Гонконг

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук

Особливий адміністративний район Гонконг[note 1]
中華人民共和國香港特別行政區

Прапор Герб
Прапор Герб
Гімн: Марш добровольців
《義勇軍進行曲》
Розташування {{{назва_род}}}

Гонконг розташований на півострові і ряді островів на південному узбережжі Китаю, на схід від дельти річки Чжуцзян. Він межує на півночі з провінцією Гуандун

Столиця
(та найбільше місто)

22°16′ пн. ш. 114°09′ сх. д. / 22.2783° пн. ш. 114.158883° сх. д. / 22.2783; 114.158883
Офіційні мови китайська мова
англійська мова[note 2]
Державний устрій квазі-президентський автономний регіон з обмеженим правом голосу[3][4][5]
 - Голова адміністрації Дональд Цанг
 - Верховний суддя Апеляційного суду останньої інстанції Джефрі Ма
 - Президент Законодавчої ради Гонконгу Джаспер Цанг
Заснування  
 - Нанкінський договір 29 серпня 1842 
 - Японська окупація 25 грудня 1941 -
15 серпня 1945 
 - Передача КНР 1 липня 1997 
Площа
 - Загалом 1 104 км² (179)
 - Води (%) 4.58 (50 км²)[6]
Населення
 - оцінка 2010 р. 7 055 071[6] (100)
 - перепис 2010 р. 7 061 200[7]
 - Густота [8] 6480/км² (4)
ВВП (ПКС) 2010 р., оцінка
 - Повний $322.486 млрд.[9] (38)
 - На душу населення $45 277[9] (7)
ВВП (номінальний) 2010 р., оцінка
 - Повний US$226.485 млрд.[9] (37)
 - На душу населення US$31 799[9] (24)
ІРЛП  (2010) 0.862[10] ( very high) (21)
Валюта гонконзький долар (HKD)
Часовий пояс HKT (UTC+8)
Домен інтернету .hk і .香港
Телефонний код ++852

Особливий адміністративний район Гонконг (кит. 香港特別行政區, 香港特别行政区, сянган тхеб'є сінчженцюй; англ. Hong Kong Special Administrative Region, кант. гьонкон такпіт ганчінкгьой) або скорочено Гонконг (кит. 香港, сянган, «порт пахощів») — особливий адміністративний район Китайської Народної Республіки, колишня британська колонія на південному-сході Китаю в Південно-Китайському морі. Гонконг розташований на острові Гонконг, включає півострів Цзюлун, багато інших островів, найбільший з них Лантау.

Під врядування КНР Гонконг перейшов 1997 року. Площа 1070 км²; експорт: текстиль, одяг, електроніка, техніка, вироби з пластмас; велика кількість вантажів з Південного Китаю перевантажується тут, важлива стаття доходу — туризм; населення 7 055 071 осіб (оцінка 2010 року) (57% місцеві китайці, більшість із тих, що залишилися — біженці з материка). Офіційні мови: китайська та англійська.

Раніше частина Китаю, острів був окупований Англією в 1841 під час першої Опіумної війни і переданий Китаю за договором 1842. Півострів Коулун за конвенцією 1860 передано в оренду на 99 років з 1898. Колонію, що успішно розвивалася наприкінці 19 — початку 20 століття захопила в 1941—1945 Японія. 1984 Великобританія зобов'язалася передати Гонконг Китаю за умов, що економічна незалежність і капіталістичний уклад не зміняться на острові протягом 50 років.

Географія[ред.ред. код]

Гонконг та інші міста в дельті річки Чжуцзян

Гонконг розташований на відстані 60 км на схід від Макао, на протилежному березі гирла річки Чжуцзян. На півночі він межує з містом Шеньчжень провінції Гуандун. Найвища точка Гонконгу — гора Таймошань на Нових Територіях, її висота — 958 м. На території Гонконгу також є низовини, вони розташовані в північно-західній частині Нових Територій.

Гонконг складається з острова Гонконг, острова Ланьтау, півострова Цзюлун, Нових Територій, а також близько 260 малих островів. Нові Території примикають з півночі до півострова Коулун і за їхньою північною межею річкою Шеньчжень. Всього до Гонконгу відносяться 262 островів у Південно-Китайському морі, найбільшим з яких є острів Ланьтау. Другий за величиною і перший за кількістю населення — острів Гонконг.

Назва «Гонконг» (кантон. ієр. 香港, транскр. Генкон) буквально означає «пахуча гавань» і походить від назви місцевості в сучасному районі Абердин на острові Гонконг. Тут колись торгували виробами з ароматної деревини і пахощами[11]. Вузька смуга води, що розділяє Гонконг і півострів Цзюлун, носить назву бухта Вікторія. Це один з найбільш глибоких природних морських портів у світі.

Незважаючи на репутацію Гонконгу як високоурбанізованої території, влада Гонконгу приділяє велику увагу екології та озелененню зокрема[12]. Значна частина Гонконгу, як і раніше, залишається неосвоєною, оскільки на ній переважають пагорби і гори з крутими схилами. З 1104 км² площі Гонконгу[13] освоєно менше 25%. Інша частина території вкрита зеленню, з неї близько 40% оголошено зонами відпочинку і заповідниками[14]. Велика частина міської забудови території розташована на півострові Цзюлун і північному узбережжі острова Гонконг, а також у населених пунктах, розташованих у Нових територіях.

