Ямб

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.

Ямб (грец. íambos — напасник) — в античній версифікації тримірна стопа з двох (довгий та короткий) складів, у силабо-тонічній системі — двоскладова стопа з наголосом на другому складі (U—).
В ямбічному вірші ритмічний акцент припадає на парні (сильні) склади, хоч можливі пропуски метричних наголосів (пірихій), що урізноманітнює багатство віршової ритмомелодики. Найрідкіснішим в українській поезії є одностопний ямб:

Іду посеред поля я,

Іду;

Голівонька вже крутиться —

Впаду,

Тоді надлине мавонька,

Як сон (...) (В. Поліщук).

Не часто трапляється й двостопний ямб. Його прикладом може бути строфа з поеми І. Драча «Смерть Шевченка», подовжена у третьому рядку гіпердактилічною клаузулою:

Вишневий цвіт

З вишневих віт

Вишневий вітер

Завіває з віт.

Тристопний ямб також не дуже поширений:

Заквіт осінній сум,

осінній сум заквіт.

На віях я несу

гаптований привіт —

і любій принесу,

прохатиму: візьми;

заквіт осінній сум —

заквітнемо і ми (В. Чумак).

Чотиристопний ямб, завдяки своїй гнучкості та місткості, — найуживаніший в українській поезії:

Яких іще зазнаю кар?

Якими нетрями ітиму

Шляхами з Риму і до Криму

Під гвалт і кпини яничар? (І. Світличний).

Часто спостерігається п'ятистопний ямб:

Гарячий день — і враз достигне жито

І доп'яніють обважнілі грона.

Він ще незнаний, ще непережитий,

Єдиний день — мого життя корона (Олена Теліга).

Шестистопний ямб, що за кількістю складів відповідає александрійському віршеві, був улюбленим розміром київських «неокласиків», передовсім М. Зерова, хоч до нього зверталися й інші автори, зокрема Б.-І. Антонич:

Антонич був хрущем і жив колись на вишнях,

на вишнях тих, що їх оспівував Шевченко (...).

Семистопний ямб спостерігається серед вільних ямбів:

Зсуваються усе грізніше чорносизі хмари...

Стає на всій землі надто душно, темно, тяжко, млосно...

...І тоскно

В мінливім блискавок червонім миготінні (...) (А. Казка).

Восьмистопний ямб — крайній, помежовий у сучасній ритмо-метричній системі:

Струмує гімн рослин, що кличуть про нестримність зросту,

і серцю, мов по сьомій чарці, невисловно п'янко.

Від'їду вже. Тут був я тільки принагідним гостем.

До інших зір молитимусь і інших ждати ранків (Б.-І. Антонич).

В Елладі ямбом називали жартівливі вірші, що використовувалися під акомпанемент музичного інструмента — ямбіке. Згодом ямб означає будь-який сатиричний твір, написаний ямбічним розміром.
Пізніше ямб поступово виповнювався жанровим змістом, що в українській поезії засвідчили збірки С. Гординського «Слово на каменях. Римські ямби» (1937), М. Бажана «Ямби» (1940). Ямб вживається у формі вільного вірша як вільний ямб при різній кількості стоп у віршовому рядку та астрофічній будові, зберігаючи традиційне римування. Найчастіше такий ямб практикується в жанрі байки і тому називається байковим віршем. Ямб використвоується й за відсутності римування в межах строфи, власне, у білих віршах:

(...) Коли нараз мені в чужому краї

не вистачить на подих України,

коли поміж небес та океанів

не втримають мене сріблисті крила, —

зостанеться гарячий попіл предків,

і я розвіюсь над широким світом

живучими пилинками землиці —

тієї, у якій коріння хліба,

тієї, у якій моє коріння (П. Перебийніс).

[ред.] Література

• Літературознавчий словник-довідник / Р.Т. Гром’як, Ю.І. Ковалів та ін. — К.: ВЦ «Академія», 1997. — с. 746-748