Хроматизм

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук

Хроматизм в музиці - інтервальна система, в основі якої лежить півтон. В історії музики розрізняють хроматизм у давньогрецькій та новій європейській інтервальній системах.


Хроматизм (визначення). Види хроматичних звуків Хроматизм і вводнотонність[ред.ред. код]

Протягом XVIII–XIX ст. в європейській музиці домінуючу роль займали семиступеневі діатонічні лади мажору та мінору. Однак в кінці XVIII на початку XIX, а особливо з другої половини ХІХ ст., в творчості різних композиторів помітною стає тенденція до збагачення і розширення виразних можливостей діатонічних ладів. Все частіше в музиці з'являються хроматично змінені ступені (підвищені та понижені на хроматичний півтон). І усіляка зміна висоти будь-якої з семи ступенів ладу (тобто підвищення або пониження їх на півтона за допомогою неключових знаків альтерації) є явищем хроматичного порядку . Взагалі, хроматизмом (від гр.chromatos — колір, фарба) називається півтонова видозміна діатонічних ступенів ладу. В результаті в діатоніку включаються додаткові тони, які не виконують самостійної функції, а співіснують з основними ступенями як їх варіанти. В мелодичному русі розрізняють два види хроматичних звуків:

  • прохідні , взяті між двома сусідніми діатонічними ступенями , що знаходяться в цілотонному співвідношенні ; 
  • допоміжні , взяті на півтона вище (верхні допоміжні) або нижче (нижні допоміжні) будь-якого діатонічного ступеня між ним та його повторенням .

Хроматичні тони виникають як увідні з сусідніми діатонічними ступенями . Усвідомлення увіднотонності — одна із важливіших умов точного і виразного інтонування голосом і на інструменті із нефіксованою висотою (скрипка, віолончель). По значенню в музичній тканині розрізняють: — мелодичний хроматизм, який сприяє розцвічуванню перш за все мелодичної лінії за рахунок використання хроматичних прохідних та допоміжних звуків в тому чи іншому голосі — гармонічний хроматизм, пов'язаний із загостренням існуючих чи утворенні нових ладофункціональних тяжінь, які виявляються перш за все в гармонії в акордових засобах .

Хроматична гама і її правопис[ред.ред. код]

Гама, звуки якої розташовані послідовно за півтонами вгору або вниз, називається хроматичною гамою .У межах октави повна хроматична гама має 12 звуків . Вона не утворює самостійного ладу, а є різновидом мажору та мінору, звукоряд яких включає крім основних ступенів їх підвищені та понижені варіанти .


Правопис хроматичної гами .

  • 1. Хроматична гама нотується із урахуванням звукоряду діатонічного мажору та мінору, ступені якого завжди залишаються незмінними .
  • 2. В мажорній хроматичній гамі : — при русі вверх основні ступені підвищуються на півтону, за винятком III ст.(півтонова відстань) та VI , замість якого понижується VII ст.; — у низхідному русі основні ступені понижуються на півтону, за винятком V ст., замість якого підвищується IV.
  • 3. В мінорній хроматичній гамі при русі вверх і вниз незмінними залишаються I і V ст. ладу .

Нотація висхідної мажорної гами співпадає з висхідним паралельним мінором . Правопис низхідної хроматичної гами мінору співпадає з низхідним одноіменним мажором. У висхідному русі кожний підвищений ступінь сприймається як напружений увідний тон — терція D7 або пріма VII7 до тональності I ст. спорідненості, тризвук якої будується на наступному щаблі основного звукоряду . Саме тому в мажорі VI ст. , а в мінорі — I ст. ладу не підвищуються . В низхідному русі усілякий понижений ступінь розглядається як септима D7 (IV ст.) чи як септима зм .VII 7 (VI ст.) у відповідних споріднених тональностях . Цей звук повинен розв'язуватись ходом на пів тону вниз в квінту тризвуку спорідненої тональності . Тому в мажорі V ст. ладу, а в мінорі VII ст. не понижуються Тим не менше в музиці ХІХ і особливо ХХ ст. зустрічаються випадки і більш вільної нотації деяких звуків у відрізках хроматичної гами (у випадку нотації паралелізма голосів по півтонам, для наочності запису та зручності читання нот.)


«Хроматичними» інтервалами вважаються інтервали, що утворюються сім'ю квінтовими кроками і більше:

  • Збільшена прима (і зменшена октава);
  • Збільшена квінта (та зменшена кварта);
  • Збільшена секунда (і зменшена септима);
  • Збільшена секста (і зменшена терція);
  • Збільшена терція (і зменшена секста).

У ладовому контексті мажорно-мінорної тональності хроматичні інтервали надають мелодії підвищену експресію, а тональній гармонії (наприклад, альтеровані акорди) — загострену функціональну динаміку.

Див. також[ред.ред. код]

Література[ред.ред. код]

  • Барский В. . Хроматика как категория музыкального мышления // Laudamus. К 60-летию Ю.Н.Холопова.- М., 1992, с.114-120.
  • Barsky, Vladimir. Chromaticism. N.Y.: Routledge, 1996.
  • Холопов Ю.Н.. Гармония. Теоретический курс. М., 2003.
  • Музыкально-теоретические системы. Учебник для историко-теоретических и композиторских факультетов музыкальных вузов. М., 2006.
  • Б . Алексеев . А . Мясоедов . Элементарная теория музыки .М . Музыка . 1986 ( стр. 189 – 195,198 - 201)
  • Л . Красинская . В .Уткин . Элементарная теория музыки .М . Музыка . 1983 ( стр. 177-186 ).
  • А . Л . Островский . Курс теории музыки . Л . Музыка . 1978 ( стр. 95 - 103).
  • Г.А .Смаглій .Л.В.Маловик Основи теорії музики . Харків „Факт”. 2001 ( стор.292 - 299).

Джерела[ред.ред. код]