Роберт Рейфорд
| Роберт Рейфорд | |
|---|---|
| англ. Robert Rayford | |
| Народився |
3 лютого 1953 Сент-Луїс, Міссурі |
| Помер |
16 травня 1969 (16 років) Сент-Луїс, Міссурі ·пневмонія і смерть від ускладнень, пов'язаних зі СНІДомd |
| Країна |
США |
| Відомий завдяки | «Пацієнт зеро» (ВІЛ/СНІД) |
| Знання мов | англійська |
Роберт Рейфорд (нар. 1952 (за іншими даними — 1953) — пом. 16 травня 1969) — американський підліток зі штату Міссурі, що став першою зареєстрованою жертвою ВІЛ/СНІДу у Північній Америці та у всіх регіонах поза межами Африканського континенту.[1] Відомий також як «пацієнт зеро» (англ. «Patient Zero»).
Біографія[ред. | ред. код]
Роберт Рейфорд мешкав та ріс у «бідному» районі, розташованому в Сент-Луїсі (штат Міссурі) й заселеному переважно афро-американцями, мав рідного брата на ім'я Джордж. Роберт характеризувався слабким здоров'ям, мало спілкувався з людьми через сором'язливість, що була спричинена відсталістю у розвитку. Починаючи з тринадцяти років Роберт Рейфорд став сексуально активним, з 1966 у стані його здоров'я почали прослідковуватися негативні зрушення.
Хвороба та смерть[ред. | ред. код]
У другій половині 1960-х Роберт Рейфорд мав значні проблеми зі здоров'ям: на його ногах з'явилися набряки, на тілі в цілому та на геніталіях прослідковувалися виразки. У 1968 хлопець потрапив до госпіталю Барнс (англ. Barnes Hospital), розташованому в Сент-Луїсі, — нині він має назву Єврейський госпіталь Барнс (англ. Barnes-Jewish Hospital). Підліток скаржився на надокучливі набряки на ногах, бородавки та рани на геніталіях та ногах, а також на задишку. Крім цього хлопець був виснажений — у нього спостерігалася значна втрата ваги. Лікарі виявили у Роберта захворювання лімфосистеми (лімфедему), а також зараження організму хламідією, що було наслідком активного статевого життя. Хлопець запевняв лікарів, що є гетеросексуалом і в нього навіть є дівчина, однак при цьому завжди відмовлявся від оглядів свого анального отвору. Виходячи з поведінки та певних фізіологічних проблем Рейфорда, було зроблено висновок, що хлопець займався гомосексуальною проституцією (при цьому він виступав пасивним партнером під час анального сексу).
У другій половині 1968 стан здоров'я хлопця стабілізувався. Однак у березні 1969 всі симптоми з'явилися знову, становище Роберта почало швидко погіршуватися: йому стало важко дихати, крім цього було виявлено зниження числа лейкоцитів у його крові до критичної позначки. Наприкінці життя температура тіла Рейфорда сильно підвищилася. Пізно ввечері 15 травня 1969 Роберт Рейфорд помер (за іншими даними, підліток помер рано вранці 16 травня 1969).
Лабораторні дослідження[ред. | ред. код]
За відсутності точних діагнозів причина смерті Рейфорда була розцінена як незрозуміла «втрата життєздатності» організму. Рідинний дисбаланс в організмі хлопця, що не піддавався лікуванню, а також захворювання легень розглядалися як супутні розлади. Розтин тіла Рейфорда виявив, що він був хворий на рідкісний вид раку шкіри — саркому Капоші — який після відкриття СНІДу почав вважатися однією з його ознак. Дослідження анального отвору Рейфорда підтвердили той факт, що хлопець мав неодноразові статеві контакти з чоловіками. Більш пізні дослідження виявили в організмі Рейфорда наявність вірусу герпесу людини восьмого типу (ВГЛ-8, англ. HHV8), який провокує розвиток саркоми Капоші при імунодефіциті, та дозволили прийти до висновку, що головними причинами захворювання та смерті підлітка є ВІЛ, ВГЛ-8 та інфікування хламідією.[2]
Через вісімнадцять років після смерті Рейфорда, у 1987 молекулярні біологи Університету Нового Орлеану дослідили зразки крові та тканин тіла хлопця та виявили присутність у них «вірусу, подібного до ВІЛ-1». У 1989 повторними дослідженнями цих зразків було підтверджено, що Роберт Рейфорд є першою зареєстрованою жертвою ВІЛ/СНІДу у Північній Америці.