Завдяки довгій неправильній звивистій берегової лінії Гонконг володіє безліччю бухт, річок та пляжів. Незважаючи на велику кількість зелені і води в Гонконзі, екологічні проблеми міста викликають все більшу тривогу, а за якістю повітря місто посідає одне з останніх місць. Близько 80% смогу Гонконгу утворюється в інших районах дельта річки Чжуцзян, тобто з материкового Китаю[15].

Тектонічно територія Гонконгу стабільна вже впродовж мільйонів років, проте після сильних дощів можуть траплятися зсуви. Флора і фауна Гонконгу зазнали серйозних змін внаслідок зміни клімату, рівня моря і впливу людини.

Клімат[ред.ред. код]

Клімат Гонконгу тропічний, мусонний. Прохолодна і суха зима триває з грудня по березень. Весна і літо в Гонконзі спекотні, вологі і дощові, осінь тепла, сонячна і суха. Настільки різний клімат в різні пори року пояснюється різним напрямом вітру, характерним для кожного сезону. Влітку і ранньої осені через Гонконг можуть проходити тропічні циклони (тайфуни). Гонконг розташований трохи південніше Тропіка Рака, перебуваючи на широті близько до таких міст, як Гавана, Мекка, Калькутта. Взимку місто перебуває у владі сильного холодного північного вітру, а влітку дме теплий вологий південно-західний вітер.

Обсерваторія Гонконгу — державна установа, на яку покладена робота зі складання метеорологічних прогнозів, попереджень про погодні катаклізми і геофізичне дослідження території Гонконгу. Найвища температура, зафіксована за історію спостережень в Гонконзі[16] становить 38° C, а найнижча — −4 °C. У той самий час найвища і найнижча температури, зафіксовані Обсерваторією Гонконгу, відповідно становлять 36,1 °C 19 серпня 1900 року і 18 серпня 1990 року, а також 0,0 °C — 18 січня 1893 року. Середня температура[17] найпрохолоднішого місяця січня становить 16,1 °C, а середня температура найспекотнішого місяця липня становить 28,7 °C.

Гонконг: середні метеорологічні показники
Місяць Січ Лют Бер Кві Тра Чер Лип Сер Вер Жов Лис Гру За рік
Средн. макс. °C 18,6 18,6 21,5 25,1 28,4 30,4 31,3 31,1 30,2 27,7 24,0 20,3 25,6
Серед. мін. °C 14,1 14,4 16,9 20,6 23,9 26,1 26,7 26,4 25,6 23,4 19,4 15,7 21,1
Серед. макс. °F 65,5 65,5 70,7 77,2 83,1 86,7 88,3 88,0 86,4 81,9 75,2 68,5 78,1
Серед. мін. °F 57,4 57,9 62,4 69,1 75,0 79,0 80,1 79,5 78,1 74,1 66,9 60,3 70,0
Опади (мм) 24,9 52,3 71,4 188,5 329,5 388,1 374,4 444,6 287,5 151,9 35,4 34,5 2382,70
Опади (дюйми) 0,98 2,06 2,81 7,42 12,97 15,28 14,74 17,50 11,32 5,98 1,39 1,36 93,81
Джерело: Обсерваторія Гонконга[17] 20 січня 2006 року

Історія[ред.ред. код]

Доколоніальна доба[ред.ред. код]

Найбільш ранні виявлені людські поселення на території сучасного Гонконгу відносяться до палеоліту. Цей регіон вперше увійшов до складу Китаю під час правління династії Цинь, а за часів династій Тан і Сун служив торговельним портом і військово-морською базою. Першим європейцем, чий візит у цей регіон був задокументований, став Жоржі Алваріш 1513 року[18][19]. Після відкриття філії Британської Ост-Індської компанії у Кантоні (провінція Гуанчжоу) в регіоні збільшилася присутність британців.

Британська колоніальна ера[ред.ред. код]

Панорама на острів Гонконг з Цзюлуня, 1843 рік, художник Томас Аллом

З початку 19 століття британці починають активно ввозити в Китай опіум. 1839 року цинський двір наклав заборону на ввезення опіуму, і Великобританія почала проти Китаю, так звану, Першу опіумну війну[20]. Острів Гонконг вперше окупований британцями 1841 року, а наприкінці війни 1842 року офіційно перейшов під британський суверенітет згідно з Нанкинським договором. Ще через рік на острові засновано місто Вікторія, а територія отримала офіційний статус колонії корони (відповідає нинішнім «заморським територіям»). 1860 року після поразки Китаю у Другій Опіумній війні території Цзюлунського півострова на південь від Баундарі-стріт і Острова Каменерізів передані у вічне володіння Великобританії згідно з Пекінським договором. Вже 1898 року Великобританія взяла у Китаю в оренду на 99 років прилеглу територію на півночі Цзюлунского півострова й острів Ланьтау, які отримали назву Нові Території.

