Людина економічна
.jpg)
Люди́на економі́чна (лат. Homo Economicus) або економічна людина — концепція людей в деяких економічних теоріях як повністю раціональних і вузько корисливих діячів, які мають здатність виносити судження стосовно своїх суб'єктивно визначених цілей.
Ця теорія різко відрізняється від концепції Людина взаємна (Homo reciprocans), яка стверджує, що людина в першу чергу мотивована бажанням співпрацювати та поліпшувати своє середовище.
Походження терміну[ред. | ред. код]
Термін «людина економічна» вперше був використаний наприкінці ХІХ століття критиками роботи Джона Стюарта Мілля про політичну економію. Нижче представлений уривок із роботи Мілля, який згадували критики: «[Політична економія] не ставиться до всієї природи людини як до модифікованого соціального становища, а також до усієї поведінки людини у суспільстві. Вона ставиться до нього виключно як до істоти, яка бажає володіти багатством і яка здатна досягати цієї мети, аналізуючи порівняльну ефективність засобів її досягнення».
Пізніше в тій же ж роботі Мілль заявив, що пропонує «довільне визначення людини як істоти, яка неминуче робить те, завдяки чому може отримати найбільшу кількість необхідного, зручності та розкоші, з найменшою кількістю праці та фізичної самозречення, за допомогою яких їх можна отримати».
 |
Вікіцитати містять висловлювання від або про: Дослідження про природу і причини багатства народів |
Адам Сміт у «Теорії моральних почуттів» стверджував, що люди співчувають добробуту інших. З іншого боку, у «Багатстві націй» Сміт писав: «Ми сподіваємося отримати свій обід не тому, що продавці та виробники м'яса, пива і хліба доброзичливі до нас, а тому, що вони дбають про власну вигоду... Кожен індивід постійно докладає зусиль до того, щоб відшукати найвигідніше застосування своєму капіталу...»
Цей коментар тепер описує того самого раціонального, зацікавленого у власній вигоді працівника, який бажає поменше працювати, якого запропонував Мілль.
Економісти наприкінці 19 століття — такі як Френсіс Еджуорт, Вільям Стенлі Джевонс, Леон Вальрас та Вільфредо Парето — будували математичні моделі на цих економічних припущеннях. У 20 столітті теорія раціонального вибору Ліонеля Роббінса стала домінувати у мейнстрімній економіці (mainstream economics). Термін «людина економічна» тоді набув більш конкретного значення: людина, яка раціонально діяла на повному знанні з власного інтересу та прагнення до багатства.
Економісти про людину економічну[ред. | ред. код]
Людвіг фон Мізес[1][ред. | ред. код]
|
Вікіцитати містять висловлювання від або про: Людвіг фон Мізес |
|
Основна шкода … полягає у віддаленні економічної теорії від аналізу реальності. Більшість епігонів економістів-класиків бачили задачу економічної науки у вивченні не подій, які дійсно відбуваються, а лише тих сил, які деяким, не зовсім зрозумілим чином, визначили виникнення реальних подій. За їхньою думкою, економічна наука не ставить насправді за мету пояснити процес формування ринкових цін, а намагається описувати невизначену взаємодію різноманітних факторів, які відіграють роль у ціноутворенні. По суті, вона вивчає не живих людей, а так звану „людину економічну“, фантома, який має дуже мало спільного з реальними людьми | 
|
— Людвіг фон Мізес, «Первинні основи економічної науки» | ||
|
Вікіцитати містять висловлювання від або про: Людська діяльність: Трактат з економічної теорії |
|
|
Основна помилка історичної школи Wirtschaftlische Staatswissenschaften в Німеччині і інституціоналізму в Америці полягає в інтерпретації економічної науки як опису поведінки ідеального типу homo oeconomicus. Відповідно до цієї теорії традиційна, або ортодоксальна, економічна наука вивчає не реальну поведінку людини, а абстрактні і гіпотетичні образи. Вона описує істоту, рухому виключно економічними мотивами, тобто одним прагненням отримати найбільшу речову або грошову вигоду. Така істота, кажуть критики, не має аналога в реальній дійсності; це фантом неправдивої кабінетної філософії. Жодна людина не схильна до виключної пристрасті стати якомога більш багатим, а деякі взагалі знаходяться поза впливом цього усередненого прагнення. Вивчаючи життя і історію, безглуздо звертатися по допомогу до цього примарного гомункулуса. |
|
— Людвіг фон Мізес "Людська діяльність" | ||
Австрійська школа економіки протиставляє «людині економічній» творчого підприємця[2].
Див. також[ред. | ред. код]
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ Mises, Ludwig von. The Ultimate Foundation of Economic Science: An Essay on Method [Архівовано 23 травня 2020 у Wayback Machine.], 1962
- ↑ Хесус Уэрта де Сото. Австрийская экономическая школа [Рынок и предпринимательское творчество], Челябинк. — Социум, 2009. — 174 с.
Література[ред. | ред. код]
- Wach K., Od człowieka racjonalnego do emocjonalnego. Zmiana paradygmatu nauk ekonomicznych, «Horyzonty Wychowania» 2010, nr 9(17), ss. 95-106 (ISSN 1643-9171).
- Предко О. І. Вчення про «економічну людину»: зміна парадигм [Архівовано 26 січня 2020 у Wayback Machine.] / О. І. Предко, М. Є. Предко // Економіка та держава. — 2015. — № 6. — С. 50-53
Джерела[ред. | ред. код]
 | Цей розділ потребує доповнення. (жовтень 2018) |
|
Це незавершена стаття з економіки. Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її. |