Сальниковий защільнювач

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Сальниковий защільнювач засувки

Са́льникове ущі́льнення (са́льниковий защільнювач) — защільнювач рухомих з'єднань деталей з метою герметизації щілин між рухомими і нерухомими деталями; забезпечується податливими елементами, що одягають на вал (шток), або набивками, що закладаються у виточки чи поглиблення кришок, корпусів та інших деталей.

Найчастіше сальникові защільнювачі використовуються у трубопровідній арматурі, а також в окремих механізмах промислової, транспортної та побутової техніки.

Крім рухомих вузлів, сальники можуть використовуватись для защільнювання нерухомого обладнання, наприклад в трубних і кабельних проводках.

Конструкція та принцип роботи[ред.ред. код]

Принцип побудови сальникового пристрою полягає у тому, що на зовнішній стороні кришки чи корпуса в місці, де через них проходить шток або вал, створюється сальникова камера (сальникова коробка англ. Stuffing box), в яку вкладається защільник — сальникова набивка. Сальниковий защільнювач складається з корпуса, упорного кільця (грундбукси), натискної втулки, сальникового кільця (набивки) і стяжних шпильок або накидної гайки.

Защільнювання досягається притисканням сальникової набивки до рухомого вала (штока). Між валом та грундбуксою забезпечується зазор 0,5...0,75 мм, а між валом і натискною втулкою — зазор 1...1,5 мм. Ці зазори запобігають можливості зношування вала у відповідних місцях. Грундбукса і натискна втулка зазвичай виготовляються з чавуну.

В деяких конструкціях сальниковий пристрій одночасно є опорою для вала (підшипником ковзання). Тоді зазор між валом і натискною втулкою робиться мінімальним. Натискна втулка оснащується пристроєм для подавання та розподілу мастила і виготовляється з бронзи або оснащується бронзовою вставкою. В деяких випадках сальниковий пристрій є одночасно опорою для вала (підшипником ковзання). При відсутності зазору між валом і грундбуксоюю остання також виготовляється з бронзи.

Защільнювальні матеріали[ред.ред. код]

Як набивки традиційно використовують повстяні матеріали, конопляне клоччя, азбестові матеріали. У сучасній техніці використовують набивки на основі фторопласту а також, тефлонового (PTFE), арамідного і вуглецевого волокна, виконані методом діагонального (діаплекс, мультифлекс) плетіння, з насиченням емульсіями PTFE та дрібнодисперсного графіту.

Допустимі температури експлуатації:

Перелічені вище набивки можуть експлуатуватися при тисках 0,6...4 МПа в залежності від температури та матеріалу для просочування. Просочування служить для покращення герметизації і зменшення коефіцієнта тертя у пари набивка—вал. Для просочування набивок використовують сало, парафін, бітум, графіт, рідке скло, солідол, віскозин та ін.

Приклади застосування[ред.ред. код]

Джерела[ред.ред. код]

  • ГОСТ 24856-81 Арматура трубопроводная промышленная. Термины и определения.
  • Гуревич Д.Ф. Расчет и конструирование трубопроводной арматуры., Л., «Машиностроение», 1969. — 887с.