Гонконг оголошений порто-франко, щоб полегшити виконання ролі вантажоперевалочної бази Британської імперії в Південно-Східній Азії. 1910 року відкрилася Коулун-кантонська залізниця, яка з'єднувала Гуанчжоу і Коулун. Її кінцева станція розташовувалася в районі Чімсачей. У колонії введена британська система освіти. Також у 19 столітті місцеве китайське населення мало стикалося з багатими європейцями, які селилися біля підніжжя піку Вікторія[20].

У ході Другої світової війни 8 грудня 1941 року Японська імперія напала на Гонконг. Гонконзька битва закінчилася 25 грудня поразкою британських і канадських сил, які захищали колонію. Під час японської окупації Гонконгу звичним явищем стали нестача продовольства, гіперінфляція, яку викликав примусовий обмін валюти на військові банкноти. Населення Гонконгу до війни становило 1,6 млн осіб, до 1945 року зменшилося до 600 тис[21]. 15 серпня Японія капітулювала, і Великобританія відновила суверенітет над Гонконгом.

Колоніальний прапор Гонконгу в період 1959–1997 років
Герб Гонконгу в період 1959–1997 років

Після Другої світової війни у Китаї спалахнула громадянська війна, що призвело до хвилі нових мігрантів з материка, тому населення Гонконгу швидко відновилося. Після проголошення 1949 року Китайської Народної Республіки в Гонконг ринув ще більший потік мігрантів, які побоювалися переслідування з боку Комуністичної партії Китаю[20]. Багато компаній перенесли в Гонконг свої офіси з Шанхаю і Гуанчжоу[20]. Комуністичний уряд проводив все більше ізоляціоністську політику, і в цій ситуації Гонконг залишився єдиним каналом, за яким здійснювався контакт КНР із Заходом. Після вступу Китаю у Корейську війну ООН наклала ембарго на торгівлю з КНР, і торгівля з континентом взагалі припинилася[22].

Завдяки зростанню чисельності населення і дешевій робочій силі текстильне виробництво та інші галузі промисловості швидко росли. Разом з індустріалізацією основним двигуном економіки став експорт на зовнішні ринки. Завдяки зростанню промислового виробництва стабільно підвищувався рівень життя. Будівництво житлового мікрорайону Сек Кіп Мей Істейт ознаменувало початок програми будівництва громадських житлових мікрорайонів. 1967 року Гонконг поринув у хаос вуличних заворушень[20] під впливом ліво налаштованих протестувальників, натхнених Культурною революцією, що розпочалася на материку. Робочий страйк перетворився на жорстоке повстання проти колоніального уряду, яке тривало до кінця року.

1974 року утворена Незалежна комісія із запобігання корупції, якій вдалося звести до мінімуму корупцію в державному апараті. Після початку реформ у Китаї 1978 року Гонконг став основним джерелом іноземних інвестицій у Китай. Через рік впритул до північного кордону Гонконгу на території провінції Гуандун утворена перша в Китаї особлива економічна зона Шеньчжень. Текстильна та виробнича складова в економіці Гонконгу поступово зменшувалася, віддаючи першість фінансам і банківському сектору. Після закінчення В'єтнамської війни 1975 року владі Гонконгу знадобилося ще 25 років для вирішення проблеми повернення на батьківщину в'єтнамських біженців.

Передача Гонконгу КНР[ред.ред. код]

У світлі закінчення через 20 років терміну оренди Нових Територій Уряд Великобританії з початку 1980-х років почав обговорювати із владою КНР проблему суверенітету Гонконгу. 1984 року дві країни підписали Спільну китайсько-британську декларацію, згідно з якою в 1997 році мала відбутися передача суверенітету над усією територією Гонконгу на користь КНР[20]. У декларації закріплювалося, що Гонконг повинен набути статусу особливого адміністративного району у складі КНР, який дозволить йому зберігати свої закони і високу ступінь автономії впродовж як мінімум 50 років після передачі. Багато жителів Гонконгу не були впевнені в тому, що ці обіцянки будуть виконані і вважали за найкраще емігрувати, особливо після жорстокого придушення студентської демонстрації в Пекіні 1989 року.

1990 року затверджений Основний закон Гонконгу, який мав виконувати роль конституції після передачі суверенітету. Незважаючи на серйозні заперечення Пекіна, губернатор Гонконгу Кріс Паттен провів реформу процесу вибору Законодавчої ради Гонконгу, демократизував його. Передача суверенітету над Гонконгом здійснена опівночі 1 липня 1997 року, її супроводжувала урочиста церемонія передачі Гонконгу в Центрі конгресів і виставок Гонконгу[20]. Першим Головним міністром Адміністрації Гонконгу став Дун Цзяньхуа.

Сучасність[ред.ред. код]

1997 року на економіку Гонконгу серйозний негативний вплив справила азійська фінансова криза 1997 року, що вдарила по багатьох східноазійських ринках. У тому самому році в Гонконгу зафіксовано перше зараження людини вірусом пташиного грипу H5N1. 1998 року після шести років будівництва відкритий новий Міжнародний аеропорт Гонконгу. Цей проект став частиною амбітної стратегії розвитку портів і аеропортів, складеного на початку 1980-х років.

