ГЕС Черчилл-Фолс

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
ГЕС Черчилл-Фолс
Churchill fallslabrador.jpg
53°31′43″ пн. ш. 63°57′57″ зх. д. / 53.52870000002777573° пн. ш. 63.96590000002777288° зх. д. / 53.52870000002777573; -63.96590000002777288Координати: 53°31′43″ пн. ш. 63°57′57″ зх. д. / 53.52870000002777573° пн. ш. 63.96590000002777288° зх. д. / 53.52870000002777573; -63.96590000002777288
Країна Канада
Адмінодиниця Ньюфаундленд і Лабрадор
Стан діюча
Річка Черчилл
Початок будівництва 1967
Роки введення першого та останнього гідроагрегатів 1967/1971
Основні характеристики
Встановлена потужність 5 428  МВт
Середнє річне виробництво 35 000  млн кВт·год
Тип ГЕС дериваційна
Розрахований напір 312,4  м
Характеристики обладнання
Тип турбін радіально-осьові
Кількість та марка турбін 11
Витрата через турбіни 11×150  м³/сек
Кількість та марка гідрогенераторів 11
Потужність гідроагрегатів 11х493 Мвт  МВт
Основні споруди
Тип греблі 88 дериваційних дамб
Висота греблі —  м
Довжина греблі 64400 (загальна)  м
Шлюз немає
ЛЕП 240 кВ
Власник Newfoundland and Labrador Hydro
ГЕС Черчилл-Фолс. Карта розташування: Канада
ГЕС Черчилл-Фолс
ГЕС Черчилл-Фолс
CMNS: ГЕС Черчилл-Фолс на Вікісховищі

Черчилл-Фолс — дериваційна ГЕС на річці Черчилл в провінції Канади Ньюфаундленд і Лабрадор, має стати частиною проектованого каскаду ГЕС на річці. Гідроелектростанція споруджена на місці водоспаду Черчилл заввишки 75 м, який після відводу річки у 1970 осушений, тобто не існує як водоспад більший час року. Річка, водоспад і ГЕС названі на честь британського прем'єр-міністра В. Черчилля.

На 2009 ГЕС Черчилл-Фолс має другий за величиною підземний машинний зал у світі після ГЕС Робер-Бурасса в північному Квебеку, є першою в Північній Америці гідроелектростанцією за середньорічним виробництвом (35 ТВт · год) і другою в Канаді по встановленій потужності (5428 МВт).

Основні відомості[ред. | ред. код]

Спорудження гідроелектростанції було розпочато 17 липні 1967 після декількох років планування, завершено 6 грудня 1971. Водосховище — загальною площею 6988 км² і об'ємом 28 км³ — утворено не однієї дамбою, а 88 дериваційними дамбами загальною довжиною понад 64 км, при спорудженні яких було використано 20 млн м³ ґрунту. Найдовша з дамб має довжину 6.1 км. Ця схема дозволила збільшити площу водозбору з 60000 км² до 71700 км² і довести середньорічний стік в районі гідровузла до 52 км (1 651 м³/с).

Гідроелектростанція виконана за дериваційним принципом з відведенням річки в районі водоспаду. Має водоскидом з пропускною здатністю 1390 м³/сек. Машинний зал ГЕС, за проектом підземний, розташовано в скелі на глибині 310 м. Розміри машинного залу складають 296 м завдовжки, 25 м завширшки і 47 м заввишки. Всього в ньому встановлено 11 гідроагрегатів із загальною потужністю 5428 МВт.​​ Кожна з радіально-осьових турбін, що працюють при розрахунковому напорі 312.4 м, має масу 73 т і робочу частоту 200 об/хв. Потужність генераторів 493.5 МВ. Водоводи агрегатів виконані у вигляді підвідних тунелів довжиною 427 м і діаметром 6.1 м і водоскидних шахт до генераторів висотою 263 м і діаметром 2.13 м.

Станція є власністю «Churchill Falls (Labrador) Corporation Ltd», контрольний пакет (65.8%) акцій якої належить «Nalcor», 34,2% — «Hydro-Québec»..[1] Існує проект розвитку станції, який включає в себе будівництво нових дамб і додаткових гідроелектростанцій, що повинно забезпечити збільшення площі водозбору. По завершенні проекту загальна потужність проектованого каскаду на річці повинна скласти 9252 МВт, загальна встановлена ​​потужність ГЕС Черчилл-Фолс буде збільшена на 1 000 МВт до 6428 МВт.

Водоспад[ред. | ред. код]

Докладніше: Черчилл (водоспад)

Після відведення річки у 1970, більшу частину року річище річки залишається сухим і водоспад активний тільки в короткі періоди сильних опадів.

Історія проекту[ред. | ред. код]

У 1915 Вільфред Тібодо досліджував плато Лабрадору і розробив схему каналів, яка могла бути використана для зміни течії річки до водоспаду Черчилл. Схема пропонувала використовувати природні особливості сточища, що дозволяло уникнути зведення масивної дамби. У 1947 були проведені додаткові дослідження, які підтвердили оптимальність запропонованої схеми, але будівництва ГЕС не послідувало з наступних причин:

  • складного району передбачуваних робіт
  • суворих кліматичних умов
  • віддаленості району
  • великих відстаней передачі електроенергії
  • відсутність ринків збуту прогнозованого обсягу електроенергії

У серпні 1949 прем'єр-міністр території Ньюфаундленд і Лабрадор Д. Р. Смолвуд після відвідування водоспаду Черчилл став гарячим прихильником використання гідропотенціалу річки. У 1953 була сформована «Британська корпорація розвитку Ньюфаундленду[en]» з метою використання незайманих водних і мінеральних ресурсів регіону. Разом з розвитком шахт з видобутку залізної руди в західному Лабрадорі і будівництвом залізниці «Quebec North Shore and Labrador Railway[en]» у 1954 створення гідроелектростанції на річці стало економічно виправданим.

Див. також[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. Supreme Court of Canada (1984-05-03). Reference re Upper Churchill Water Rights Reversion Act, (1984) 1 S.C.R. 297. CanLII. Архів оригіналу за 2009-07-19. Процитовано 2009-04-09. 

Ресурси Інтернету[ред. | ред. код]