Військова тактика ацтеків
Військова тактика ацтеків — комплекс збройних та дипломатичних дій військового командування та армії імперії ацтеків. Завдяки вдосконаленню протягом численних походів ацтеки зуміли суттєво розширити територію своєї держави, перетворившись на найпотужнішу імперію Месоамерики.
Характеристика[ред. | ред. код]
Ацтекська тактика на війні залежала від певної ситуації. Мобілізація вояків відбувалася біля рідних міст або селищ вояків, після чого загони приєднувалися до загонів Теночтітлана. Водночас здійснювалася розвідка за допомогою торгівців-почтека або професійних шпигунів-кімічтін («мишей»).
Зазвичай тлатоані чи воєначальник давав сигнал до атаки за допомогою барабанів або труби з морської мушлі. Потім наперед виступали представники елітних військових загонів(на кшталт лицарів), за ними йшли воїни інших «орденів», а після — ветерани та новачки.
Бій розпочинався з обстрілу позицій один одного з лука і пращ, потім висувалися вперед солдати, ймовірно бігом, долаючи відстань у 55 метрів або близько того. У бігущого супротивника солдати перших рядів намагалися потрапити дротиками з атлатль, але як тільки дві армії зустрічалися, використання зброї дальнього бою припинялося, щоб уникнути поранень своїх же вояків. У цей момент починалася рукопашна сутичка з використанням широких мечів з дуба з обсидіановими лезами з боків і копій. Вояки брали активну участь у битві 15-20 хвилин, потім їх змінювали і вони відходили, аби набратися сил, відновитися і відновити свою зброю.
Зазвичай бій розпочинався на світанку і тривав доти, поки одна із сторін не здавалася, або до ночі. Наступного дня бій могло бути відновлено. Головною метою було прорвати оборону противника, щоб власні війська могли прорватися в утворений пролом і атакувати ворога з боків або з тилу. Це було важко, тому що обидві протиборчі сторони користувалися схожим зброєю і тактикою. Однак, оскільки ацтеки перевершували інші армії чисельно, то вони могли розтягувати лінію свого війська так, щоб оточити ворога і напасти на нього з країв або з тилу.
Метою була перемога, тому було безліч випадків, коли ацтеки намагалися знайти у містах суперників зрадників, які б показали їм обхідні шляхи, щоб під час основної битви додаткові сили могли зайти в місто з іншого боку і захопити його. Коли місто захоплювали, то зазвичай спалювали його головний храм, можливо тому, що поряд з ним розташовувався склад зброї. Як тільки на полі бою помічали дим вигляд палаючого міського храму, відразу всі бойові дії припинялися, бо захисникам просто вже не куди було відступати і їм ніде було брати нову зброю.
Відомі випадки, коли ацтеки атакували, билися, а після імітували відступ і коли ворог починав переслідувати їх, то потрапляли в пастку — на нічого не підозрюючи загін переслідувачів з усіх боків нападали ацтеки, що ховалися до цього моменту.
Джерела[ред. | ред. код]
- Hassig Ross. «Aztec Warfare: Imperial Expansion and Political Control», University of Oklahoma Press, 1995.