Батир

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
село Батир
Країна Україна Україна
Область Луганська область
Район/міськрада Краснодонський
Рада/громада Верхньошевирівська сільська рада
Код КОАТУУ 4421482202
Основні дані
Засноване 1957
Населення 65
Площа 0,506 км²
Густота населення 128,46 осіб/км²
Поштовий індекс 94485
Телефонний код +380 6435
Географічні дані
Географічні координати 48°10′19″ пн. ш. 39°41′27″ сх. д. / 48.17194° пн. ш. 39.69083° сх. д. / 48.17194; 39.69083Координати: 48°10′19″ пн. ш. 39°41′27″ сх. д. / 48.17194° пн. ш. 39.69083° сх. д. / 48.17194; 39.69083
Середня висота
над рівнем моря
204 м
Водойми Прохолодний
Місцева влада
Адреса ради 94483, Луганська обл., Краснодонський р-н, с.Верхньошевирівка, вул.Леніна,5а , тел. 2-20-42; 2-39-85
Карта
Батир. Карта розташування: Україна
Батир
Батир
Батир. Карта розташування: Луганська область
Батир
Батир

Бати́р (до 1957 рокухутір Бати́р) — село в Україні, у Краснодонському районі Луганської області. Населення становить 65 осіб. Орган місцевого самоврядування — Верхньошевирівська сільська рада.

Географія[ред. | ред. код]

Географічні координати Батира: 48°10' пн. ш. 39°41' сх. д. Часовий пояс — UTC+2. Загальна площа села — 0,506 км²[1]. Довжина Батира з півночі на південь — 1,4 км, зі сходу на захід — 1,2 км.

Село розташоване у східній частині Донбасу за 13 км від районного центру — міста Краснодона. Через село протікає річка Прохолодний.

Історія[ред. | ред. код]

Заселення хутору почалося вже в роки радянської влади, приблизно з 1924 року.

У 1957 році хутір Батир отримав статус села.

У 1972 році побудовано корівник на 200 голів, а в 1973 — свинарник на 100 голів.

Населення[ред. | ред. код]

За даними перепису 2001 року населення села становило 65 осіб, з них 7,69% зазначили рідною мову українську, 92,31% — російську[2].

Примітки[ред. | ред. код]

Джерела[ред. | ред. код]

  • Міста і села України. Луганщина: історико-краєзнавчі нариси/ упор. В. В. Болгов. — К: Українська академія геральдики, товарного знаку та логотипу, 2012. — 472 с. — ISBN 978-966-8153-83-9 (стор. 191-192, матеріали С.Н. Щеголькова, Е.Н. Мирошниченко).

Посилання[ред. | ред. код]