівнюючи сучасне урбаністичне суспільство з двома попередніми, можна зробити висновок, що воно незвичайне. Тому що вже за законом індивіди несуть відповідальність за свої власні дії. Люди вже сприймаються як ті, що мають своє власне суб’єктивне Я, яке здатне мислити і приймати різноманітні рішення. Внутрішнє індивідуальне Я – ідеал, котрим кожен із нас повинен володіти. Цей ідеал продукується за допомогою ритуалів, з якими ми стикаємося в повсякденному житті.

Основні форми, за допомогою яких створюються Я ритуали – кооперативні, тобто люди співпрацюють в побудові іміджів одне одного. Розмова – це серія маленьких ритуалів, в яких підтримується її культ. Соціальна взаємодія – це круговий процес, в якому кожний представляє іншому ідеал самого себе і у відповідь отримує від інших людей ідеали себе.

Гофман порівнює соціальне життя з театром, в якому задіяний передній і задній план. Наприклад, на передньому плані люди представляють свій ідеальний портрет, який має правильний вираз обличчя і використовує відповідні слова і жести.

Жоден з типів соціального Я, які описує Гофман, не може бути створений без кооперативної соціальної взаємодії. За допомогою складного соціального світу ми можемо володіти великою кількістю нашарувань. Соціальне Я може виникати, тому що ми здатні переміщатися серед багатоманіття групових ситуацій і в кожній з них представляти своє власне ідеальне Я. Тільки структура сучасного суспільства дозволяє нам мати «задній план» усамітнення і створює можливість ідеалізувати нашу поведінку по відношенню до інших людей.

Сучасне Я схоже на міф, а підгрунтям міфу є суспільство, яке символізує себе як суб’єктивне Я, це відбувається тому, що в суспільстві наявний розподіл праці.

Гофман визначає, що можуть існувати як ритуали гармонії так і ритуали конфлікту. Інколи люди маніпулюють ритуалами для того, щоб панувати над іншими людьми.

Ритуали є досить розповсюдженими у всіх сферах суспільства. Якщо їх виконувати правильно, вони здатні принести очікуваний результат. В сучасному суспільстві не існує кардинальних обмежень, індивід здатний обирати чи потрібно йому дотримуватися ритуальних процедур. Вони здатні виникати спонтанно, коли індивіди просто зібралися разом, а можуть проявлятися з досить фанатичного боку.

Література[ред.ред. код]

  1. (рос.) Воронкова Л. П. Тело человека как феномен культуры // Первые культурологические чтения: Сборник статей. — М., 1997.
  2. (рос.) Геннеп А. Обряды перехода: Систематич. изучение обрядов. — М.: Восточная литература, 1999.
  3. (рос.) Евзлин М. Космогония и ритуал. — М.: Радикс, 1993.
  4. (рос.) Маслов Р. В. Телесность человека: онтологический и аксиологический аспекты / Под ред. С. Ф. Мартыновича. — Саратов, 2003.
  5. (рос.) Невербальное поле культуры. Тело. Вещь. Ритуал. — М., 1996.
  6. (рос.) Подорога В. П. Феноменология тела. Введение в философскую антропологию. — М., 1995.
  7. (рос.) Репрезентации телесности. Сборник научных статей. — М., 2003.
  8. Гофман Э. Ритуал взаимодействия: Очерки поведения лицом к лицу/Пер. с англ; под ред. Н. Н. Богомоловой, Д. А. Леонтьева.-М.:Смысл,2009.-319 с.
  9. Рэндалл Коллинз. Четыре социологических традиции.-2009-320 с.
  10. Социологическая интуиция. Введение в неочевидную социологию / Р. Коллинз // Личностно -ориентированная социология / пер. с англ.: В. Ф. Анурин . – М. : Акад. проект, 2004, 77 с