Рукадур

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Рукадур
Зображення
Країна  Франція[1]
Адміністративна одиниця Темін[1]
Статус спадщини пам'ятка історії класифікованаd[1]
Адреса Roucadou
Мапа
CMNS: Рукадур у Вікісховищі

Координати: 44°43′16″ пн. ш. 1°48′55″ сх. д. / 44.72117600002777493° пн. ш. 1.815295000028° сх. д. / 44.72117600002777493; 1.815295000028

Печера Рукадур — археологічний пам'ятник у Франції, що містить знахідки двох різних періодів: печерні малюнки епохи верхнього палеоліту і різні знахідки (кераміку тощо) епохи неоліту. Знаходиться в департаменті Ло, на території муніципалітету Темін.

Після виявлення знахідок печера була викуплена державою, та на початок ХХІ сторіччя закрита для відвідувачів.

Дослідження Як археологічний пам'ятник, Рукадур є печерою з двох ділянок: дальня, де через обвал, що стався приблизно на рубежі мезоліту і неоліту, добре зберігся живопис епохи палеоліту, одна з найстаріших в Європі, а також яму перед входом до печери, де розкопано кілька шарів епохи неоліту з залишками кісток і кераміки.

Печера знаходиться у природному регіоні Кос-де-Грама (фр. Causse de Gramant), відома з кінця XIX століття. В 1890, дослідження печери розпочав Едуард Альфред Мартель.

Пізніше, в 1925 році, він повернувся в печеру разом з Андре Нідерлендером. Останній виявив тут кераміку.

Розкопки ями перед печерою проводилися в 1951 - 1957 роках; результати були опубліковані в 1967 році. Після того, як розкопки були припинені, печеру відвідала спелеологічна група Сен-Сере, яка виявила велику кількість кераміки у головній порожнині. Під час цих досліджень Мішель Лорбланше виявив поховання на північ від печери, а результати дослідження були опубліковані в 1964 році.

В 1962 році два спелеолога (члени спелеоклубу Брів), П'єр Торіссон і Жан-Поль Куссі, виявили настінний розпис в глибинній галереї. Куратором цього дослідження був батько Андре Глорі, який загинув в автокатастрофі в 1966 році разом зі своїм колегою батьком Жаном-Луї Віллевегу.

Держава викупила печеру в 1992 році.

Мішель Лорбланше, почесний директор з досліджень CNRS, відповідав за проведення повного дослідження. Для цього в 2002 році він створив міжнародну багатопрофільну команду з приблизно десяти дослідників і студентів.

Жан Гаско вивчав спадкоємність поселень на цьому місці протягом майже десяти тисяч років. Спочатку це місце було мисливською стоянкою, а потім постійним місцем проживання за доби мезоліту та неоліту. На честь печери була названа неолітична рукадурська культура.

Опис[ред. | ред. код]

Едуард-Альфред Мартель описав печеру у своїй книзі Les Abîmes як «давня ненажерлива істота, яка поглинула плин по поверхні струмка наприкінці третинного і на початку четвертинного періоду». Має у своєму складі основну галерею величезних розмірів (від 15 до 20 м завширки при максимальній висоті 15 м). Довжина печери - всього 280 м. Невелика сусідня галерея, яка не була відома Мартель, була виявлена ​​вже після випуску його книги. Вона має довжину близько 30 метрів і ширину від 5 до 7 м.

Наприкінці верхнього палеоліту стався грандіозний обвал, який перекрив доступ до ділянки, в якому було виявлено ​​печерний живопис.

Знахідка[ред. | ред. код]

Під час досліджень печери Рукадур були виявлені 495 настінних зображень, серед них 139 зображень тварин (43 коней, 22 котячих, 16 велетенських носорогів, 11 бізонів, 9 мамонтів, а також деякі зображення інших видів тварин, включаючи птицю та ведмедя). Там же було знайдено 213 геометричних знаків, включаючи характерні «зазубрені кола Рукадура» (всього 44), а також інші візерунки, що складаються з серії червоних і чорних стрілок.

За словами священика Андре Глорі, картини, виявлені у «кімнаті зображенні», показують, що печера була заселена у верхньому палеоліті, точніше в оріньяцькому періоді II-III і, можливо, у граветт. Відсутність докладніших досліджень не дозволяє судити, чи була печера у той час лише ритуальним місцем або місцем проживання.

