Вікіпедія:Проєкт:Енциклопедія історії України/Статті/Вагилевич Іван Миколайович

ВАГИЛЕВИЧ Іван Миколайович

(02.09.1811–10.05.1866) письменник, фольклорист, філолог, громад. та культ. діяч, один із зачинателів укр. нац. відродження в Галичині. Н. в с. Ясень (нині село Рожнятівського р-ну Івано-Франк. обл.) в сім’ї священика. Закінчив Львів. греко-катол. духовну семінарію і Львів. ун-т (1839). Один з організаторів громадсько-культ. об-ня «Руська Трійця», співавтор та співупорядник альманаху «Русалка Дністровая» (1837). 1846 висвячений на священика. 1846–48 – парох у с. Нестаничі (нині село Радехівського р-ну Львів. обл.), 1848 – ред. газ. «Дневник руський», 1851 – хранитель б-ки Оссолінеум, згодом перекладач урядових документів укр. мовою. 1862–64 – наук. кер. міськ. архіву Львова. Автор праць: з етнографії і фольклористики – «Гуцули, мешканці східного Прикарпаття» (1838), «Бойки, русько-слов’янський люд у Галичині» (1841), «Лемки, мешканці західного Прикарпаття», «Слов’янська символіка і демонологія» (не завершена, рукопис); з філології – «Передговор к руським народним пісням» (1837), «Статті про південно-руську мову» (рукопис), «Граматика малоруського язика» (1845), «Замітки о руській літературі» (1848), «Українські польськомовні письменники». Уклав зб. укр. нар. пісень (опубл. лише 1983), брав участь у складанні й редагуванні словника польс. мови С.Лінде. Залишив значний творчий доробок у галузі археології, історії та спеціальних історичних дисциплін. Одним із перших опубл. результати досліджень археол. пам’яток – скель у селах Розгірче (1838), Урич (1843; нині обидва села Львів. обл.), Бубнище, (1862; нині село Івано-Франк. обл.). У процесі археогр. занять обстежив чимало рукописних зб., архівів з метою виявлення писемних пам’яток до історії укр. народу. Упорядкував міськ. архів Львова. Спільно з Я.Головацьким відкрив пам’ятки давньоукр. законодавства – списки Кормчої книги 12–13 і 15 ст. із статутами Володимира Святославича і Ярослав Мудрий та чимало актових джерел. Разом з 0І0І0І0І0ЛІНКНЕПРАЦЮЄ0І0І0І0І0А.Бельовським переклав укр. та польс. мовами і здійснив наук. публікацію «Повість временних літ (ХІІ ст.)» під назвою «Літопис Нестора» з додатками Повчання» Володимира Мономаха і «Лист князеві Олегові Святославовичу» (1864, 1866), переклав прозою укр. і польс. мовами «Слово о полку Ігоревім» (1836, укр. пер. опубл. 1884). Чимало документів з історії Галичини й Буковини 14–17 ст. опубл. в додатку до «Gazety Lwowskiej» (1857). Упорядкована ним зб. документів про історію Львова й Галичини 14–15 ст. увійшла до багатотомного вид. «Akta grodzkie i ziemskie» (т. 3–4, 1872; див. Акти земські та гродські). Брав участь також у підготовці вид. «Monumenta Poloniae Historica» (1864). На основі зібраних і опрацьованих джерельних матеріалів склав «Хронологічні таблиці до загальної історії», «Хронологію загальної історії слов’ян», «Хронологію східних слов’ян», «Хроніки» Пд. й Пн. Русі, чехів, хорватів, сербів, болгар, Дубровницької республіки, «Історію польського народу 1038–1090» (рукописи) та опубл. працю «Монастир Скит у Маняві» (1848).

Підтримував наук. зв’язки і листувався з П.Лукашевичем, М.О.Максимовичем, В. Мацейовським, М.Погодіним, І.Срезневським, О.Стороженком, П.Шафариком та ін. Через зближення та співпрацю з польс. табором 1848 відвернув від себе укр. громадськість. Жив у злиднях, недооцінений сучасниками й переслідуваний владою. На матеріалі біографії в. польс. письменник Я.Захар’ясевич написав повість «Учений» (т. 1–2, 1855).

П. у м. Львів.

Література

• Полєк в. I.М.Вагилевич у спогадах польського письменника. «Архіви України», 1967, № 2;
• Франко І. До біографії Івана Вагилевича. В кн.:
• Франко I. Зібрання творів, т. 37. К., 1982;
• Шалата М.Й. Народними піснями зачарований. В кн.: Народні пісні в записках Івана Вагилевича. К., 1983;
• Петраш О.О. «Руська трійця»: М.Шашкевич, I.Вагилевич, Я.Головацький та їх літературні послідовники. К., 1986; «Руська трійця» в історії суспільно-політичного руху і культури України. К., 1987;
• Дем’ян Г. Іван Вагилевич – історик і народознавець. К., 1993;
• Брок П. Іван Вагилевич (1811–1866) та українська національна ідентичність. В кн.: Шашкевичіана. Нова серія. Львів, 1996;
• Купчинський О.I. Вагилевич – перекладач і дослідник «Слова о полку Ігоревім». Там само;
• Його ж. Август Бєльовський та Іван Вагилевич: наукові контакти і співпраця. «Warszawskie Zeszyty Ukrainoznawcze», 1999, N 8–9.

Джерела

• Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — Київ : Наукова думка, 2003. — Т. 1 : А — В. — 688 с. : іл.

Автор: Ф.І. Стеблій.; url: http://history.org.ua/?termin=Vahylevych_I; том: 1