Акорд

Акорд в музиці (італ. accordo — узгоджую) — ритмічно одночасне сполучення кількох (не менше трьох) різних за висотою звуків.

В класичній гармонії акордом вважається лише таке сполучення звуків, в якому звуки розташовані по терціях, або можуть бути розташовані шляхом перенесень на октаву. Таке визначення вперше висунув І. Г. Вольтер в 1732. При цьому звуки, що не можуть бути розташовані по терціях, в класичній гармонії вважаються неакордовими.

В той же час в старовинній музиці (до Вольтера), а також в багатьох випадках — в музиці ХХ століття, акордом називається будь-яке сполучення одночасно звучащих тонів.

Залежно від кількості різноіменних звуків, що можуть бути розташовані по терціях, акорди поділяються на:

• тризвуки (3 звуки),
• септакорди (4 звуки),
• нонакорди (5 звуків),
• ундецимакорди (6 звуків) і
• тердецимакорди (7 звуків).

Нижній звук акорду називають основним тоном, інші звуки отримують назву згідно з інтервалом, що вони утворюють з основним тоном. Будь-який звук акорду може бути подвоєним (потроєним), або перенесеним в іншу октаву. Якщо основний тон акорду перестає бути нижнім — відбувається обернення акорду.

Акорд може бути розташованим тісно або широко. При тісному розташуванні сусідні голоси (крім басу) віддаленими на інтервал секунди, терції, або кварти, при широкому — на інтервал квінти, сексти або септими. Бас із тенором може утворювати будь-який інтервал. Зустрічаються також акорди в змішаному розташуванні.

В атональній музиці (див. атональність) акорди класифікують по інтервальному складу. Розрізняють акорди секундової (т.зв. кластери), терцової (а також політерцової), квартової та змішаної структури.