Вікіпедія:Проєкт:Енциклопедія історії України/Статті/Вітт Іван Йосипович

ВІТТ (Віт, де Вітт, де Вітте) Іван (Ян) Йосипович

(1781–1840) – граф, військ. та держ. діяч. Н. в м. Париж (Франція). Син шефа піх. полку  Речі Посполитої графа Й.Вітта та його дружини – грекині Софії, славнозвісної красуні, яка пізніше побралася з магнатом С.-Ф.Потоцьким, чільником Торговицької конфедерації. 1792 записаний корнетом до рос. кінної гвардії, з 14 років – на дійсній службі. Від 1800 – кавалергард, 1801 – полковник, кавалер Мальтійського ордена, 1802 переведений до лейб-кірасирського полку. 1805 поранений в Аустерліцькій битві, 1807 пішов у відставку. 1809 вступив волонтером до франц. армії. Учасник Війни 1812. В черв. 1812 офіційно повернувся на бік імп.  Олександра I, з жовт. – генерал-майор. Сформував у Київ. та Подільській губ. 4 козац. полки і обійняв над ними провід в ранзі нач. бригади, з 1814 – Укр. козац. (уланської) д-зії. 

1817 очолив Бузьку д-зію, надалі – пд. військ. поселення. За наказом О.Аракчеєва (див. Аракчеєвщина) влаштував суд над учасниками Бузьких козаків повстання 1817. Від 1818 – генерал-лейтенант. 1819 отримав доручення царя «пильнувати за губерніями Київською, Волинською, Подільською, Херсонською, Катеринославською, Таврійською, особливо за містами Києвом і Одесою», налагодив агентурний нагляд. Од 1823 – командир 3-го резервного кавалерійс. корпусу, від 1828 – резервних військ на російсько-турецькій війні 1828–1829). Водночас був куратором Рішельєвського ліцею (до 1830).

Дізнавшись про таємне Південне т-во (див. Декабристів рух), у 1-й пол. 1825 повідомив про нього I.Дибича, а в 2-й пол. – Олександра I. 1829 номінований генералом від кавалерії. Долучився до придушення польського повстання 1830–1831, зазнав контузії, одержав од імп. Миколи I прикрашену діамантами шпагу «За хоробрість», виконував обов’язки варшавського військ. губернатора, голови карного суду над повстанцями. 1831 призначений шефом Укр. уланського полку, 1832 – інспектором всієї «поселеної» кавалерії (з центром у Єлизаветграді, нині Кіровоград), 1838 дістав звання інспектора резервної кавалерії. Кавалер багатьох орденів, у т. ч. рос. – св. Анни 1-го ст., св. Володимира 1-го ст., Олександра Невського з діамантами, св. Георгія 3-го та 2-го ст., Андрія Первозванного з діамантами.

Похований у крим. Георгіївському монастирі.

Література

Военная галерея 1812 года. СПб., 1912; Усенко П. Врода, звада, зрада, розрада. «Всесвіт», 1999, № 5–6.

Джерела

• Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — Київ : Наукова думка, 2003. — Т. 1 : А — В. — 688 с. : іл.

Автор: П.Г. Усенко.; url: http://history.org.ua/?termin=Vitt_I; том: 1