Коломієць Андрій Володимирович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
(Перенаправлено з Андрій Коломієць)
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Андрій Володимирович Коломієць
Народився8 травня 1993(1993-05-08) (31 рік)
с. Вікторівка, Миронівський район, Київська область, Україна
ГромадянствоУкраїна Україна
Національністьукраїнець
У шлюбі зГалина Геннадіївна Коломієць (Заліханова)
Діти4

Андрій Володимирович Коломієць (нар. 8 травня 1993, с. Вікторівка, Київська область[1]) — український політичний в'язень, учасник Революції гідності. З 2017 року відбуває покарання в Краснодарі, Російська Федерація.

Біографія

[ред. | ред. код]

Андрій Коломієць народився 7 травня 1993 року у селі Вікторівка, Миронівський район — нині Обухівський район. 2014 року переїхав до Кабардино-Балкарської Республіки, Російська Федерація, де познайомився з майбутньою дружиною[2].

Чоловіка затримали в Нальчику, що в Кабардино-Балкарії в травні 2015 року[3]. Коломійця звинуватили в незаконному зберіганні наркотичних речовин. За словами дружини, силовики навмисно «підкинули» пакет з маріхуаною[2]. Чоловік визнав свою провину, але згодом відмовився від свідчень, зазначаючи, що його катували електричним струмом[2][3]. Пізніше додали ще один пункт звинувачення — замах на працівника правоохоронних органів.

Справу слухали в одному з судів тимчасового окупованого Сімферополя — там проживають двоє колишніх співробітників міліції з підрозділу «Беркут», які зараз служать у російській поліції. У Слідчому комітеті заявили, що Андрій Коломієць намагався «вбити їх» на Майдані, жбурляв коктейлі Молотова. За словами адвоката, з доказів обвинувачення є лише дві чорно-білі фотографії «обгорілої форми силовиків»[3][4][5].

Генеральна прокуратура України повідомила, що будь-які злочини під час Євромайдану розслідуються, а постраждалі «беркутівці» взагалі до українських органів не зверталися. Андрій Коломієць по «справі Майдану» не проходить як людина, яка нападала на «беркутівців»[3].

Восени 2016 року Вищий суд Криму відхилив апеляцію та адвокати подали скаргу до Європейського суду з прав людини. У скарзі йдеться про порушення кількох статей Конвенції про захист прав людини[3].

У 2019 році консул України в Ростові-на-Дону Тарас Малишевський розповів, що Коломійця утримують в колонії Краснодара, де «найбільш жорсткі умови утримання» в порівнянні з іншими колоніями, де перебувають українські політичні в'язні[5].

21 вересня 2021 року передав через свою дружину листа, в якому дякує за підтримку, але зазначає, що на обмін вже не сподівається[4]:

«Хотів подякувати всім, кому небайдужа наша доля, хто допомагає і переживає. Надії, звичайно, вже немає ні на обмін, ні на звільнення. Наша історія застаріла, доведеться досиджувати чотири роки»

Сім'я

[ред. | ред. код]

З 15 листопада 2016 року Андрій Коломієць одружився з Галиною Заліхановою[1]. Коломієць має родину — дружина Галина та чотири дитини.

Реакція суспільства

[ред. | ред. код]
  • Російська організація «Меморіал» вважає Коломійця політв’язнем та вимагає його звільнення.
  • На думку Олександра Волеводза, професора Московського державного інституту міжнародних відносин, судове рішення винесли справедливо: «Законодавство Росії дозволяє притягувати іноземця до відповідальності за злочин, який був скоєний не в Росії, якщо злочин був спрямований проти інтересів Росії»[3].

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. а б Свидетельство о заключении брака. Facebook (рос.). 15 листопада 2016. Процитовано 16 лютого 2022.
  2. а б в Андрій Коломієць. Prisoner's Voice. Архів оригіналу за 12 травня 2021. Процитовано 16 лютого 2022.
  3. а б в г д е Штекель, Михайло (24 квітня 2017). Засуджений Росією на 10 років за звинуваченням у замаху на «беркутівців» українець поскаржився у ЄСПЛ. Радіо «Свобода». Архів оригіналу за 16 лютого 2022. Процитовано 16 лютого 2022.
  4. а б «Надії на обмін вже немає». Опублікований новий лист засудженого в Криму євромайданівця. Радіо «Свобода». 21 вересня 2021. Архів оригіналу за 16 лютого 2022. Процитовано 16 лютого 2022.
  5. а б Ув’язненого в Росії майданівця відвідав український консул – рідні. Радіо «Свобода». 27 березня 2018. Архів оригіналу за 16 лютого 2022. Процитовано 16 лютого 2022.

Посилання

[ред. | ред. код]