Соната для фортепіано № 23 (Бетховен)

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Початок першої частини


Соната для фортепіано № 23 Л. ван Бетховена фа мінор Бетховена, op. 57, відома під назвою «Апасіоната» (Appassionata) — одна з найвідоміших сонат Бетховена. Написана впродовж 18041806 років, опублікована 1807 року у Відні. Присвячена князю Францу фон Брунсвіку.

Складається з 3-х частин:

  1. Allegro assai
  2. Andante con moto
  3. Allegro ma non troppo — Presto

В радянські часи ця соната була особливо популярна завдяки теплому ставленню В. І. Леніна до цього твору. М.Горький у своєму нарисі «В. І. Ленін» приводить такі слова радянського вождя про цю сонату, яку він слухав у виконанні піаніста Добровейна:

Нічого не знаю краще за «Apassionata», готовий слухати її кожен день. Дивна, нелюдська музика. Я завжди з гордістю, може бути, наївною, дитячою, думаю: от які дива можуть робити люди <...> Але часто слухати музику не можу, діє на нерви, хочеться милі дурниці говорити і гладити по голівках людей, які, живучи в брудному пеклі, можуть створювати таку красу. А сьогодні гладити по голівці нікого не можна - руку відкусять, і треба бити по голівках, бити безжально...
Оригінальний текст (рос.)

Ничего не знаю лучше «Apassionata», готов слушать ее каждый день. Изумительная, нечеловеческая музыка. Я всегда с гордостью, может быть, наивной, детской, думаю: вот какие чудеса могут делать люди <...> Но часто слушать музыку не могу, действует на нервы, хочется милые глупости говорить и гладить по головкам людей, которые, живя в грязном аду, могут создавать такую красоту. А сегодня гладить по головке никого нельзя — руку откусят, и надобно бить по головкам, бить безжалостно...[1]

Посилання[ред.ред. код]

  1. М.Горький. "В.И. Ленин"
Фортепіанні Сонати Людвіга ван Бетховена
№ 1 | № 2| № 3| № 4| № 5| № 6| № 7| № 8| № 9| № 10| № 11| № 12| № 13| № 14| № 15| № 16| № 17| № 18| № 19| № 20| № 21| № 22| № 23| № 24| № 25| № 26| № 27| № 28| № 29| № 30| № 31| № 32