Венеціанська система

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку

Венеціанська система — система класифікації природних вод по їх солоності, прийнята на Міжнародному лімнологічному конгресі (Венеція, Італія, 1958)[1].

Солоність води — загальна сума солей, що містяться у воді. Від сумарної кількості іонів хімічних елементів, що визначає солоність води, залежить осмотичний тиск у середовищі, до якого чутливі майже всі гідробіонти. Виражається в проміле (‰), тобто в десятих частках відсотка.

За Венеціанською системою, природні води підрозділяються на прісні (до 0,5‰), міксогалінні, або солонуваті (0,5-30‰), еугалінні, або морські (30-40‰), і гіпергалінні, або пересолені (понад 40‰). Міксогалінні води підрозділяються, у свою чергу, на олігогалінні (0,5-5‰), мезогалінні (5-18‰) і полігалінні (18-30‰). До прісних водойм відносяться річки і більшість озер, до еугалінних — Світовий океан, до міксогалінних і гіпергалінних — деякі озера і окремі ділянки Світового океану.

На думку В. В. Хлєбовича (1974)[2], солоність води близько 5-8‰, яка є універсальним бар'єром, при переході через який змінюється ряд істотних властивостей на різних рівнях біологічної інтеграції. Критична солоність тісно пов'язана з Законом мінімуму видів Ремане.

Див. також[ред. | ред. код]

Література[ред. | ред. код]

  • Быков Б. А. Экологический словарь. — Алма-Ата: Наука, 1983. — 216 с.
  • Дедю И. И. Экологический энциклопедический словарь. — Кишинев, 1989.

Ресурси Інтернету[ред. | ред. код]

  • Хлебович В. В. Экология особи. [1][недоступне посилання з червень 2019]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. Venice system. Final resolution // Archivio oceanogr. e limnol. — 1959. — T. 11 (Suppl). — 243 p.
  2. Хлебович В. В. Критическая соленость биологических процессов. — Л.: Наука, 1974. — 235 с.