У першій половині 2003 року в Гонконзі спалахнула епідемія вірусу атипової пневмонії[23][24][25]. Дун Цзяньхуа підданий критиці і звинувачений у помилках у подоланні азійської фінансової кризи 1997 року і неприйняття належних заходів у боротьбі з атиповою пневмонією[26]. У тому самому 2003 році адміністрація Дуна Цзяньхуа намагалася провести прийняття статті № 23 Основного закону Гонконгу, яка давала можливість порушення прав і свобод. У результаті півмільйона демонстрацій протесту адміністрація змусила адміністрацію відмовитися від цих планів.

2004 року в ході багатотисячних масових демонстрацій жителі Гонконгу вимагали введення в 2007 році загальних виборів голови адміністрації Гонконгу. У березні 2005 року Дун Цзяньхуа пішов у відставку офіційно «через проблеми зі здоров'ям»[27]. Відразу після відставки Дуна Цзяньхуа його місце посів Дональд Цанг[28]. 25 березня 2007 року Дональд Цанг переобраний на другий термін[29].

2009 року в Гонконзі пройшли п'яті Східноазійські ігри, у яких взяли участь дев'ять національних команд[30]. Сьогодні Гонконг продовжує виступати в якості важливого глобального фінансового центру, але стикається з невизначеністю щодо майбутнього у зв'язку зі зростанням економіки материкового Китаю, і відносин з урядом КНР в таких областях, як демократичні реформи і загальне виборче право[31].


Панорама центральної частини Гонконга з півострова Коулун
Панорама центральної частини Гонконга з півострова Коулун

Економіка[ред.ред. код]

Гонконг має одну з найчистіших капіталістичних економічних систем у світі. Економіка території ґрунтується на вільному ринку, низькому оподаткуванні і невтручанні держави у економіку. Це важливий центр міжнародних фінансів і торгівлі, а рівень концентрації штаб-квартир є найвищим в Азійсько-Тихоокеанському регіоні. За показниками валового внутрішнього продукту на душу населення і валового міського продукту Гонконг — найбагатіше місто в КНР. Розрахований за паритетом купівельної спроможності ВВП на душу населення Гонконгу перевищує показники навіть чотирьох провідних країн світу — Великобританії, Франції, Німеччини, а також Японії.

Продовжуючи політику британської адміністрації, уряд Гонконгу віддає пріоритет в управлінні економікою вільному ринку і приватному сектору. З 1980 року уряд відігравав пасивну роль в рамках офіційної політики позитивного невтручання. Гонконг часто наводять як зразковий приклад капіталізму невтручання, втіленого на практиці. З моменту появи індексу економічної свободи в 1995 році Гонконг щорічно займає в ньому перше місце впродовж 13 років[32][33]. Він також посідає перше місце в доповіді «Економічна свобода у світі»[34].

Гонконг володіє малою кількістю придатної для обробітку землі і мізерними природними ресурсами, тому змушений імпортувати більшу частину продуктів харчування і сировини. Гонконг займає одинадцяту сходинку в списку найбільших торгових акторів (не плутати із актор) у світі[35], загальна вартість його імпорту й експорту перевищує валовий внутрішній продукт території. Станом на 2006 рік, у Гонконгу функціонували консульства 114 країн — більше, ніж у будь-якому іншому місті світу. Значну частину експорту Гонконгу становить реекспорт, тобто продукція, вироблена поза межами території, в основному на материковому Китаї, яка розповсюджується через Гонконг. Ще до передачі суверенітету Китайській Народній Республіці Гонконг встановив розвинені торгові та інвестиційні зв'язки з материковим Китаєм. Автономний статус території дозволяє їй виконувати роль воріт для інвестицій і ресурсів, що прямують на континент. Через Гонконг також доводиться слідувати авіапасажирам, що подорожують між материковим Китаєм і островом Тайвань, влада якого не визнає комуністичного уряду Пекіну.

Валюта Гонконгу — гонконзький долар. З 1983 року він прив'язаний до долара США. Курс валюти може коливатися у коридорі між 7,75 і 7,85 гонконзькими доларами за один американський. Гонконзька фондова біржа — сьома за величиною біржа у світі, в лютому 2007 року її капіталізація становила 1,69 трлн. доларів США. За кількістю IPO в 2006 році Гонконзька біржа посідала друге місце у світі, поступаючись лише Лондонській[36]. Згідно з Індексом фінансових центрів світу 2007 року, складеним Корпорацією лондонського Сіті з метою оцінки конкурентоспроможності 46 фінансових центрів по всьому світу, Гонконг — третій найкращий фінансовий центр у світі і перший в Азії[37].

