Тональність (музика)

Тонáльність — звуковисотне положення ладу, в ширшому сенсі&nbsp ієрархічна система висотних зв'язків, центральною категорією якої є тоніка. Тональності отримують назви за їх основним тоном («тонікою») та нахилом ладу («мажор» або «мінор»). Вперше поняття тональності описав французький музикознавець Ф.-Л.-Ж. Кастиль-Блаз, як «властивість музичного ладу, яке виражається у використанні його суттєвих ступенів» . Протягом наступних століть як тональні системи, так і саме поняття тональності зазнали еволюції.

Загальна характеристика

На відміну від модальності, тональність характеризується чітким і постійно відчутним тяжінням до центру ладу — тоніки, тоді як її звукоряд може бути дотриманий різною мірою. Центром тональності виступає мажорний або мінорний тризвук, побудований від її основи — тоніки. Ієрархія висотних зв'язків зазвичай вибудовується на основі класичних гармонічних функцій — тоніки, домінанти і субдомінанти.

Тональності притаманний внутрішній динамізм і активність, напруженість цілеспрямованого руху, гранична раціональна вивірена централізованість і багатство функціональних зв'язків. Активні динамічні зміни акордів і модуляції з однієї тональності в іншу виступають як вища форма руху. При цьому зміни тимчасових гармонічних центрів не скасовують центрального тяжіння, а навпаки — інтенсифікують його. Велике значення для формування тонального почуття має музичний метр і метрична екстраполяція — очікування певного продовження на основі даного початку. Відповідно до цих властивостей тональність характеризується постійно і чітко відчутним тяжінням до центру ладу.

Динамізм тональної системи опосередковано пов'язаний з характером європейського мислення епохи Нового часу, зокрема, з ідеями Просвітництва. «Модальність представляє, по суті, стабільний, а тональність — динамічний погляд на світ» (Е. Ловінська).

Позначення тональностей

В позначенні тональності вказується основний тон (тоніка) і нахил ладу, наприклад — тональність до мажор є тональністю, в основі якого мажорний лад вибудовується від звуку до. В українській музичній практиці широко застосовуються позначення тональностей як за складовою, так і за буквенною системами. Тоніку мажорних ладів звичайно пишуть з великої літери, тоді як тоніку мінорних — з малої. наприклад:

До мажор — C-dur
фа-дієз мінор — fis-moll

,де «dur» — означає «мажор» (дослівно лат. dur, durus — твердий), а moll — «мінор» (дослівно лат. moll — м'який).

В нотах тональність, як правило, позначають за допомогою ключових знаків. Це пов'язано з тим, що мажорний чи мінорний звукоряди більшості тональностей, окрім до мажора і ля-мінора, включають похідні ступені замість основних.

Співвідношення тональностей

У мажорно-мінорній музиці тональності різноманітне і складно взаємодіють. Нижченаведені відносини тональностей закріплені термінологічно:

• Паралельні тональності — мажорна і мінорна тональності, зовнішня ознака «паралелізму» — однакові ключові знаки. Суть «паралелізму» — спільний для обох тональностей набір звукоступеней (висотних позицій) при розбіжності приписуваних цим звукоступеням тональних функцій. Звукоряди паралельних тональностей відстоять один від одного на малу терцію: мажорна зверху, мінорна знизу (наприклад, До мажор — ля мінор Фа-дієз мажор і ре-дієз мінор Сі-бемоль мажор і соль мінор і т. д.). Паралельні тональності є найбільш близькими, тому що містять сім спільних тризвуків.
• Однойменні тональності — тональності з однаковими тонікамі, що належать до протилежних ладових нахилів (наприклад, Соль мажор і соль мінор). Мажорна і мінорна однойменні тональності відстоять один від одного на три ключові знаки (мажор — у бік діезів, мінор — у бік бемоль).
• Однотерцієві тональності — дві тональності, в тонічному тризвуку яких терцієвий тон є спільним (наприклад: До мажор — до-дієз мінор; загальний терцовий тон ми'). Такі тональності належать до різних ладів і відстоять один від одного на півтону (причому мажорна розташована нижче).

В англійській термінологічній системі паралельні тональності називаються «відносними»(relative keys), а однойменні — «паралельними» (parallel keys), що може породжувати плутанину при перекладах англійської музично-теоретичної літератури на українську мову.

Спорідненість тональностей

Спорідненістю тональностей називається співвідношення двох тональностей, що визначається кількістю і значенням загальних акордів (тобто акордів, які складаються зі звуків, які зустрічаються в обох тональностях). Існує три ступеня споріднення тональностей:

• У першому ступені споріднення знаходяться тональності, тонічні тризвуки яких належать до числа загальних акордів, кожна тональність має шість тональностей другого ступеня споріднення: два того ж ладу і чотири — протилежного.
• У другому ступені споріднення знаходяться тональності, які мають хоча б один спільний тризвук, але не тонічний, кожна тональність має дванадцять тональностей другого ступеня споріднення: вісім того ж ладу і чотири — протилежного.
• У третьому ступені спорідненості знаходяться тональності, які не мають жодного спільного тризвуку. Кожна тональність має п'ять тональностей третього ступеня спорідненості (одну того ж ладу і чотири — протилежного).

Ступінь споріднення тональностей обумовлює можливість і характер модуляції.

Література

• Способин И. В., Элементарная теория музыки, M., 1951
• Оголевец А. С. Основы гармонического языка. М. — Л., 1941.
• Dahlhaus C. Untersuchungen über die Entstehung der harmonischen Tonalität. Kassel — Basel, 1968.
• Powers H. Tonal Types and Modal Categories in Renaissance Polyphony // Journal of the American Musicological Society, XXXIV (1981), pp. 428–70.
• Холопов Ю. Н. Гармония. Теоретический курс. СПб., 2003.
• Холопов Ю. Н. Категории лада и тональности в музыке Палестрины // Русская книга о Палестрине. Науч. труды МГК. Сб. 32. М.: МГК, 2002, сс. 54-70.
• Лебедев С. Н. Прототональность в музыке западноевропейского Средневековья и Возрождения // Ad musicum. Москва, 2008, сс. 33-47.
• Khramov M. Project Commator and Sonantometry // Proceedings of the International Symposium FRSM-2008. Kolkata, 2008, pp. 133–140.