Свято

Свя́то — день або дні, коли урочисто відзначають видатні події, знаменні дати; кілька неробочих днів поспіль з нагоди торжеств; Звичай ґрунтуються на ранніх язичницьких обрядах і ритуалах, у яких зображувалися, розігрувалися, інсценувалися, подавалися в театральній формі ті або інші сцени, пов'язані із ключовими, життєво важливими подіями суспільства. Головну «роль» у них виконувало божество, що керувало конкретною подією, наприклад: Сатурн у Древньому Римі, який керував плином часу й родючістю; Коляда у слов'янській міфології, який уособлював середину зими, та Купала, який тутрбувався про літо та польові плоди тощо. Однак, на відміну від традиційних видів театру, уже в обрядових дійствах установилася головна видова особливість театралізованих свят: відсутність поділу на виконавців і глядачів - всі учасники свята активні, включені в дію.

Практично всі свята пов'язані з явищами календарного циклу, тобто, із циклічною темою вмирання й відновлення природи. Звідси ж, з нероздільного сприйняття народження й смерті, пішли й так звані особисті свята - дні народження, дні заснування, ювілеї тощо. У силу своєї обрядово-ритуальної природи свята по визначенню носять колективний або масовий характер.

Другий, дуже серйозний аспект свят - ідеологічний. Владні структури широко використовують свята як метод формування системи політичних, правових, релігійних і інших поглядів суспільства. Масовий характер свят і принципи їхньої театралізації обумовлюють високий ступінь емоційного включення оточуючих.

Історія

Масові свята займали величезне місце в житті найширших народних мас античності. З виникненням і становленням християнства зароджувалися нові свята, пов'язані зі священними подіями нової релігії. Кілька сторіч паралельно розвивалися дві лінії театралізованих свят: народна, балаганна, карнавальна стихія, що живе на майданах, ярмарках, вулицях; і свята церковні.

Християнська церква вела нещадну війну з язичницькими традиціями святкувань, одночасно широко використовуючи театралізацію у святах церковних (святкові хресні ходи). Крім того, уже в ранній період середньовіччя (IX-XII ст.ст.) усередині храмів почали давати вистави «літургійної драми», що пізніше (ХІІ-ХІІІ ст.ст.), для збільшення зрительской аудиторії, була перенесена на паперть. В XIV-XVI ст.ст. надзвичайно широко поширилися постановки містерій і мораліте. Їхня популярність росла, кількість глядачів продовжувало збільшуватися, і церковні вистави перемістилися на перегороджені майдани та вулиці. Однак всі ці дії не змогли не тільки знищити народні театралізовані свята, але навіть знизити їхню популярність. У підсумку церквою був обраний інший, розумніший шлях - інтеграційний, коли, при збереженні самого свята, його язичницька форма заміщалася християнською. Таким чином, звичаї, традиції та, навіть, конкретна атрибутика освоювалася християнською церквою. Наприклад, у найдавнішому слов'янському літнім святі «похорони зозулі» (пізніше - «хрещення зозулі») обов'язковим елементом був обмін фарбованими жовтими та червоними яйцями серед учасників. Однак ця обставина сьогодні міцно забута, а фарбовані яйця стали неодмінним атрибутом свята Великодня.

В епоху Відродження починає розвиватися придворно-святкова маскарадна культура театралізованих свят, що вбирає в себе переважно зовнішні декоративні карнавальні форми та символіку. Ці свята носили, насамперед, розважальний характер. Однак так формувалася традиція державних свят, поступово включаючи ідеологічний вплив на маси з боку світської влади.

Праця в святкові дні

В Україні встановлено такі святкові неробочі дні:

• 1 січня — Новий рік;
• 7 січня — Різдво Христове;
• 8 березня — Міжнародний жіночий день;
• 1 і 2 травня — День міжнародної солідарності трудящих;
• 9 травня — День Перемоги;
• 28 червня — День Конституції України;
• 24 серпня — День незалежності України;
• один день (неділя) — Великдень;
• один день (неділя) — Трійця.

У такі святкові неробочі дні допускаються роботи, припинення яких неможливе через виробничо-технічні умови (безперервно діючі підприємства, установи, організації), роботи, викликані необхідністю обслуговування населення, а також невідкладні ремонтні і вантажно-розвантажувальні роботи. Робота у святковий і неробочий день оплачується у подвійному розмірі:

• відрядникам — за подвійними відрядними розцінками;
• працівникам, праця яких оплачується за годинними або денними ставками, — у розмірі подвійної годинної або денної ставки;
• працівникам, які одержують місячний оклад, — у розмірі одинарної годинної або денної ставки зверх окладу, якщо робота у святковий і неробочий день провадилася у межах місячної норми робочого часу, і в розмірі подвійної годинної або денної ставки зверх окладу, якщо робота провадилася понад місячну норму.

Оплата у зазначеному розмірі провадиться за години, фактично відпрацьовані у святковий і неробочий день. На бажання працівника, який працював у святковий і неробочий день, йому може бути наданий інший день відпочинку.

За поданням релігійних громад інших (неправославних) конфесій, зареєстрованих в Україні, керівництво підприємств, установ, організацій надає особам, які сповідують відповідні релігії, до трьох днів відпочинку протягом року для святкування їх великих свят із відпрацюванням за ці дні.

Див. також

• Свята та пам'ятні дні в Україні
• Пам'ятні дні

Джерела

• Свято у Великому тлумачному словнику сучасної української мови на Lingvo.ua
• Кодекс законів про працю України (ст.ст. 73, 107)
• Значення слова "Святкові дні" у Великій Радянській Енциклопедії (рос.)
• Свята православні (рос.)
• Від свята до свята - Сайт про свята в Україні

Це незавершена стаття про свято або пам'ятний день. Ви можете допомогти проекту, виправивши або дописавши її.