Тартюф

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Тартюф
Tartuffe.jpg
Оригінал фр. Le Tartuffe ou l’Imposteur
Жанр комедія
Автор Мольєр
Мова Франція Франція
Написаний 1664 рік

«Тартюф» — комедійна п'єса Мольєра, яка була написана у 1664 році. Була поставлена майже всіма театрами світу.

Сюжет[ред.ред. код]

Дія відбувається в Парижі, в будинку Оргона. В довіру до господаря втирається чоловік по імені Тартюф. Пан Оргон дивиться на гостя як на диво: молодий, вчений, скромний, благородний, набожний, безкорисливий. Родичів, які намагаються довести йому, що Тартюф зовсім не такий святий, яким намагається показати себе, Оргон вважає невдячними. Істинна сутність Тартюфа проявляється лише тоді, коли Оргон необачно доручає йому зберігати скриню з цінними паперами і переписує на нього будинок. Лише вчасне втручання Короля, за п'ять хвилин до фіналу, встановлює справедливість (Тартюф покараний і родині Оргона повернуті будинок і майно).

Головні герої[ред.ред. код]

  • Пані Пернель — мати Оргона
  • Оргон — чоловік Ельміри
  • Ельміра — дружина Оргона
  • Даміс — син Оргона
  • Маріана — дочка Оргона, яка закохана у Валера
  • Валер — молодий парубок, який закоханий у Маріану
  • Клеант — брат Ельміри
  • Тартюф — святоша
  • Дорина — покоївка Маріани
  • Фліпота — служниця пані Пернель
  • Пан Лояль — судовий пристав

Передмова[ред.ред. код]

Опублікувавши комедію у березні 1669 року, Мольєр пише передмову, у якій викладав і захищав свої позиції. У другому виданні комедії, яке відбулося у 1669 році, автор приєднав до передмови свої прохання, які були подані королю у 1664, 1667 та 1669 роках.

Критика[ред.ред. код]

«Тартюф» — це визнана вершина творчості Мольєра. Ім'я головного героя Тартюф, було вигадане самим Мольєром. Докорінно воно має старе французьке слово truffer (обманювати). У цій комедії щасливо поєднується ідеологічна насиченість з художньою досконалістю. Такі персонажі, яких зобразив Мольєр, були дуже звичні для французької комедії XVII століття. У п'єсі майже немає «підсобних» персонажів з умовною характеристикою. Чи не найблідішими вийшли Маріана, дочка Оргона, і Валер, її коханий. До числа таких персонажів ще відноситься і Клеант, який був введений як проповідник принципу здорового розуму. В творі йому було доручено, так сказати, доводити різницю між помилковим та істинним благочестям. Всі інші персонажі наділені дуже яскравими характерами. Головним персонажем комедії є Тартюф, в якому втілена ненависна для Мольєра фігура ханжі. Тартюф зображений шахраєм, який використовує довіру людей, їх наївність. З розв'язки комедії ми дізнаємося, що Тартюф, по суті, навіть, і не ханжа, а пройдисвіт з кримінальним минулим. І ханжою він прикидався лише для того, щоб здійснити чергову плутанину, жертвою якої повинен бути Оргон. Відомий французький письменник Лабрюєр у своїх «Характерах» (1688) докоряв Мольєра в тому, що його Тартюф дуже прямолінійний, занадто необережний, але Мольєр і намагався зробити так, щоб з перших кроків героя, читач зрозумів про яку людину, про який характер йде мова. І насрправді, Тартюф дуже необережний, але це лише тому, що він зовсім не боїться викриття. Коли він отримав документи на майно від Оргона, він одразу ж поспішив погубити його. Тартюфа, можно сказати, і створила довірливість Оргона і йому подібних людей.Якщо уважно подивитися та поміркувати, то протягом усього твору можна побачити два Тартюфа. Один — це дуже жадібний, користолюбний шахрай, а другий — це його маска ханжі, що засвоїв усі манери, весь жаргон церковників, і який одурачує усіх простаків. І сатира Мольєра направлена саме проти святенництва. Слід зауважити, що Мольєр виводить Тартюфа на сцену лише у другому явищі третьої дії, а у перших двух актах він зовсім не з'являється, але його характеристика дуже зрозуміло і цікаво подана у словах персонажів, які перед нами з самого початку комедії. Глядач дуже чітко бачить, хто в комедії є благорозумним, а хто є жертвою. І зі слів Дорини та інших персонажів ми вже дізнаємося всю історію Тартюфа, який увірвався у чужий будинок та розташувався у ньому повновладним деспотичним хазяїном. Тут і розкривається розуміння людської моралі, яку проповідує Мольєр: терпимість до природних пристрастей людини, людяність у широкому значенні цього слова.

Значення п'єси Мольєра[ред.ред. код]

Комедія «Тартюф» мала велике соціальне значення. У ній Мольєр змальовував не приватні родинні стосунки, а щонайшкідливіший суспільний порок — лицемірство. У «Передмові» до «Тартюфа», важливому теоретичному документі, Мольєр пояснює сенс своєї п'єси. Він затверджує суспільне призначення комедії, заявляє, що «завдання комедії — батожити пороки, і виключень тут бути не повинно. Порок лицемірства з державної точки зору є одним з найнебезпечніших за своїми наслідками.Театр же володіє можливістю протидіяти пороку». Саме лицемірство, за визначенням Мольєра, основний державний порок Франції його часу, і стало об'єктом його сатири. У тій, що викликає сміх і страх комедії Мольер змалював глибоку картину того, що відбувалося у Франції. Лицеміри типа Тартюфа, деспоти, донощики і месники, безкарно панують в країні, творять справжні злодійства; беззаконня і насильство — ось результати їх діяльності. Мольєр змалював картину, яка повинна була налякати тих, хто володів країною.Про значення «Тартюфа» для самого драматурга можна судити вже по тому, як довго і наполегливо він відстоював п'єсу, скільки душевних і фізичних сил витратив на протистояння тим, хто на неї "озброївся". Не раз він ставав об'єктом наклепу і брудних пліток ворогів, яких чіпляла його творчість.«Тартюф» став для Мольєра, так мовити,літературною зброєю.

Джерела[ред.ред. код]

  • Веселовский А. Н. Этюды о Мольере: Тартюф. История типа и пьесы. М., 1879.
  • Мольер Тартюф. Мещанин во дворянстве: Пьесы / Пер. с франц. Мих. Донского и Н. Любимова; Вступит, ст. Н. Б. Томашевского; Рис. А. Архиповой. — М.: Дет. лит., 1978. — 208 с, ил. (Школьная б-ка).
  • Обломиевский Д. Д. «Французский классицизм». М. 1968. С. 221
  • Гриб В. Р. Расин. Мольер. В кн. Гриб В. Р. «Избранные работы. Поэтика».М. 1989. С.376-377
  • Гликман И. Д. «Мольер», М. – Л. 1966. С. 172-179
  • Гликман И. Д. «Мольер», М. – Л. 1966.

Посилання[ред.ред. код]