Джон Стюарт Мілль

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Джон Стюарт Мілль
Західна філософія
Філософія XIX століття, класична економіка
Stuart Mill G F Watts.jpg
John Stuart Mill
Народився 20 травня 1806(1806-05-20)
Лондон, Англія
Помер 8 травня 1873(1873-05-08) (66 років)
Авіньйон, Франція
Основні інтереси політична філософія, етика, економіка, метод індукції
Значні ідеї публічна й приватна сфери, ієрархія задоволень, лібералізм, фемінізм, принцип шкоди, методи Мілля
Вплинули на нього Платон, Арістотель, Епікур, Тома Аквінський, Томас Гоббс, Джон Локк, Джеремі Бентам, Франсіс Плейс, Джеймс Мілль, Гаррієт Тейлор Мілль, Адам Сміт, Давид Рікардо, Токвіль, Вільгельм фон Гумбольдт, Гете, Колрідж, Сен-Сімон (утопічний соціалізм)
Вплинув на Вільям Джеймс, Джон Ролс, Роберт Нозік, Бертран Рассел, Карл Поппер, Рональд Дворкін, Вільгельм Дітлі, Пол Феєрабенд, Зехарія Шафі, Джон Мейнард Кейнс, Вілл Кимлічка, Карлос Ваз Феррейра

Джон Стюарт Мілль (англ. John Stuart Mill) (20 травня 18068 травня 1873) — британський філософ, політичний економіст. У 18651868 був членом палати общин парламенту Великобританії. Він був представником утилітаризму, етичної теорії, розробленої Ієремією Бентамом, хоча його концепція теорії дуже відрізнялася від Бентамової.

Народився у Лондоні, у сім'ї відомого англійського економіста Джеймса Мілля, друга та послідовника Д. Рікардо. Під керівництвом батька здобув ґрунтовну освіту. Самостійно вивчав філософію, історію, логіку, політичну економію, математику, нові та стародавні мови в обсягах, які значно перевищували університетські курси. У 1823 — 1825 рр. Джон Мілль служив в Ост-Індської компанії, в 1865 — 1868 рр. був членом палати общин англійського парламенту.

Основні свої економічні ідеї Дж. С. Мілль виклав у працях «Про предмет політичної економії та про її метод» (1836), «Про деякі нерозв'язані питання політичної економії» (1844), «Основи політичної економії і деякі аспекти їх застосування до соціальної філософії» (1848). Книга «Основи політичної економії» у концентрованому виді містить в собі найбільш суттєві політико- економічні ідеї того часу, що сприяло визнанню їх найкращим підручником з економіки в першій половині XIX ст. Підручник використовувався майже півстоліття у багатьох університетах Європи до появи праці А. Маршалла. Підручник «Основи політичної економії» складається із «Попередніх зауважень» автора та 5-ох книг. У перших трьох книгах («Виробництво», «Розподіл», «Обмін») дається чіткий і систематизований виклад основних принципів класичної політичної економії, аналіз факторів економічного зростання, міжнародної економіки тощо. У четвертої книзі «Вплив суспільного прогресу на виробництво і розподіл» досліджуються передумови та обмеження економічного зростання. У п'ятій — «Вплив уряду» досліджується роль держави у ринковій економіці.

Аналізуючи пануючі на той час погляди на економічні процеси і явища Дж. С. Мілль, як правило, сприймав і коментував висновки, до яких прийшли А. Сміт і Д. Рікардо. Водночас, намагаючись подолати труднощі, з якими зіткнулася класична політична економія, вчений зробив спробу примирити її з новими реаліями економічного життя.

Дж. С. Мілль виступав як прогресивний для свого часу науковець і громадський діяч, якому були близькі ідеали загального людського блага. Він підтримував реформи в інтересах широких верств населення, захищав пригноблені маси у Британській Вест-Індії, різко засуджував систему лендлордизму в Ірландії і т. д.

