Скандинавські прибережні хвойні ліси
| |
| Екозона | Палеарктика |
|---|---|
| Статус збереження | Критичний/зникаючий |
| Межі | Сарматський мішаний ліс |
| Площа, км² | 19400 км² |
| Країни | Норвегія |
 Розташування екорегіону (фіолетовим)
| |
Скандинавські прибережні хвойні ліси (СПХЛ) або норвезькі прибережні хвойні ліси — палеарктичний екорегіон, біом хвойних лісів помірної зони, що розташовані вздовж узбережжя Норвегії. Серед СПХЛ є низка невеликих територій з ботанічними особливостями та місцевим кліматом, що відповідає дощовим лісам помірної зони.
Розташування та опис[ред. | ред. код]
Скандинавські прибережні хвойні ліси — наземний екорегіон, як визначено WWF [1] National Geographic. [2] Широке визначення базується на кліматичних параметрах і охоплює довгу смугу вздовж західного узбережжя Норвегії від Ліннеснесу[en] на північний схід до приблизно Сенья (північніше літо занадто прохолодне, щоб сосна зростала у прибережних районах); це райони уздовж норвезького узбережжя, де велика кількість опадів, а зима досить м'яка. До СПХЛ відносять ділянки, в яких відсутні природні хвойні ліси (як на Лофотені, де сосновий ліс був розчищений людиною багато століть тому), а також навіть острови та скелясті миси, де майже немає лісу.
Вище є екорегіон березові ліси та луки Скандинавських гір. Місцями уздовж долин цей екорегіон поза гірських бар'єрів межує з тайгою — Скандинавська та Російська тайга. Прикладами таких долин є долина Реума[en], що з'єднує Ондалснес[en] з Лешею[en] та Домбосом[en], і долина Намдален, що з'єднує узбережжя Нур-Тренделаг із холодними внутрішніми райономи на кордоні зі Швецію [3] Екорегіон природно розкраяний фіордами та горами. У соснових лісах на півночі є одні з найдавніших дерев Скандинавії, яким понад 700 років у долині Форфіорд, Гіннея. [4]
Вологий океанічний клімат[ред. | ред. код]
За для цієї широти територія має довгий вегетаційний період (140—215 діб, найдовший на півдні) з рясними та постійними опадами протягом усього року, від 1200–3000 мм. 24 липня середні температури, як правило, коливаються в межах 12–15 ° C, а денні максимуми 14–20 ° C (найтепліші дні в захищених районах фіорду). Зими досить помірні та дощові, середнє значення січня коливається від -3 ° до 2 ° C. Середньорічна температура становить близько 7 ° C на південно-західному узбережжі (Берген 7,6 ° C, Стрюн 6,4), 5,5 ° C на узбережжі Тренделагу/центральної Норвегії (О'фіорд[en] 5,7 ° C) та 4 ° C у найпівнічнішій частині цього екорегіону (Боде 4,5 ° C, Грюллефіорд[en]/Сенья 3,6 ° C). Цей тип клімату відповідає типу Кеппена Cfb і Cfc і порівнянний із кліматом уздовж узбережжя півночі Британської Колумбії та Аляски-Панхендл [5][6] На анклавних територіях, класифікованих як дощовий ліс, є принаймні 200 днів/рік із вимірюваними опадами. Мінімальна середньорічна кількість опадів, подана у джерелах, дещо коливається, але, як правило, становить близько 1400 мм, тоді як типове значення в цих місцях становить 1500—2200 мм на рік. Літо м'яке; теплі дні зазвичай недовгі, та спека практично невідома або дуже короткотривала. Зима, як правило, м'яка і дощова, іноді зі значним снігопадом, але сніг зазвичай тане регулярно протягом зими. [7][8]
Підрегіони та види[ред. | ред. код]
Відсутність смереки на північ від полярного кола (Салтф'єллет[en]) та вздовж південно-західного узбережжя обумовлена головним чином перешкодами, такими як фіорди та гірські хребти, а посаджена ялина росте добре на північ від полярного кола, файний кшталт — Тромсе.
Південна межа ареалу Picea abies в Норвегії обмежена горами та фіордами, а біля південно-західного узбережжя — через занадто м'яку зиму. Уздовж південно-західного узбережжя та фіордів (Вестланн) є помірний мішаний ліс із Pinus sylvestris, Taxus baccata, betula pendula, Ulmus glabra, Tilia cordata, Quercus robur, Populus tremula, Corylus avellana) у низинах та більш типовий бореальний ліс на більшій висоті.
Тут найбагатші флористичні райони, навіть якщо він менш різноманітні, ніж район Осло-фіорду через міграційні бар'єри що, вважають гемібореальним [9] і може розглядатися як частина екорегіону сарматських мішаних лісів PA0436 або північноатлантичних вологих мішаних лісів PA0429. Деякі з найвологіших районів у цьому регіоні, де річна кількість опадів може перевищувати 1500 мм і навіть 2500 мм, іноді вважають геміборельними вологими лісами. [10]
Інтродуковані види[ред. | ред. код]
Інтродуковані види включають Picea abies, яка була висаджена з економічних міркувань у районах за межами природного ареалу як на південно-західному узбережжі, так і у найпівнічнішій частині екорегіону. Picea sitchensis також широко висаджується, особливо біля узбережжя, навіть на північ від Вестероленну та Гарстаду.