Сьогодні сфера послуг дає понад 90% валового внутрішнього продукту Гонконгу. Після Другої світової війни і наступної індустріалізації Гонконгу домінуючим сектором господарства була промисловість. У 1970-х економіка Гонконгу щорічно зростала в середньому на 8,9% завдяки експорту. У 1980-х роках в економіці Гонконгу відбулася швидка трансформація, в результаті якої основою економіки став сектор послуг. Середній щорічний ріст ВВП у цей період становив 7,2%. У цей період більша частина виробництва була перенесена в материковий Китай, і зараз внесок промисловості в економіку становить лише 9%. Після того, як у 1990-х Гонконг став визнаним фінансовим центром, економічне зростання сповільнилося до 2,7%. Завдяки бурхливому економічному зростанню та швидкої індустріалізації Гонконг увійшов до четвірки «азійських тигрів», або «драконів», поряд з Сингапуром, Південною Кореєю і Тайванем[38].

1998 року через наслідки азійської фінансової кризи економіка території скоротилася на 5,3%. За цим настав період відновлення і зростання, яке у 2000 році склало 10%, незважаючи на тривалу дефляцію. 2003 року на економіку Гонконгу здійснив негативний вплив спалах атипової пневмонії, через що зростання економіки склало лише 2,3%. Однак завдяки відновленню та зростання зовнішнього та внутрішнього попиту 2004 року економіка знову стала впевнено рости, при цьому зниження собівартості підвищило конкурентоспроможність гонконзького експорту. Період дефляції, що тривав 68 місяців, закінчився в середині 2004 року, коли рівень інфляції стабілізувався біля нульової позначки[39]. З 2003 року введений «режим індивідуальних візитів», який позбавив громадян континентальної частини КНР від необхідності приєднуватися до туристичної групи, щоб відвідати Гонконг. Збільшений в результаті цього заходу потік туристів з континенту позитивно відбився на доходах туристичної галузі Гонконгу. Цьому також сприяло відкриття Гонконзького Діснейленда в 2005 році. Економіка продовжує впевнено зростати завдяки споживчій впевненості та зростанню торгівлі. У Гонконгу встановлено низький рівень оподаткування компаній і фізичних осіб.

2006 року за показником ВВП на душу населення, рівному 38 127 доларів США, Гонконг посідав 6-е місце у світі, випереджаючи такі країни, як Швейцарія, Данія і Японія. За загальним обсягом ВВП, який становив 253 100 000 000 доларів США, Гонконг посідав 40-е місце.

У класичному розумінні Гонконг не є офшорною територією, це вільний порт з низьким рівнем оподаткування. Гонконгські компанії, які отримують доходи від своєї діяльності за межами Гонконгу, мають право отримати звільнення від оподаткування даних доходів не на підставі свого статусу «безподаткових компаній», а згідно з територіальним принципом оподаткування, передбачених податковим законодавством Гонконгу. Дане звільнення від оподаткування відбувається не автоматично, а після оцінки діяльності компаній податковим органом.

Країна посіла друге місце в рейтингу Світового банку «Doing Business» за 2013 рік[40].

Культура[ред.ред. код]

Гонконг часто описують як місце, де Схід зустрічається із Заходом, що виражається в його економічній інфраструктурі, архітектурі, освіті та міській культурі. На одній вулиці можна знайти традиційні китайські крамнички, що торгують китайськими ліками, буддійськими пахощами або супом з акулячого плавника. Але тут же за рогом можна побачити кінотеатр, в якому йде останній голлівудський блокбастер, англійський паб, католицьку церкву або Макдоналдс. Офіційними мовами території є китайська та англійська, двомовні вказівники трапляються повсюдно в Гонконзі. Державні установи, поліція, більшість установ та магазинів ведуть справи обома мовами. Незважаючи на те, що британське правління закінчилося 1997 року, західна культура глибоко вкоренилася в Гонконзі та співіснує в гармонії з традиційною східною філософією та традиціями.

Космополітичний дух Гонконгу також знаходить відображення в різноманітності представлених кухонь. Найбільш популярними є китайської кухні, особливо, морепродукти, при цьому в Гонконзі багато європейських, американських, японських, корейських та інших ресторанів. Вельми популярна та місцева кухня, яку можна зустріти в чхачханьтхенах та тайпхайтонах. Гонконгці дуже серйозно відносяться до їжі, тому Гонконг є місцем, що притягує найкращих шеф-кухарів з усього світу.

Поряд зі статусом одного з центрів світової торгівлі, Гонконг також є великим експортером розважальної продукції, зокрема, жанру бойових мистецтв. Кілька голлівудських знаменитостей є вихідцями з Гонконгу, в їх числі Брюс Лі, Чоу Юнь-Фат, Джекі Чан. Гонконг також дав Голівуду кілька видатних кінорежисерів, таких як Джон Ву, Вонг Карвай, Цуй Харк, Юань Хепін. Гонконзькі фільми також кілька разів завойовували світову популярність, наприклад, «Чунгкінський експрес», «Подвійна рокіровка», «Забійний футбол», «Бійка в Бронксі» і «Любовний настрій». Відомий режисер Квентін Тарантіно в одному з інтерв'ю сказав, що на нього великий вплив зробили гонконгські бойовики. Гонконг — це також головний центр виробництва музики кантопоп.[41] У Гонконгу живуть багато кінозірок. Культура караоке є частиною нічного життя Гонконгу.

