Тональність (музика)

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук

Тонáльність — звуковисотне положення ладу[1][2], у ширшому сенсі — ієрархічна система висотних зв'язків, центральною категорією якої є тоніка. Тональності отримують назви за їх основним тоном («тонікою») та нахилом ладу («мажор» або «мінор»). Вперше поняття тональності було придумане О.-Е. Хороном (1810) й популярізоване Ф.-Ж. Фетісом (1830-40-і);[3] поняття також описав французький музикознавець Ф.-Л.-Ж. Кастиль-Блаз (1821), як «властивість музичного ладу, що виражається у використанні його суттєвих ступенів» [4][5]. Протягом наступних століть як тональні системи, так і саме поняття тональності зазнали еволюції.

Загальна характеристика[ред.ред. код]

На відміну від модальності, тональність характеризується чітким і постійно відчутним тяжінням до центру ладу — тоніки, тоді як її звукоряд може бути дотриманий різною мірою. Центром тональності виступає мажорний або мінорний тризвук, побудований від її основи — тоніки. Ієрархія висотних зв'язків зазвичай вибудовується на основі класичних гармонічних функцій — тоніки, домінанти і субдомінанти.

Тональності притаманний внутрішній динамізм і активність, напруженість цілеспрямованого руху, гранична раціональна вивірена централізованість і багатство функціональних зв'язків. Активні динамічні зміни акордів і модуляції з однієї тональності в іншу виступають як вища форма руху. При цьому зміни тимчасових гармонічних центрів не скасовують центрального тяжіння, а навпаки — інтенсифікують його. Велике значення для формування тонального почуття має музичний метр і метрична екстраполяція — очікування певного продовження на основі даного початку. Відповідно до цих властивостей тональність характеризується постійно і чітко відчутним тяжінням до центру ладу.

Динамізм тональної системи опосередковано пов'язаний з характером європейського мислення епохи Нового часу, зокрема, з ідеями Просвітництва. «Модальність представляє, по суті, стабільний, а тональність — динамічний погляд на світ» (Е. Ловінська)[6].

Позначення тональностей[ред.ред. код]

В позначенні тональності вказується основний тон (тоніка) і нахил ладу, наприклад — тональність до мажор є тональністю, в основі якого мажорний лад вибудовується від звуку до. В українській музичній практиці широко застосовуються позначення тональностей як за складовою, так і за буквенною системами. Тоніку мажорних ладів звичайно пишуть з великої літери, тоді як тоніку мінорних — з малої[7] наприклад:

До мажор — C-dur,
фа-дієз мінор — fis-moll,

де «dur» — означає «мажор» (дослівно лат. dur, durus — твердий), а moll — «мінор» (дослівно лат. moll — м'який).

В нотах тональність, як правило, позначають за допомогою ключових знаків. Це пов'язано з тим, що мажорний чи мінорний звукоряди більшості тональностей, окрім до мажора і ля-мінора, включають похідні ступені замість основних.

Співвідношення тональностей[ред.ред. код]

У мажорно-мінорній музиці тональності різноманітне і складно взаємодіють. Нижченаведені відносини тональностей закріплені термінологічно:

  • Паралельні тональності — мажорна і мінорна тональності, зовнішня ознака «паралелізму» — однакові ключові знаки. Суть «паралелізму» — спільний для обох тональностей набір звукоступеней (висотних позицій) при розбіжності приписуваних цим звукоступеням тональних функцій. Звукоряди паралельних тональностей відстоять один від одного на малу терцію: мажорна зверху, мінорна знизу (наприклад, До мажор — ля мінор Фа-дієз мажор і ре-дієз мінор Сі-бемоль мажор і соль мінор і т. д.). Паралельні тональності є найбільш близькими, тому що містять сім спільних тризвуків.
  • Однойменні тональності — тональності з однаковими тонікамі, що належать до протилежних ладових нахилів (наприклад, Соль мажор і соль мінор). Мажорна і мінорна однойменні тональності відстоять один від одного на три ключові знаки (мажор — у бік діезів, мінор — у бік бемоль).
  • Однотерцеві тональності[8] — дві тональності, в тонічному тризвуку яких терцієвий тон є спільним (наприклад: До мажор — до-дієз мінор; загальний терцовий тон ми'). Такі тональності належать до різних ладів і відстоять один від одного на півтону (причому мажорна розташована нижче).

В англійській термінологічній системі паралельні тональності називаються «відносними»(relative keys), а однойменні — «паралельними» (parallel keys), що може породжувати плутанину при перекладах англійської музично-теоретичної літератури на українську мову.

Спорідненість тональностей[ред.ред. код]

Спорідненістю тональностей називається співвідношення двох тональностей, що визначається кількістю і значенням загальних акордів (тобто акордів, які складаються зі звуків, які зустрічаються в обох тональностях). Існує три ступеня споріднення тональностей:

  • У першому ступені споріднення знаходяться тональності, тонічні тризвуки яких належать до числа загальних акордів, кожна тональність має шість тональностей другого ступеня споріднення: дві того ж ладу і чотири — протилежного.
  • У другому ступені споріднення знаходяться тональності, які мають хоча б один спільний тризвук, але не тонічний, кожна тональність має дванадцять тональностей другого ступеня споріднення: вісім того ж ладу і чотири — протилежного.
  • У третьому ступені спорідненості знаходяться тональності, які не мають жодного спільного тризвуку. Кожна тональність має п'ять тональностей третього ступеня спорідненості (одну того ж ладу і чотири — протилежного).

Ступінь споріднення тональностей обумовлює можливість і характер модуляції.

Примітки[ред.ред. код]

  1. Юцевич 2003, Тональність
  2. Способин 1963, с. 93
  3. Brown 2005, Preface: «Небагато термінів у теорії музики є більш глибокими і більш загадковими, ніж 'тональність'. Вперше придуманий Олександр-Етьєном Хороном у його "Зведеної історії музики" (1810), він був популяризован Франсуа-Жозефом Фетісом у 1830-х та 1840-х (англ. Few terms in music theory are more profound and more enigmatic than 'tonality.' First coined by Alexandre-Étienne Choron in his “Sommaire de l'histoire de la musique” (1810), it was popularized by François-Joseph Fétis in the 1830s and 1840s[1]
  4. Castil-Blaze F.-H.-J. Dictìonnaire de musique moderne. V. 1-2. Paris, 1821
  5. Холопов 2003, с.235
  6. Холопов Тональность
  7. Способин 1963, с. 105
  8. Юцевич 2003, Однотерцеві тональності

Посилання[ред.ред. код]

Додаткові матеріали[ред.ред. код]

  • Dahlhaus, C. (1968). Untersuchungen über die Entstehung der harmonischen Tonalität (німецька). Kassel, Basel. 
  • Khramov M. Project Commator and Sonantometry // Proceedings of the International Symposium FRSM-2008, (2008). Процитовано 2013-10-28.
  • Powers H. Tonal Types and Modal Categories in Renaissance Polyphony // Journal of the American Musicological Society, XXXIV (1981).
  • Оголевец, А. С. (1941). Основи гармонійної мови (російська). Москва, Ленинград. 
  • Лебедев С. Н. Прототональность в музыке западноевропейского Средневековья и Возрождения // Ad musicum, (2008).
  • Способин, И. В. (1951). Елементарна теорія музики (російська). Москва. 
  • Холопов Ю. Н. Категории лада и тональности в музыке Палестрины // Русская книга о Палестрине. Науч. труды МГК. Сб., МГК (2002) (32).