Перші достовірні сліди проживання відносять до періоду вже після обвалу, який перекрив доступ до галереї зображень. Залишки вогнищ були виявлені у «великій колонній залі». Ця ділянка була населена аж до галло-римської епохи. Джерело що добре збереглося було можливою причиною проживання у цій карстової печери. Виявлений в ній матеріал близький до пізньої бронзи Ib і IIa, як і знайдений там меч типу Ербенхейма.

Захист[ред. | ред. код]

28 серпня 1964 р печера внесена до реєстру історичних пам'яток Франції.

Примітки[ред. | ред. код]

  1. ↑ а б в base Mérimée — ministère de la Culture, 1978.

Бібліографія[ред. | ред. код]

  • Les Abîmes : les eaux souterraines, les cavernes, les sources, la spéléologie : explorations souterraines effectuées de 1888 à 1893 en France, Belgique, Autriche et Grèce, p. 342, Librairie Charles Delagrave, Paris, 1894 (lire en ligne)
  • André Niederlender, Raymond Lacam, Jean Arnal (1907—1987), Mors en bois de cerf de Roucadour (Lot), p. 515—517, dans Bulletin de la Société préhistorique de France, 1953, tome 50, no 9 (lire en ligne)
  • Guy Tamain, Contribution à l'étude du gisement de Roucadour, Thémines (Lot), p. 726—741, dans Bulletin de la Société préhistorique de France, 1960, tome 57, no 11 (lire en ligne)
  • P. Taurisson, J.-P. Coussy , La grotte de Roucadour (Lot), p. 108—110, dans Bulletin de la Société Scientifique, Historique et Archéologique de la Corrèze, Brive, 1964, tome 85
  • Michel Lorblanchet, La sépulture de Roucadour, Commune de Thémines, Lot, p. 43-50, dans Bulletin de la Société préhistorique française. Comptes rendus des séances mensuelles, 1964, tome 61, no 2 (lire en ligne)
  • Abbé A. Glory, La grotte de Roucadour (Lot), p. 166—169, dans Bulletin de la Société préhistorique française, 1964, t. LXL,
  • Abbé A. Glory, Le pallean III peint et gravé à Roucadour, p. 135—142, dans Bulletin de la Société d'études et de recherches de la préhistoire, Les Eyzies, 1965, no 15
  • Jean Arnal, J.-L. Couchard, Michel Lorblanchet, La grotte de Roucadour (Thémines. Lot), p. 55-91, dans Archivo de Prehistoria Levantina, 1969, Valencia, Espagne, Tome XII (lire en ligne)
  • Michel Lorblanchet, Grotte de Roucadour, p. 511—514, dans L’art des cavernes, Imprimerie Nationale, Paris, 1984
  • Michel Lorblanchet, Brigitte et Gilles Delluc, Jean-Marie Le Tensorer, Guy Bariviera, Josseline Bournazel J., 2009 : Roucadour quarante ans plus tard, Préhistoire du Sud-Ouest, n°17-2009-1, p. 5-94, plans, tableaux et relevés.
  • Gilles Fau, Jean Gascό, Histoire des fouilles et découvertes archéologiques à Roucadour (Thémines-Lot) 1925—2000, Association Racines — Alvignac (Lot), 2001 ; 106 p.
  • Jean Gascó, Karim Gernigon, Découverte d’une ou deux statuettes anthropomorphes en céramique dans le Chasséen de la doline de Roucadour (Thémines, Lot), p. 307—312, dans Bulletin de la Société préhistorique française, 2002, tome 99, no 2 (lire en ligne)
  • Jean Gascó, La stratigraphie de l’Age du Bronze et de l’Age du Fer à Roucadour (Thémines, Lot), p. 521—545, dans Bulletin de la Société préhistorique française, 2004, tome 101, no 3 (lire en ligne)
  • J.-P. Coussy, Roucadour (Lot), L’art initial gravé, éditions Résurgences-Apec, Hermies, Cajarc, 2005 ; 128p.
  • Michel Lorblanchet, Roucadour, la plus riche grotte ornée du Quercy, Quercy-recherche, 2007, no 128
  • Anne Filippini, avec la collaboration de Jean-Pierre Girault, Jean-Marie Pailler, Didier Rigal, Carte archéologique de la Gaule. Le Lot. 46, p. 220—221, Académie des Inscriptions et Belles-Lettres, Paris, 2010 ISBN 978-2-87754-253-1

Посилання[ред. | ред. код]

Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Рукадур&oldid=41766291