Адміністрація Гонконгу підтримує культурні установи, такі як Музей спадщини Гонконгу, Гонконзький музей мистецтв, Гонконзьку академію виконавчого мистецтва та Гонконзький філармонічний оркестр. Крім того Департамент розважальних та культурних послуг Гонконгу субсидує та надає спонсорську підтримку закордонним артистам, які приїжджають до Гонконгу.

Гонконг має дві ліцензовані телекомпанії - ATV та TVB. Є три місцевих і ряд зарубіжних постачальників послуг кабельного та супутникового телебачення.[42] У Гонконгу знімають мильні опери, комедійні серіали і вар'єте, що поширюються по всьому китайськомовному світу. Журнали й газети у Гонконзі виходять китайською та англійською мовами, з акцентом на сенсації та плітки про знаменитостей.[43] ЗМІ в Гонконзі є відносно вільними від втручання з боку влади порівняно з материковим Китаєм, хоча Far Eastern Economic Review вказує на ознаки самоцензури ЗМІ, власники яких мають тісні зв'язки з або ділові інтереси в КНР та заявляє, що навіть західні ЗМІ не застраховані від зростаючої китайської економічної влади.[44]

Гонконг пропонує широкі можливості для відпочинку та спорту, незважаючи на обмеженість території. Він посилає делегатів на міжнародні змагання, зокрема Олімпійські ігри та Азійські ігри, а навіть проводив кінні змагання в рамках Літніх Олімпійських ігор 2008 року.[45] В Гонконзі є ряд багатоцільових спортивних комплексів, таких як Гонконзький колізей та стадіон Макферсона. Круті форми рельєфу приваблюють любителів пішоходних екскурсій. В передмісті є пляжі для купання.[46]

Архітектура[ред.ред. код]

Згідно Emporis, у Гонконзі налічується 1223 хмарочоси, що ставить місто на вершину світового рейтингу.[47] Кількість будівель заввишки понад 150м у Гонконзі більша за ніж у будь-якому іншому місті. Висока щільність та висота забудови Гонконгу пов'язана з відсутністю можливості розширення простору - середня відстань від узбережжя до крутих схилів становить лише 1,3 км[48] велика частина - це меліоровані землі. Дефіцит простору викликає попит на щільні, висотні офіси та житло. 36 із 100 найвищих житлових будівель світу знаходяться в Гонконзі.[49] Все більше людей у Гонконгу живуть або працюють на 14-м поверсі або вище, це робить Гонконг найбільш вертикальним містом у світі.[50][51]

Через дефіцит території і попит на висотні будівлі, старі будівлі майже не залишаються, і місто стає центром сучасної архітектури. Міжнародний комерційний центр(ICC) заввишки 484 м є найвищою будівлею в Гонконзі і третьою за висотою у світі (за висотою даху).[52] Другою за висотою будівлею є Міжнародний фінансовий центр заввишки 415 м.[53] Інші висотні будівлі, що формують горизонт Гонконгу - Будівля штаб-квартири HSBC, трикутна вершина Центру Plaza з пірамідальним шпилем, хмарочос "Центр" з нічним різнокольоровим неоновим освітленням і Башта Банку Китаю з різким, кутовим фасадом. Кожної ночі на 44 хмарочосах міста по обидві сторони проилву Вікторія включається специфічне освітлення та музичнеий супровід, що утворює Симфонію вогнів - наймасштабніше постійне світлове шоу, занесене до Книги рекордів Гіннеса. На думку Emporis, хмарочоси Гонконгу найбільше вражають око серед усіх міст світу.[54] Більшість найстаріших зі збережених історичних споруд, в тому числі Годинникова вежа Цім Ша Цуй, центральний офіс поліції та залишки Міста-фортеці Коулун були побудовані в 19 і початку 20 століть.[55][56][57]

Плани подальшого розвитку міста включають будівництво нової урядової будівлі[58] реконструкції набережної у Центрі,[59], а також ряд проектів в Західному Коулуні.[60]

Панорами: дивлячись на місто з хмарочосами, суші на відстані розділених водойми.
Вид з гори Вікторія, дивлячись на північ над Центральною, гавань Вікторія та Коулун (2011).
Вид з гори Вікторія, дивлячись на північ над Центральною, гавань Вікторія та Коулун в вночі (2011).

Виноски[ред.ред. код]

  1. Це офіційно прийнята назва держави, зафіксована Конституцією Гонконгу[1]. Вона записана китайською мовою на регіональну гербі Гонконгу. Водночас назви Гонконзький особливий адміністративний район та просто Гонконг також використовуються.
  2. Конституція Гонконгу визначає офіційними мовами "китайську та англійську".[2] Хоча вона не визначає явно стандарт китайської. Див. Двомовність у Гонконзі.

