Софія Луїза Мекленбург-Шверінська

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Софія Луїза Мекленбург-Шверінська
нім. Sophie Luise zu Mecklenburg-Schwerin
Софія Луїза Мекленбург-Шверінська
Софія Луїза Мекленбург-Шверінська
Портрет Софії Луїзи пензля невідомого майстра, близько 1710 року
23-а курфюрстіна-консорт Бранденбургу
2-а королева-консорт Пруссії
Початок правління: 28 листопада 1708
Кінець правління: 25 лютого 1713

Попередник: Софія Шарлотта Ганноверська
Наступник: Софія Доротея Ганноверська

Дата народження: 16 травня 1685(1685-05-16)
Місце народження: Грабов, Мекленбург-Шверін
Країна: Священна Римська імперія
Дата смерті: 29 липня 1735(1735-07-29) (50 років)
Місце смерті: Шверінський замок, Шверін, Мекленбург-Шверін, Священна Римська імперія
Поховання Schelfkirched
Чоловік: Фрідріх I
Діти: не було
Династія: Мекленбурги, Гогенцоллерни
Батько: Фрідріх Мекленбург-Шверінський
Мати: Крістіна Вільгельміна Гессен-Гомбурзька

Софія Луїза Мекленбург-Шверінська (нім. Sophie Luise zu Mecklenburg-Schwerin, 16 травня 1685 — 29 липня 1735) — принцеса Меклебург-Шверінська з Мекленбурзького дому, донька принца Фрідріха Мекленбург-Шверінського та ландграфині Гессен-Гомбурзької Крістіни Вільгельміни, третя дружина курфюрста Бранденбургу та короля Пруссії Фрідріха I.

На її честь названа церква Святої Софії в Берліні.[1]

Біографія[ред. | ред. код]

Народилась 16 травня 1685 року у Грабові. Була четвертою дитиною та єдиною донькою в родині принца Фрідріха Мекленбург-Шверінського та його дружини Крістіни Вільгельміни Гессен-Гомбурзької. Мала трьох старших братів: Фрідріха Вильгельма, Карла Леопольда та Крістіана Людвіга. Оскільки батько мав апанаж у Грабові, його ще називали принцом Грабовським. Мешкало сімейство у місцевому замку.[2]

Софія Луїза втратила батька, маючи менше 2 років. Матір більше не одружувалася. Старший брат Фрідріх Вільгельм у 1692 році наслідував герцогство Мекленбург-Шверін після смерті бездітного Крістіана Людвіга I, після чого принцеса виховувалася при дворі у Шверіні. Окрім уроків французької мови та музики, ніякої освіти не отримала.

Софія Луїза набиває чоловіку трубку на зборах Тютюнової колегії, Новий палац (Потсдам)

У 23-річному віці стала дружиною 51-річного короля Пруссії та курфюрста Бранденбургу Фрідріха I. Шлюб був укладений з політичних мотивів. Придворна партія тиснула на короля, аби той забезпечив країну нащадками, оскільки його єдиний син залишався бездітним. Після тривалих пошуків була узгоджена кандидатура Софії Луїзи, яку за вроду славили як «Мекленбурзьку Венеру». Для Фрідріха була влаштована зустріч із мекленбурзькою принцесою у Розенталі поблизу Оранієнбаума, куди її супроводжувала матір. Різниця у віці, схоже, не шокувала жодну зі сторін. Король був задоволений красою дівчини, і після півгодинної бесіди з нею, зробив офіційну пропозицію герцогу Мекленбург-Шверинському.[3] Шлюб за домовленістю уклали в Мекленбурзі. Вінчання пройшло 28 листопада 1708 року в Берліні. Весілля пишно відсвяткували у Берлінському палаці.

Спочатку король цілком комфортно почувався поруч із молодою дружиною.[4] Втім, шлюб залишався бездітним. Придворне життя, сповнене інтригами та наклепом, виявилося занадто важким для нової королеви. Особливо вона страждала від нападок дружини прем'єр-міністра Катерини фон Вартенберг. Щоправда, та неодноразово ображала і попередню королеву Софію Шарлотту. Зрештою, Софія Луїза віддалилася від двору і присвятила свій час турботі про хворого чоловіка, якого намагалася навернути з реформатського віровчення до лютеранства. Певний час Фрідріх дозволяв їй виконувати представницькі функції, усюди його супроводжувати, а вечорами набивати йому трубку у заснованій ним Тютюнової колегії. Згодом релігійність королеви під впливом вчення Августа Герман Франке перейшла у пієтизм, і почастішали сварки між подружжям з приводу «яка з релігій є істинною».[5]

Глибока депресія Софії Луїзи призвела до затьмарення розуму. У січні 1713 року вона в маренні блукала замком, поранилася й постала перед Фрідріхом у закривавленій сорочці. Король вирішив, що перед ним Біла Пані, і вислав дружину до селища Первеніц на лікування.[6] За кілька тижнів він і справді помер. Софію Луїзу змальовували як «безпорадну, нетямущу і меланхолійну, але знову ніжну та спокійну».[3]

Її пасинок Фрідріх Вільгельм, який став королем, відправив жінку до родичів у Мекленбург-Шверін. Перший час Софія Луїза мешкала у Грабові із матір'ю, недовго у Нойштадт-Глеве, і згодом — у Шверінському замку.

Пішла з життя 29 липня 1735 року у Шверіні. Була похована у місцевій кірсі Святого Миколая.[7]

Генеалогія[ред. | ред. код]

Йоганн VII
 
Софія Гольштейн-Готторпська
 
Юлій Ернст Брауншвейг-Данненберзький
 
Марія Східно-Фрісландська
 
Фрідріх I
 
Маргарита Єлизавета Лейнінген-Вестербурзька
 
Георг II
 
Софія Елеонора Саксонська
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
Адольф Фрідріх I
 
 
 
 
 
Марія Катерина Брауншвейг-Данненберзька
 
 
 
 
 
Вільгельм Крістоф
 
 
 
 
 
Софія Елеонора Гессен-Дармштадтська
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
Фрідріх Мекленбург-Шверінський
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
Крістіна Вільгельміна Гессен-Гомбурзька
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
Софія Луїза
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

Примітки[ред. | ред. код]

  1. Королева Софія Луїза [1] (нім.)
  2. Замкова залізниця [2] (нім.)
  3. а б Atkinson, Emma Willsher: Memoirs of the queens of Prussia, London : W. Kent [3] (англ.)
  4. Прусські хроніки. Софія Луїза Мекленбург-Шверінська [4] (нім.)
  5. Софія Луїза Мекленбург-Шверінська [5] (нім.)
  6. Профіль на Find a grave [6] (англ.)
  7. Кірха Святого Миколая у Шверіні [7] (англ.)

Література[ред. | ред. код]

  • Friedrich Wigger: Aus dem Leben der Königin Sophie Louise von Preußen (der "Princesse von Grabow"). In: Jahrbücher des Vereins für Mecklenburgische Geschichte und Altertumskunde, Bd. 41 (1876), стор. 3–97, 158 [8] (нім.)
  • Christine von Brühl: Anmut im märkischen Sand. Die Frauen der Hohenzollern. Aufbau, Berlin 2015, ISBN 978-3-351-03597-6, стор. 128–144.
  • Karin Feuerstein-Praßer: Die preußischen Königinnen. Piper, München/Zürich 2008, ISBN 978-3-492-25295-9, стор. 104–117.

Посилання[ред. | ред. код]