Феній Руф
| Луцій Феній Руф Lucius Faenius Rufus | ||
| ||
|---|---|---|
| 62 — 65 | ||
| Попередник: | Секст Афраній Бурр | |
| Спадкоємець: | Гай Софоній Тигеллін (напарник на посаді) | |
| Народження: | 1 століття | |
| Смерть: |
65 Рим | |
| Країна: | Стародавній Рим | |
Луцій Феній Руф (лат. Lucius Faenius Rufus; помер у 65 році) — римський сенатор, префект анони з 55 по 62 рік, префект преторія з 62 по 65 рік. Страчений через участь у змові проти імператора Нерона.
Біографія[ред. | ред. код]
Рік народження, походження і рання кар'єра Руфа невідомі. Він належав до стану вершників. У 55 році за протекції Агріппіни Молодшої обійняв посаду префекта анони — особи, що контролювала поставку продуктів харчування до Рима. Як пише Тацит, на цій посаді він не отримував ніякої вигоди для себе, а чесно виконував обов'язки, тому завоював любов простого люду[1]. 62 року, після смерті префекта преторія Секста Афранія Бурра, Нерон призначив на його місце Руфа разом з Гаєм Софонієм Тигелліном. Другий не приваблював простий люд, бо був відомий своєю підлістю[1].
Популярністю в народі і війську Руф викликав невдоволення імператора[1], але Нерон призначив двох префектів преторія, щоби не допустити зосередження влади в одних руках. Напарник Руфа Тигеллін намагався дискредитувати його в очах принцепса, зводячи на префекта доноси, що Руф нібито був коханцем Агріппіни і, охоплений сумом за нею, бажає помститися Нерону за її вбивство[2].
Не маючи сил боротися проти Тигелліна, Руф приєднався до змови Пізона. Змовники хотіли позбавити влади і убити Нерона, і Руф був їхньою надійною підтримкою[2]. Вони обговорювали навіть, де і як найкраще позбавити імператора життя. Але змова була розкрита, і почалося розслідування. На перших порах принцепс не знав про причетність його префекта преторія до змови, і Руф намагався зробити все, щоб він про це не дізнався. Префект особливо ретельно допитував змовників, чим викликав їх ненависть. Утім, участь Руфа розкрилася, а сам префект був страчений. Тацит пише, що в останні хвилини життя той «…не проявив сили духу, внісши слізливі скарги навіть у свій заповіт»[3].