У своїх працях Дж. С. Мілль: — вказував на необхідність органічного поєднання дедуктивного і індуктивного методів у процесі дослідження. Дж. С. Мілль вважав, що висновки дослідників справедливі лише тоді, якщо можуть бути перевірені індуктивним (дослідно-емпіричним) шляхом. Вчений заперечував універсальний прикладний характер наукових висновків;

— звужував предмет політичної економії позитивною стороною, характеризував його тільки як абстрактну науку. Дж. С. Мілль попереджав, що нормативна сторона може застосовуватися лише з відповідними застереженнями;

— стверджував, що предметом політичної економії є «багатство, дослідження його сутності, законів виробництва і розподілу»;

— визначав багатство сумою благ, які купуються і продаються на ринку. На думку Дж. С. Мілля, «річ, за яку нічого не можна отримати взамін, якою би корисною чи необхідною вона не була, не є багатством. Наприклад, повітря, хоча і є абсолютною необхідністю для людини, на ринку ніякої ціни немає, тому що його можна отримати практично задарма» ;

— висунув на перший план «закони виробництва» і «закони розподілу», та різко протиставив їх. На думку Дж. С. Мілля, закони виробництва вічні, незмінні і подібні «фізичним істинам»,…"в них немає нічого, що б залежало від волі". А закони розподілу, оскільки ними керують «людські інституції», є такими, «якими їх роблять думки і бажання правлячої частини суспільства, і дуже різноманітні в різні століття і в різних країнах»

. При цьому Дж. С. Мілль стверджував, що думки і бажання людей не носять випадкового, довільного характеру: «Причини правил розподілу по меншій мірі так само мало залежать від волі і мають такою же самою значною мірою характер фізичних законів, як і закони виробництва», оскільки "люди здатні контролювати свої власні дії, але не наслідки, які їх дії мають для них самих або для інших людей;

— зробив спробу виявити відмінності у запозичених ним у англійського філософа О. Канта термінів «статика» і «динаміка». У першому розділі четвертої книги Дж. С. Мілль зазначає, що всім економістам було властиво прагнення пізнати закони економіки «суспільства стаціонарного і незмінного», і що тепер необхідно додати «динаміку політичної економії до її статики». Щоправда, як стверджує М. Блауг, „у Мілля «динаміка» означає аналіз історичної зміни, а «статика», напевно, те, що ми тепер називаємо порівняльним статистичним аналізом“ ;

— проаналізував економічну динаміку. В пошуках шляхів економічного зростання Дж. С. Мілль досліджував закон тенденції норми прибутку до зниження. Розглядаючи норму прибутку як важливий чинник динамічних змін, вчений не погодився з поглядами А. Сміта про те, що вона падає внаслідок конкуренції капіталів. Падіння норми прибутку Дж. С. Мілль пов'язував із наближенням величини капіталу до тієї межі, коли становиться неможливим прибуткове використання капіталу на даній обмеженій території, а також зі зменшенням ризику при продуктивному використовуванні капіталу і збільшенням передбачливості. Як і Д. Рікардо, даний науковець вважав, що зниження норми прибутку можна уповільнити через вивезення капіталів за кордон, прискорення технічного прогресу тощо;

— був повністю солідарний з А. Смітом з приводу трактування продуктивної праці як діяльності, що забезпечує створення багатства, матеріальних благ. Але на відміну від нього, Дж. С. Мілль вважав продуктивною також і працю, спрямовану на охорону власності і на отримання кваліфікації, фізичних і духовних здібностей людей; що вона дозволяє збільшувати нагромадження. На думку вченого, непродуктивною є праця, яка не виробляє матеріального багатства і продукти якого не можуть нагромаджуватися;

— фактично відмовився від трудової теорії вартості і перейшов на позиції теорії «витрат виробництва». Дж. С. Мілль вважав, що вартість продукту визначається вартістю витрат виробництва. Разом з тим, виходячи з «догми» Сміта, він виключав із величини витрат вартість основного капіталу, зводячи всі витрати до величини заробітної плати і прибутку;

— дотримувався поглядів Д. Рікардо і Т. Мальтуса щодо сутності заробітної плати. Характеризуючи її як плату за працю і вважаючи, що вона залежить від попиту та пропозиції на робочу силу, Дж. С. Мілль повторив їх висновок про неминучість утримання оплати праці працівників на мінімальному рівні. Одначе він, як і Д. Рікардо, не ототожнював поняття «мінімум заробітної плати» і «фізіологічний мінімум», пояснюючи, що перше кількісно перевищує друге;

