Аль-Вафа
| Аль-Вафа (нафтогазоконденсатне родовище) | ||||
|
28°53′21″ пн. ш. 10°01′42″ сх. д.H G O | ||||
  Аль-Вафа (нафтогазоконденсатне родовище) Аль-Вафа (нафтогазоконденсатне родовище) (Лівія) |
Аль-Вафа (Al Wafa) — нафтогазоконденсатне родовище на крайньому заході Лівії в басейні Гадамес, станом на середину 2010-х друге за розміром початкових запасів газу родовище країни після офшорного Бахр-Ессалам.
Характеристика[ред. | ред. код]
Знаходиться за 150 км на південь від відомої оази Гадамес, поряд з алжирським кордоном. По суті Аль-Вафа є продовженням гігантського алжирського родовища Алрар, відкритого у 1980 році. В 1991-му компанія Sirte Oil виявила газові поклади і на лівійській території, у відкладеннях середнього девону.
Розробка стартувала в 2004 році з рівня 12,7 млн м3, а також 23 000 барелів нафти та 15 000 барелів конденсату на добу.[1] Для цього спорудили 15 нафтових, 2 газові, 6 водяних та 1 водонагнітальну свердовину.[2] Станом на 2014 рік Аль-Вафа з показником 17,5 млн м3 на добу було другим за обсягами видобутку газу в Лівії, поступаючись лише офшорному Бахр-Ессалам.[3]
На Аль-Вафа газ проходить підготовку (осушка, відбір вуглекислого газу, вилучення пропану та бутану), після чого спрямовується до середземноморського узбережжя по газопроводу Аль-Вафа — Мелліта. Звідти він може постачатись на експорт до Італії через газопровід Зелений потік (оператором розробки Аль-Вафа є італійська AGIP, котра належить нафтогазовому гіганту Eni) або місцевим споживачам (передусім кільком тепловим електростанціям). Нафта і конденсат транспортуються по узбережжю по іншому трубопроводу діаметром 400 мм.
Для обслуговування потреб родовища встановлена власна електростанція із трьох газових турбін потужністю по 25 МВт.[2]
Первісно геологічні запаси газу родовища оцінювались у 78 млрд м3, видобувні у 62 млрд м3[4] (крім того, біля 100 млн барелів конденсату[5]). Станом на середину 2010-х років оцінка початкових видобувних запасів зросла до 115 млрд м3 газу.[6]
Заворушення у Лівії після скинення Муаммара Каддафі могли призводити до проблем із видачею продукції родовища, оскільки траса газопроводу проходила через район міста Налут, мешканці якого з часів повалення диктатора мали сильний збройний загін та вимагали своєї частки. Таке, наприклад, відбулось у березні 2017 року, коли налютці вимагали погасити заборгованість за їх участь в силах охорони нафтогазових об'єктів.[7]
Перед тим, у 2015 році, родовище вже блокували місцеві мешканці, котрі зажадали прийняти їх на роботу як охоронців.[8]
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ Tawadros, Edward (2 листопада 2011). Geology of North Africa (англ.). CRC Press. ISBN 9780203130612. Архів оригіналу за 1 грудня 2017. Процитовано 1 грудня 2017.
- ↑ а б Eni Field Trip Libya October, 2004 (PDF). Архів оригіналу (PDF) за 14 січня 2018.
- ↑ NOC - Libya download. Vdocuments.site (англ.). Архів оригіналу за 1 грудня 2017. Процитовано 1 грудня 2017.
- ↑ GAS ACCUMULATIONS, RESERVES AND FUTURE POTENTIAL IN Libya” Barsoum T.K (PDF). Архів оригіналу (PDF) за 1 грудня 2017.
- ↑ LIBYA - Sirte Oil Co. - Free Online Library. www.thefreelibrary.com. Архів оригіналу за 1 грудня 2017. Процитовано 1 грудня 2017.
- ↑ Hallett, Don; Clark-Lowes, Daniel (8 березня 2017). Petroleum Geology of Libya (англ.). Elsevier. ISBN 9780444635198. Архів оригіналу за 1 грудня 2017. Процитовано 1 грудня 2017.
- ↑ Protesters close gas pipeline in western Libya | The Libya Observer. www.libyaobserver.ly (англ.). Архів оригіналу за 1 грудня 2017. Процитовано 1 грудня 2017.
- ↑ Libyan News Agency - Work Resumes at Al-Irada and Sahel Gas Fields . www.lana-news.ly. Архів оригіналу за 1 грудня 2017. Процитовано 1 грудня 2017.