Примітки[ред.ред. код]

  1. «GovHK: Residents». Hong Kong Government. Архів оригіналу за 2013-06-23. Процитовано 2010-09-29. 
  2. «Official Languages». Hong Kong Government. 2006. Архів оригіналу за 2013-06-23. Процитовано 2010-09-29. 
  3. Kuan Hsin Chi Support for the Rule of Law in Hong Kong // Hong Kong Law Journal, 27 (1997) С. 188. Процитовано 1 April 2011.
  4. «Sing Ming: Executive-Legislative Relations, Political Institutions and Democratic Survival: Lessons from Comparative Studies». Архів оригіналу за 2011-05-01. Процитовано 2011-04-01.  Текст «Centre for Comparative and Public Law, The University of Hong Kong» проігноровано (довідка)
  5. Zhang Baohui Political Paralysis of the Basic Law Regime and the Politics of Institutional Reform in Hong Kong // Asian Survey, 49 (2009) С. 312. Процитовано 1 April 2011.
  6. а б «Hong Kong». The World Factbook. CIA. 23 August 2010. Процитовано 17 September 2010. 
  7. «Population and Vital Events». Census and Statistics Department, Hong Kong Government. 2010. Архів оригіналу за 2013-06-23. Процитовано 2010-10-04. 
  8. «Population Density by Area». Census and Statistics Department, Hong Kong Government. 2009. Архів оригіналу за 2013-06-23. Процитовано 2010-10-04. 
  9. а б в г «Hong Kong». International Monetary Fund. Архів оригіналу за 2013-06-23. Процитовано 2010-10-09. 
  10. «Human Development Report 2010». United Nations. 2010. Архів оригіналу за 2011-08-21. Процитовано 2010-11-05. 
  11. Visit Hong Kong: Volume 1, Spring, 2004 (p.14), University of Hong Kong English Centre.
  12. «Chief Executive pledges a clean, green, world-class city», Hong Kong Trader, November 2001.
  13. «Geography and Climate, Hong Kong» (англійською). Census and Statistics Department, The Government of Hong Kong SAR. Архів оригіналу за 2011-08-21. Процитовано 2007-01-10. 
  14. «Hong Kong Hiking Tours», The Hong Kong Tourism Board's Hiking page.
  15. New York Times. «NYtimesDirty Air Becomes Divisive Issue in Hong Kong Vote.
  16. «Extreme Values and Dates of Occurrence of Extremes of Meteorological Elements between 1884—1939 and 1947—2006 for Hong Kong», Hong Kong Observatory.
  17. а б «Monthly Meteorological Normals for Hong Kong», Hong Kong Observatory.
  18. Porter, Jonathan. [1996] (1996). Macau, the Imaginary City: Culture and Society, 1557 to the Present. Westview Press. ISBN 0-8133-3749-6
  19. Edmonds. [2002] (2002) China and Europe ThSince 1978: A European Perspective. Cambridge University Press. ISBN 0-521-52403-2
  20. а б в г д е ж Wiltshire, Trea. [First published 1987] (republished & reduced 2003). Old Hong Kong. Central, Hong Kong: Text Form Asia books Ltd. Page 12. ISBN Volume 962-7283-61-4
  21. New York Times. «NY TimesThousands March in Anti-Japan Protest in Hong Kong by Keith Bradsher.
  22. Wang Yong-hua, On Embargo of Hong Kong in 1950—1954, Journal of Yanan University Social Science Edition, 2006.
  23. People's Daily. «People’s DailyLinks between SARS human genes.
  24. «Links between SARS, human genes discovered». People's Daily. 16 January 2004. Процитовано 1 February 2008. 
  25. Lee, S. H. (2006). SARS in China and Hong Kong. Nova Publishers. с. 63–70. ISBN 9781594546785. 
  26. «疫情衝擊香港經濟損失巨大» [The impact of economic losses in the great epidemic] (Chinese). BBC News. 28 May 2003. Процитовано 24 August 2010. 
  27. Yau, Cannix (11 March 2005). «Tung's gone. What next?». The Standard. Процитовано 17 September 2010. 
  28. Appointment of Chief Executive Hong Kong Government (21 June 2005). Процитовано 17 September 2010.
  29. «Donald Tsang wins Chief Executive election». Hong Kong Government. 25 March 2007. Архів оригіналу за 26 May 2008. Процитовано 17 September 2010. 
  30. «Chinese Taipei Wins God Medal in Men’s 400-Meter Relay». Kuomintang. 14 December 2009. Процитовано 17 September 2010. 
  31. The Economist Intelligence Unit (2008-01-02). «Hong Kong politics: China sets reform timetable». The Economist. Архів оригіналу за 2013-06-23. Процитовано 2010-09-06. 
  32. «2007 Index of Economic Freedom». Heritage Foundation. Архів оригіналу за 2011-08-21. 
  33. «Summary Economic Freedom Rating 2004 (Economic Freedom of the World - Annual report 2006 on page 13 or 9 of 23)» (англійською). The Fraser Institute, Canada. Архів оригіналу за 2011-08-21. Процитовано 2007-01-08. 
  34. «Economic Freedom of the World: 2006 Annual Report» (PDF). The Fraser Institute. 2006. Архів оригіналу за 2011-08-21. 
  35. «About Hong Kong». Hong Kong SAR Government Information Centre. April 2006. 
  36. «Hong Kong surpasses New York in IPOs». International Herald Tribune. Архів оригіналу за 2011-08-21. 
  37. «The Global Financial Centres Index 1 Executive Summary» (PDF). City of London. March 2007. Архів оригіналу за 2013-06-23. 
  38. Wallace, Peter. [2002] (2002). Contemporary China: The Dynamics of Change at the Start of the New Millennium. Routledge. ISBN 0-7007-1637-8
  39. 2005-06 Budget Speech by the Financial Secretary of Hong Kong.
  40. Doing Business 2013 report
  41. China Briefing Media. [2004] (2004) Business Guide to the Greater Pearl River Delta. China Briefing Media Ltd. ISBN 988-98673-1-1
  42. «Broadcasting: Licences». Commerce and Economic Development Bureau, Hong Kong Government. Архів оригіналу за 2013-08-16. Процитовано 2009-11-04. 
  43. Li, Jinquan (2002). Global Media Spectacle: News War Over Hong Kong. State University of New York Press. с. 69–74. ISBN 978-0-7914-5472-5. 
  44. Walker, Christopher; Cook, Sarah (12 October 2009). «China's Export of Censorship». Far Eastern Economic Review. Процитовано 4 November 2009. 
  45. «Hong Kong Olympic Equestrian Venue (Beas River & Shatin)». Beijing Organizing Committee for the Olympic Games. Архів оригіналу за 2013-08-16. Процитовано 2009-11-04. 
  46. Macdonald, Phil (2006). National Geographic Traveler: Hong Kong (вид. 2nd). National Geographic Society. с. 263. ISBN 978-0-7922-5369-3. 
  47. «Cities with the most skyscrapers». Emporis. Архів оригіналу за 2013-08-16. Процитовано 2012-06-14. 
  48. Tong C. O. The advantages of a high density, mixed land use, linear urban development // Transportation, 24 (August 1997) (3) С. 295–307. — DOI:10.1023/A:1004987422746.
  49. «World's Tallest Residential Towers». Emporis. Архів оригіналу за 2013-08-16. Процитовано 2009-05-24. [недійсне посилання]
  50. «Vertical Cities: Hong Kong/New York.». Time Out. 3 August 2008. Архів оригіналу за 2011-01-16. Процитовано 25 August 2010. 
  51. «Home page». Skyscraper Museum. 2008-07-14. Архів оригіналу за 2013-08-16. Процитовано 2010-08-25. 
  52. «International Commerce Centre». Emporis. Архів оригіналу за 2013-08-16. Процитовано 2008-09-02. 
  53. «Two International Finance Centre». Emporis. Архів оригіналу за 2013-08-16. Процитовано 2009-05-24. 
  54. «Emporis Skyline Ranking». Emporis. Архів оригіналу за 2013-08-16. Процитовано 2009-05-24. 
  55. «Declared Monuments in Hong Kong – Hong Kong Island». Leisure and Cultural Services Department, Hong Kong Government. 2010-01-13. Архів оригіналу за 2013-08-16. Процитовано 2010-08-31. 
  56. «Declared Monuments in Hong Kong – Kowloon Island». Leisure and Cultural Services Department, Hong Kong Government. 2010-01-13. Архів оригіналу за 2013-08-16. Процитовано 2010-08-31. 
  57. Sinn Elizabeth Kowloon Walled City: Its Origin and Early History // Journal of the Hong Kong Branch of the Royal Asiatic Society, 27 (1990) С. 30–31. Архівовано з джерела 24 жовтня 2013. Процитовано 20 June 2012.
  58. «Tamar Development Project». Hong Kong Government. 2010-04-23. Процитовано 2010-09-17. 
  59. «Central Waterfront Design Competition». Designing Hong Kong. Архів оригіналу за 2013-08-16. Процитовано 2008-04-26. 
  60. «West Kowloon Cultural District Public Engagement Exercise». Home Affairs Bureau, Hong Kong Government. 26 August 2008. Архів оригіналу за 11 April 2008. Процитовано 6 October 2010. 

