Cryptocat

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Cryptocat
Тип миттєві повідомлення
Автор Надім Кобеїссі
Розробник Надім Кобеїссі та інші[1]
Перший випуск 19 травня 2011
Версії 3.2.08 (20 лютого 2017)[2]
Платформа крос-платформова
Мова програмування JavaScript
Доступні мови англійська,
каталонська,
французька
Ліцензія GNU General Public License
Репозиторій github.com/cryptocat/cryptocat
Вебсайт crypto.cat

Cryptocat — програма з відкритим вихідним кодом, що забезпечує можливість шифрувати онлайн-спілкування, працює на Windows, OS X та Linux.[3] Програма використовує наскрізне шифрування для захисту всіх розмов з іншими користувачами Cryptocat. Користувачі мають можливість самостійно перевіряти їх приятелів зі списку і отримувати попередження, коли співрозмовник міняє пристрій.[4]

Cryptocat розробляється Надімом Кобеіззі і спільнотою відкритого вихідного коду, публікуються у відповідності з умовами ліцензії GPLv3.

Історія[ред. | ред. код]

Cryptocat вперше запущено 19 травня 2011 року.

У червні 2012 року автор заявив, що його було затримано представниками Міноборони США на кордоні США, після чого його розпитували про Cryptocat і як він працює. Через появу такого повідомлення в ЗМІ програма швидко отримала популярність.[5][6]

У червні 2013 року дослідник безпеки Стів Томас вказав на помилки безпеки, які можуть використовуватися, щоб розшифрувати повідомлення і групові чати.[7][8]

У лютому 2014 року iSec Partners піддали критиці модель автентифікації Cryptocat.[9] У відповідь розробниками було вдосконалено цей процес, що дозволило швидко відрізняти тип атаки «людина посередині».[10]

У лютому 2016 року, посилаючись на невдоволення поточним станом проекту після 19 місяців без технічного обслуговування, Kobeissi оголосив, що він зробить Cryptocat тимчасово недоступним і припинить розробку мобільного додатку до оновлення програмного забезпечення.[11] У березні 2016 Kobeissi анонсував перевипуск Cryptocat, переписаний як самостійне програмне забезпечення замість оригінального вебдодатку.[12] Новий десктоп-орієнтований підхід дозволив Cryptocat стати схожим на Pidgin.

Особливості[ред. | ред. код]

Cryptocat дозволяє користувачам налаштовувати зашифровані чати. Користувачі можуть обмінюватися повідомленнями, зашифрованими файлами, фотографіями, а також створювати й обмінюватися аудіо/відео записами.

Всі повідомлення, файли й аудіо/відео, відправлені через Cryptocat, мають скрізне шифрування. Користувачі «прив'язують» свої пристрої до акаунтів Cryptocat при підключенні, що дозволяє ідентифікувати інші пристрої й запобігти атаці «людина посередині». 

Cryptocat має вбудований механізм автоматичного оновлення, що автоматично перевіряє «справжність» оновлення і використовує протокол TLS.

З 2013 року Cryptocat надає можливість підключення до месенджера Facebook, щоб мати можливість спілкуватись зашифрованим каналом з іншими користувачами Cryptocat.[13] Ця функція була відключена в листопаді 2015 року.

Використання[ред. | ред. код]

У червні 2013 року Cryptocat випробував журналіст Гленн Гринвальд у Гонконзі, щоб зустрітися з інформатором АНБ Едвардом Сноуденом. Спроба вдалась після того, як всі інші методи спілкування не спрацювали.[14]

У листопаді 2013 року Cryptocat було заборонено в Ірані, це сталось після обрання нового президента Хассана Рухані, який обіцяв відкритіший інтернет у країні.[15]

Архітектура[ред. | ред. код]

Мережа[ред. | ред. код]

Cryptocat використовує протокол xmpp, що обслуговується через вебсокети. За даними проекту, мережа Cryptocat тільки пересилає шифровані дані, ніде їх не зберігаючи.[1] В доповнення протоколу наскрізного (end-to-end) шифрування в клієнті Cryptocat, клієнт-серверна комунікація також захищена протоколом TLS.

Розповсюдження[ред. | ред. код]

З березня 2011 до березня 2016 року Cryptocat офіційно розповсюджувався через Google Chrome Web Store, App Store та офіційні репозиторії інших платформ. Починаючи з березня 2016 року, після переписання Cryptocat як програмі для ПК, програма стала поширюватися виключно через власні сервери Cryptocat, які також підтримують автоматичне оновлення.[16]

Див. також[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. а б Cryptocat. Cryptocat Mission Statement. Архів оригіналу за 7 квітня 2016. Процитовано 22 квітня 2016.
  2. Cryptocat 3.2.08 Release Notes
  3. Cryptocat. crypto.cat. Архів оригіналу за 18 липня 2016. Процитовано 29 березня 2016..
  4. Cryptocat - Security. crypto.cat. Архів оригіналу за 7 квітня 2016. Процитовано 29 березня 2016.
  5. Jon Matonis (18 квітня 2012). Detaining Developer At US Border Increases Cryptocat Popularity. Forbes. Процитовано 28 липня 2012.
  6. Developer's detention spikes interest in Montreal's Cryptocat. Itbusiness.ca. 8 червня 2012. Архів оригіналу за 29 січня 2013. Процитовано 28 липня 2012.
  7. Steve Thomas. DecryptoCat. Процитовано 10 липня 2013.
  8. Cryptocat Development Blog. New Critical Vulnerability in Cryptocat: Details. Архів оригіналу за 5 липня 2013. Процитовано 7 липня 2013.
  9. iSEC Cryptocat iOS (PDF). isecpartners.github.io. Архів оригіналу (PDF) за 12 листопада 2020. Процитовано 5 жовтня 2016.
  10. Cryptocat. Recent Audits and Coming Improvements. Архів оригіналу за 15 жовтня 2014. Процитовано 22 червня 2014.
  11. Paletta, Damian (22 лютого 2016). How the U.S. Fights Encryption—and Also Helps Develop It. The Wall Street Journal. News Corp. Процитовано 24 лютого 2016.
  12. Cryptocat Release Announcement. crypto.cat. Архів оригіналу за 22 грудня 2016. Процитовано 22 квітня 2016.
  13. Norton, Quinn (12 травня 2014). Cryptocat Creates an Encrypted, Disposable Chatroom on Any Computer with a Web Browser. The Daily Beast. Процитовано 22 June 2014.
  14. Greenwald, Glenn (13 травня 2014). No Place to Hide: Edward Snowden, the NSA, and the U.S. Surveillance State. Metropolitan Books. с. 59. ISBN 978-1627790734. Процитовано 22 червня 2014.
  15. Franceschi-Bicchierai, Lorenzo (21 листопада 2013). Iran Blocks Encrypted Chat Service Despite Claims of Internet Freedom. Mashable. Процитовано 22 June 2014.
  16. Cryptocat. Cryptocat Download Server. Архів оригіналу за 18 січня 2019. Процитовано 22 квітня 2016.

Подальше читання[ред. | ред. код]

Посилання[ред. | ред. код]