Acer pseudoplatanus був інтродуковано у приватні сади та церковні подвір'я понад 150 років тому і широко поширився уздовж південно-західного узбережжя, вздовж центрального узбережжя (Тренделаг) і, значно меншою мірою, на північ від Вестероленна. [11]
Існує безліч дрібніших інтродукованих рослин, таких як rosa rugosa.
Бореальний дощовий ліс[ред. | ред. код]
На терені СПХЛ знаходиться менші анклавні території, класифіковані як бореальний дощовий ліс на основі ботанічних критеріїв. Значна частина первинних лісів була знищена, але загалом 250 лісистих ділянок, більшість з яких не дуже великі, були класифіковані як бореальні дощові ліси. Вони розташовані від 63°20'N у Сніллфіорді[en], фюльке Сер-Тренделаг та північ уздовж узбережжя до 66°N у Рані[en], фюльке Нордланд, але обмежені районами із високою вологістю; часто без сонця більшу частину дня. А також деякі внутрішні райони у вологих місцях, часто біля водоспадів. Це основна зона в Європі для бореальних дощових лісів. Прибережний ліс зустрічається здебільшого на висотах до 200 м.
Ботанічні критерії бореального дощового лісу[ред. | ред. код]
Через тривалу історію людської діяльності із землеробством та нещодавнім управлінням лісовим господарством, від первинного лісу залишились лише фрагменти. Бореальні дощові ліси складаються здебільшого з ялини звичайної (Picea abies), з домішкою листяних дерев. Ялівець звичайний (Juniperus communis) також поширений. Багатий підлісок мохів і папоротей. Проте найпомітнішим є різноманітність лишайників, деякі з яких є ендемічними для цього лісу або мають єдине місце розташування в Європі тут (їх часто зустрічають на північно-західному узбережжі Північної Америки). Приблизно 15 найрідкісніших або типових видів лишайників отримали назву Trøndelagselementet (названа на честь регіону Треннелаг). Pseudocyphella crocata, Pannaria ahlneri, Erioderma padicellatum та Lobaria halli є прикладами лишайників. [12][13] Понад 60 ендемічних видів лишайників та моху можна знайти в цьому районі. [14]
Є два підтипи цього дощового лісу; тип Намдален та тип Бреннея/Фосена. Серед широколистяних дерев варто відзначити Betula pendula, Betula pubescens, Sorbus aucuparia, Populus tremula, Salix caprea та Alnus incana. Рідкіснішими видами є Ulmus glabra, Corylus avellana та Alnus glutinosa (остання зустрічається лише на півдні області).
Фауна[ред. | ред. код]
У цьому екорегіоні є велика кількість видів мігруючих птахів, а також ті, що залишаються цілорічно. Рослиноїдними тваринами є лось і благородний олень (останні лише на південь від Полярного кола), а також Capreolus capreolus. Rangifer tarandus іноді можуть спускатися на узбережжя на північ від Тронгеймс-фіорда, але вони, як правило, залишаються на високогір'ї поза цим екорегіоном. Хижаків мало, оскільки на них людина полювала століттями, винищуючи бурого ведмедя та сірого вовка у прибережній зоні. У деяких районах вони зустрічаються далі углиб країни в тайговому екорегіоні, і в рідкісних випадках можуть наблизитися до узбережжя. Vulpes vulpes та Haliaeetus albicilla — звичайні хижаки у цьому районі, останні дуже поширені після десятиліть захисту. Також є рись, переважно на півночі. Зайці, видри поширені, і навіть європейських бобрів можна зустріти, хоча і рідше. Є також деякі земноводні, включаючи Rana temporaria та Lissotriton vulgaris; Vipera berus зустрічаються на південь від Полярного кола.
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ https://www.worldwildlife.org/ecoregions/pa0520 Scandinavian coastal conifer forest". Terrestrial Ecoregions. World Wildlife Fund.
- ↑ https://web.archive.org/web/20100308074226/http://www.nationalgeographic.com/wildworld/profiles/terrestrial/pa/pa0520.html World Wildlife Fund, ed. (2001). «Scandinavian coastal conifer forest». WildWorld
- ↑ Moen, A. 1998. Nasjonalatlas for Norge: Vegetasjon. Statens Kartverk, Hønefoss. ISBN 82-90408-26-9.
- ↑ Forfjorddalen Nature Reserve. Архів оригіналу за 7 лютого 2012. Процитовано 22 липня 2021.
- ↑ Bergen climate statistics monthly 24-hr mean and monthly precipitation mm [Архівовано 2012-05-29 у Archive.is]
- ↑ Lofoten climate monthly 24-hr mean temp and monthly mean precipitation in mm [Архівовано 2012-05-29 у Archive.is]
- ↑ Åfjord climate statistics monthly 24-hr average and monthly average precipitation in mm [Архівовано 2007-09-26 у Wayback Machine.]
- ↑ yr.no Åfjord weather statistics
- ↑ fao.org: Europe: ecological zones
- ↑ University of Oslo/Blyttia 1998 — some similarities between the West Norwegian pine dominated forests and the Scottish pine forests
- ↑ Sycamore maple invasive species along Norwegian coast and fjords
- ↑ Panda.org: Norways forest heritage
- ↑ forest.org. The vanishing old growth forest of Norway
- ↑ Taigarescue.org pdf
Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Скандинавські прибережні хвойні ліси