Література[ред.ред. код]

  • Endacott, G. B (1964). An Eastern Entrepot;: A Collection of Documents Illustrating the History of Hong Kong. Her Majesty's Stationary Office. с. 293. ASIN B0007J07G6. 
  • Fu, Poshek; Deser, David (2002). The Cinema of Hong Kong: History, Arts, Identity. Cambridge University Press. с. 346. ISBN 9780521776028. 
  • Lui, Adam Yuen-chung (1990). Forts and Pirates – A History of Hong Kong. Hong Kong History Society. с. 114. ISBN 9627489018. 
  • Liu, Shuyong; Wang, Wenjiong; Chang, Mingyu (1997). An Outline History of Hong Kong. Foreign Languages Press. с. 291. ISBN 9787119019468. 
  • Ngo, Tak-Wing (1 August 1999). Hong Kong's History: State and Society Under Colonial Rule. Routledge. с. 205. ISBN 9780415208680. 
  • Tsang, Steve (1995). Government and Politics: A Documentary History of Hong Kong. Hong Kong University Press. с. 312. ISBN 9622093922. 
  • Tsang, Steve (4 September 2007). A Modern History of Hong Kong. I. B. Tauris. ISBN 9781845114190. 
  • Welsh, Frank (1993). A Borrowed place: the history of Hong Kong. Kodansha International. с. 624. ISBN 9781568360027. 

Див. також[ред.ред. код]

Посилання[ред.ред. код]