Вікіпедія:Проєкт:Енциклопедія історії України/Статті/ЗЕМЕЛЬНЕ ЗАКОНОДАВСТВО РАДЯНСЬКОЇ ВЛАДИ 1917–1920

ЗЕМЕЛЬНЕ ЗАКОНОДАВСТВО РАДЯНСЬКОЇ ВЛАДИ 1917—1920. Базувалося на аграрній програмі РСДРП(б)—РКП(б), гол. завданням якої декларувалася націоналізація землі. 7-ма конф. РСДРП(б) (7—12 трав. (24—29 квіт.) 1917) затвердила вимогу негайного й цілковитого скасування права приватної власності на землю. Але селянство до цього не було готове. В серп. 1917 В.Ленін, ознайомившись із сел. вимогами, запропонував партії підтримати есерівську програму (див. Партія соціалістів-революціонерів) соціалізації землі та зрівняльного розподілу її серед селянства.

У Декрет про землю 1917, прийнятий в останній день роботи Другого Всеросійського з’їзду рад 1917, який проходив 7—9 листоп. (25—27 жовт.), був внесений як складова ч. «Селянський наказ про землю». Осн. його вимоги: зрівняльне землекористування за трудовою або споживчою нормою, передача висококульт. г-в «у виключне користування держави або громад». Більш детально осн. положення декрету були розроблені в Законі про соціалізацію землі, прийнятому 3-м Всерос. з’їздом рад (23—31 (10—18) січ. 1918) і перенесеному без змін на терени України Другим Всеукраїнським з’їздом рад 1918 під назвою «Тимчасові положення про соціалізацію землі».

Після відновлення рад. влади в Україні на поч. 1919 більшовики вперше зробили спробу провести в життя власну аграрну програму. Проте їхні намагання завершилися повним крахом. 25 трав. 1919 ВУЦВК затвердив «Положення про соціалістичний землеустрій і про заходи переходу до соціалістичного землеробства». Воно повторювало Положення ВУЦВК від 14 лют. 1919 без урахування особливостей аграрної революції в Україні й було спрямоване на організацію колективного господарювання, насильницьке створення радгоспів і комун сільськогосподарських, припинення розподілу землі за принципом зрівняльного землекористування. Така земельна політика в поєднанні з «воєнно-комуністичними» заходами (див. «Воєнний комунізм») викликала хвилю повстань селянства під гаслом «за радянську владу без більшовиків-комуністів і комун». Це значно послабило позиції рад. влади під час наступу А.Денікіна.

У ході відновлення рад. влади після розгрому денікінців у жовт.—листоп. 1919 відбувалися зміни в земельній політиці. Закон Всеукр.  революц.  к-ту  про землю від 5 лют. 1920 оголошував перерозподіл усіх приватновласницьких земель серед безземельних і малоземельних селян, а організацію колективного господарювання дозволяв лише за погодженням з місц. нас. З часом з’ясувалося, що цей закон не вніс істотних змін у сел. життя, а залишився лише тактичним ходом більшовиків. «Воєнно.-комуністичні» заходи не зазнали кардинальних змін, а події 1920 в Україні свідчили про те, що причини втрати союзу більшовиків з укр. селянством були проаналізовані поверхово, некомпетентно. Це розходження пояснювалося лише окремими помилками в нац., земельній і продовольчій політиці, нездатністю селянства зрозуміти справжній зміст і наміри рад. властей. Про суперечливість політики «воєнного комунізму» інтересам селянства взагалі не йшлося. Сел. повстання в Україні 1920—21 (див. Повстанський рух в Україні 1918—1922), аж до введення нової економічної політики, засвідчили, що саме ці протиріччя були найсуттєвішими.

Література

Збірник узаконень та розпоряджень Всеукраїнського революційного комітету, ч. 1. Х., 1920; Хронологічне зібрання законів, указів Президії Верховної Ради, постанов і розпоряджень уряду Української РСР, т. 1. К., 1963.

Джерела

• Енциклопедія історії України. — К. : Наукова думка, 2005. — Т. 3 : Е — Й. — 672 с.

Автор: І.В. Хміль.; url: http://history.org.ua/?termin=Zemelne_zakonodavstvo_rad_vlady_1917_1920; том: 3