— був прихильником речовинної концепції капіталу. Розглядав, услід за А. Смітом, капітал як «раніше нагромаджений запас продуктів минулої праці». З огляду Дж. С. Мілля, капіталотворення як основа інвестицій дозволяє розширити масштаби зайнятості і може зупинити безробіття. Однак лише за умови, що не буде «непродуктивних витрат багатих». Вчений поділяв капітал на основний і оборотний;

— займав спільну позицію з Д. Рікардо на земельну ренту, визначав її як «компенсацію, яка платиться за користування землею». Дж. С. Мілль вважав ренту аномальним явищем, незаробленим наддоходом землевласників, який виникає в процесі ціноутворення у сільському господарстві, в результаті перерозподілу прибутків і заробітної плати. На основі цього зробив висновок про необхідність вилучення земельної ренти на користь суспільства. Запропонував обкладати доходи землевласників спеціальним податком;

— дотримувався поглядів Т. Мальтуса на теорію народонаселення. Дж. С. Мілль стверджував, що єдиним засобом забезпечення повної зайнятості і високого рівня заробітної плати працівників є добровільне обмеження народжуваності;

— зробив аналіз грошей. Трактуючи гроші як специфічний товар, Дж. С. Мілль стверджував, що їхня вартість, як і інших товарів, «визначається тимчасово попитом і пропозицією, а постійно і в середньому — витратами виробництва» ;

— стояв на позиціях кількісної теорії грошей. На думку Дж. С. Мілля, "за інших незмінних умов, вартість грошей змінюється обернено пропорційно кількості грошей: будь-яке зменшення збільшує її в однаковій пропорці; — дав аналіз природи кризових явищ, обгрунтував можливість безкризового розвитку ринкової економіки. Як і С. Сісмонді, він вважав, що причиною торговельної кризи є загальне надвиробництво і виникає воно у наслідок надлишку спекулятивних закупівель. На думку Дж. С. Мілля, «безпосередньою причиною існування торговельної кризи є скорочення кредиту, а засобом подолання — не зменшення пропозиції, а відновлення довіри» .

— проаналізував економічну роль держави. Дж. С. Мілль засуджував політику протекціонізму, а також надмірного, необґрунтованого втручання в економічні процеси. Разом з тим вчений був переконаний, що система вільної конкуренції не завжди може забезпечити розв'язання усіх економічних проблем, оскільки існують такі сфери господарської діяльності, які не гарантують індивіду отримання достатнього прибутку. Тому у деяких випадках втручання держави є бажаним. На думку вченого, держава повинна взяти на себе витрати по створенню інфраструктури, розвитку науки і системи соціального забезпечення, залишити за собою такі обов'язки як законодавче регулювання відносин власності, здійснення судочинства, стягування податків тощо;

— обґрунтовував необхідність удосконалення суспільного устрою. Дж. С. Мілль вважав, що найкращим станом людства було би таке, коли ніхто не бідний, ніхто не прагне стати багатшим, і немає ніяких причин побоюватися бути відкинутим назад через зусилля інших проштовхнутися вперед; — заклав основоположні принципи для реформізму, розробив власні рекомендації соціального реформування суспільства. Дж. С. Мілль пропонував ліквідувати найману працю на засадах удосконалення системи (інституту) приватної власності шляхом створення кооперативно-виробничих асоціацій. Це, на думку вченого, дозволило б подолати суперечності між власниками капіталів і найманими робітниками і замінити їх відносинами партнерства. Умови рівності і колективного володіння капіталом і здійснення робіт сприяли б швидкому зростанню продуктивності праці.

Джон Стюарт Мілль писав: «недостатньо мати охорону тільки від урядової тиранії, але необхідно мати охорону і від тиранії пануючої в суспільстві думки чи почуття, від властивого суспільству тяжіння, хоч і не кримінальними заходами, насильно нав'язувати свої ідеї і свої права тим індивідам, які з ним розходяться у своїх поняттях… Є межа, далі якої суспільна думка не може законно втручатись в індивідуальну незалежність; слід встановити цю межу, слід охороняти її від порушень — це так само необхідно, як необхідна охорона від політичного деспотизму… Все, що знищує індивідуальність, є деспотизм». (Джон Стюарт Міль. Про свободу)


Література[ред.ред. код]

  • Історія економічних вчень. За редакцією В. В. Кириленка / Навчальний посібник — Тернопіль: Економічна думка, 2007.