Галактики Аро

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку

Галактики Арогалактики відкриті Гільєрмо Аро 1956 року за власним методом виявлення блакитних об'єктів. Він подав список з 44 об'єктів і повідомив, що частина з них, судячи за зображеннями з об'єктивною призмою, або з зображеннях, зробленими у Лікській обсерваторії, мають у спектрі яскраві лінії високого збудження. Дві-три найяскравіші з них досягали величини 13m. Дослідження галактик Аро здійснювалося в 60-х—70-х роках. Подальші дослідження активних галактик здійснюються за каталогом Маркаряна.
Воронцов-Вельямінов, досліджуючи галактики Аро, зробив висновок, що їх можна поділити на 2 групи:

  1. Галактики високої світності, спіральні та неправильні, в яких яскраві лінії обумовлено величезними областями газу, що перебувають поза ядром галактики; іонізує газ велика кількість гарячих гігантів.
  2. Яскраві карлики з великою світністю ядерної ділянки. Від великих галактик з гарячими ядерними областями їх відрізняє менший розмір плоскої складової.

Розміри галактик Аро — від 3 до 16 кпс. Абсолютні світності — від −15m до −20m.

Характеристики деяких галактик Аро[ред. | ред. код]

№ по Аро NGC MCG mph Опис Vr, км/с d, пк D, пк Mph μ
1 2415 6—16—21 13,5 (N) +3789 7700 −19,4 21,6
2 9—17—70 14 E 1374 2400 4000 −16,7
3 3353 9—18—22 13 (N); H 862 2300 2500 −16,6
5 3991a 6—26—60 14,1 F 3298 10600 −18,5 21,6
6 1—31—30 16 Ne 1927 2300 −15,4 22,4
7 4234 1—31—35 13,4 BB; Dd; 1 Cd 2024 1800 5900 −18,1 22,3
8 1—31—50 14,5 Ne; 1 wwt 1596 900 1900 −16,5 21,4
9 4670 5—30—72 12,6 N; 2 ma; H 1209 2800 5600 −18,9
10 5253 —5—32—60 10,7 E 242 1400 3100 −16,3
14 244 —3—3—3 13 N; Hap 1021 1500 2700 −17,0 20,4
15 —2—3—19 14 F+* ? 6592 11500 −20,1 21,3
18 1820* —5—7—12 13,5 (N); Hb 1389 2300
26 3510 5—26—40 12,8 L; 1 lwa, 1 lc 671 1500 7700 −16,3 22,7
27 5—28—10 14,5 (N); H 2970 3500 4450 −20,8
28 4218 8—22—88 13,6 (Nc) 1388 3300 −17,1


де d — внутрішній діаметр, яскравої, а D — діаметр зовнішньої частини; μ — середня поверхнева яскравість на квадратну секунду.

Література[ред. | ред. код]

  • Б. А. Воронцов-Вельямінов. Позагалактична астрономія. — М. : "Наука", 1972. — 465 с.