Вставне слово

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку

Вставне слово — це слово (або словосполучення), що входить до складу речення, але не є членом речення. Як правило, виражає ставлення мовця до висловлювання, його оцінку, дає відомості про джерело повідомлення або зв'язок з контекстом та невпевненість.

Синтаксис[ред. | ред. код]

Незважаючи на те, що вставне слово синтаксично не пов'язане з членами речення, воно може бути частиною його структури. При цьому воно виражає протиставні («втім»), поступові («правда»),(але) розділові («може») та інші види відносин.

Пунктуація[ред. | ред. код]

Як правило, але не завжди, вставні слова виділяються розділовими знаками з обох сторін.

Не ставимо кому, якщо вставне слово стоїть на початку або наприкінці відокремленого звороту.

Значення[ред. | ред. код]

  1. Модальне значення
  2. Буденність здійснюваного
  3. Вказівка на джерело повідомлення
  4. Вказівка на спосіб вираження думок
  5. Заклик до співрозмовника
  6. Вказівка на зв'язок і послідовність думок
  7. Вираз почуттів мовця (радість, співчуття, здивування тощо), емоційна оцінка
  8. Експресивне

Групи за значенням[ред. | ред. код]

Що виражають Вставні слова Приклади
1. Упевненість, невпевненість, сумнів, передбачення тощо Безумовно, безперечно, без сумніву, дійсно, звичайно, правда, певна річ,здається, певно, мабуть, видно, може, може бути, очевидно тощо І я був неправий, звичайно.
2. Емоційну оцінку повідомлюваного (радість, задоволення, жаль, здивування, незадоволення тощо) На  радість, на щастя, на жаль, як на біду, як навмисне, на сором, дивна річ тощо Шкода, ми втрачаємо прекрасного солдата.
3. Оцінку фактів з погляду їх звичайності Як водиться, як завжди, було, бувало тощо Отак, бува, німі вітри ячать, гойдаючи небес ясну колиску.
4. Вказівку на зв'язок думок, послідовність викладу По-перше, по-друге, нарешті, зрештою, інакше кажучи, наприклад, проте, однак, навпаки, отже, таким чином, значить, виходить тощо Ніжність, наприклад, описати математично неможливо.
5. Вказівку на способи оформлення думок, на експресивний характер висловлювання Словом, правду кажучи, сказати правду, признатися по правді, ніде правди діти, грубо кажуче тощо Хоч, правду кажучи, юнак у душі не вважав спів за професію.
6. Вказівку на джерело повідомлення З погляду, на думку, за повідомленням, як кажуть, каже, мовляв, як відомо, як указано, по-твоєму, по-моєму, по-вашому тощо На його думку, ситуація набуває загрозливого характеру.
7. Активізацію уваги слухача або читача Знаєте, вірите, уявіть собі, зверніть увагу, зрозумійте тощо А завтра ж у мене, знаєш, важливі справи в місті.

Морфологія[ред. | ред. код]

Питання про те, чи є вставне слово частиною мови, залишається відкритим. Деякі лінгвісти не вводять їх у свою класифікацію (Виноградов, наприклад, розглядає їх як спеціальний розряд). У Граматичному словнику Залізняка вставні слова виділені як особлива частини мови.