Гальчин (Бердичівський район)

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
село Гальчин
Країна Україна Україна
Область Житомирська область
Район/міськрада Бердичівський
Рада/громада Гальчинська сільська рада
Код КОАТУУ 1820881501
Облікова картка Гальчин 
Основні дані
Засноване 1605
Населення 310
Площа 1,92 км²
Густота населення 161,46 осіб/км²
Поштовий індекс 13322
Телефонний код +380 4143
Географічні дані
Географічні координати 49°59′32″ пн. ш. 28°39′00″ сх. д. / 49.99222° пн. ш. 28.65000° сх. д. / 49.99222; 28.65000Координати: 49°59′32″ пн. ш. 28°39′00″ сх. д. / 49.99222° пн. ш. 28.65000° сх. д. / 49.99222; 28.65000
Середня висота
над рівнем моря
234 м
Водойми р. Коденка
Відстань до
районного центру
12 км
Найближча залізнична станція Рея
Відстань до
залізничної станції
2 км
Місцева влада
Адреса ради 13322, с. Гальчин, вул. Центральна, 55; тел. 5-62-17
Карта
Гальчин. Карта розташування: Україна
Гальчин
Гальчин
Гальчин. Карта розташування: Житомирська область
Гальчин
Гальчин

Гальчин у Вікісховищі?

Га́льчин (в минулому — Гальчинець, пол. Halczyniec) — село в Україні, в Бердичівському районі Житомирської області. Населення становить 310 осіб.[1]

Село розташоване обабіч маленької річки Жабокрик, лівої притоки Коденки, за 12 км північніше районного центру Бердичева та за 2 км від залізничної станції Рея[2]. День села відзначається у третю субботу вересня[3].

Історія села[ред. | ред. код]

Панський маєток

Село відоме з 1605 року під назвою Гальчинець[2].

На околиці Гальчина виявлено залишки поселення бронзової доби[2].

За часів Речі Посполитої та Російської імперії[ред. | ред. код]

М.Чайковський згадує, що під час Коденської розправи 1768 р. його дід, Міхал Глембоцький «гайдамаків по десятку і по два випускав на світ Божий та відправляв на слободи», у навколишні села, в тому числі у Гальчинець[4].

Село було давньою власністю письменника Міхала Чайковського (Michał Czajkowski)[5] Після підтримки ним Польського повстання 1830, створення з селян козацьких загонів і поразки повстання маєток було конфісковано[6]. У 1868 р. ним володів поміщик Іван Ростовцев, а на початку XX століття маєток купили Терещенки[7].

Станом на 1885 рік у колишньому власницькому селі Солотвинської волості Житомирського повіту Волинської губернії мешкала 451 особа, 68 дворових господарств, існували православна церква, школа, постоялий будинок[8].

За переписом 1897 року кількість мешканців зросла до 769 осіб (385 чоловічої статі та 384 — жіночої), з яких 746 — православної віри[9].

Станом на 1900 р. мало 112 домогосподарств, 716 мешканців. До православної парафії Михайлівської церкви відносились жителі сел Сьомаки, Рея, Агатівка[10].[5]

Під час першої російської революції 1905—1907 років селяни спалили стодоли в маєтку поміщика. Житель села П. І. Петричук, що був солдатом Семенівського гвардійського полку, за активну участь у революційному русі був засуджений царським судом на довічну каторгу до Сибіру.[2]

Прихід радянської влади. Голодомор 1932—1933 р.р.[ред. | ред. код]

У 1932—1933 рр. — с. Гальчинець входило до складу Гальчинецької сільради Бердичівської міськради Вінницької області. За даними сільради, під час Голодомору 1932—1933 рр. загинуло 29 чол., імена яких на сьогодні встановлено.[11]

Друга світова війна[ред. | ред. код]

Під час німецько-радянської війни 230 жителів сел Гальчин брали участь у боротьбі проти німецько-нацистських військ, 87 — нагороджені орденами і медалями, 143 — загинули.[2]

1 січня 1944 р. радянські війська зайняли село Гальчинець.[12]

На честь загиблих односельців у 1957 році встановлено пам'ятник.[2]

Початок 1970-х[ред. | ред. код]

На початку 1970-х у селі було 228 дворів із населенням 604 особи.[2]

На території Гальчина розміщувався колгосп ім. М. І. Калініна[2] У результаті «укрупнєнія» у 1972 р. колгосп було ліквідовано, а в селі розмістили третій відділок хмелерадгоспу «Рея».

В селі діяла восьмирічна школа, в якій 15 учителів виховували 150 учнів, будинок культури на 250 місць, бібліотека з фондом 7,6 тис. книг, фельдшерсько-акушерський пункт, дитячі ясла на 50 місць, 3 магазини.[2]

Партійна організація налічувала 20 комуністів, дві комсомольські — 36 членів ВЛКСМ.[2]

За робочі успіхи 43 працівників відзначено урядовими нагородами СРСР.[2]

Пам'ятки[ред. | ред. код]

У 1791 р. у селі збудована дерев'яна Михайлівська церква[5], церква спочатку відносилась до уніатських (obrzadku Katolickiego Grecko-Uniackiego)[13][14]. У 30-ті р.р. XX ст. церква була частково розібрана і перетворена на клуб.

У 90-ТІ р.р. ХХ ст. церква була повернута вірянам. Наразі тут розміщена парафія св. Йоанна Богослова УПЦ МП. У притворі зберігся старовинний розпис зі сценами Страшного Суду. 16 жовтня 2015 р. були освячені дзвони на новозбудованій дзвінниці.[15]

У Гальчині частково збереглася панська садиба, ймовірно к. XVIII-поч.XIX ст., яка належала відомому політику, авантюристу та письменнику М.Чайковському[7] (Садик-Паша). У часи СРСР і до 2019 р. у ній розміщувалаь ЗОШ с. Гальчин. У 2019 році школу закрито.

Гальчинець у літературі[ред. | ред. код]

У 1837р. знаходячись в еміграції у Франції, письменник Михайло (Міхал) Чайковський, видає збірник «Козацькі оповідання» («Powieści kozackie», 1837). До цього збірника входить оповідання «Могила» («Mogiła»), дія якого відбувається в рідному Гальчинці: «Коло Гальчинця височіє могила, біля її підніжжя дороги перетинаються, як частини хреста, розбігаючись у різні сторони, а на її вершині — бур'ян та зілля, а всередині — рештки минувшини» . Це романтична розповідь з елементами готичної новели.[13] У ній також подається опис правдивої чи уявної битви між козаками, поляками та татарами, яка ніби-то відбулася на околицях Гальчинця у к.XVI ст. Також село з'являється на сторінках новел (гавенд) «Зимова ніч. Спогади з Гальчинця» (Zimowa noc. Wspomnienie z Halczyńca) та «Осінній день. Спогади з Гальчинця» («Dzień jesienny. Wspomnienie z Halczyńca»), які мають побутово-моральний напрям і побудовані у формі «розповіді у розповіді». У цих творах М.Чайковський описує повсякденне життя волинської провінційної шляхти[16].

Також згадується Гальчин у «Записках Михаила Чайковского (Садык-Паши)»: Я родился в селе Гальчинце, волынской губ. житомирского уезда, в кодненском приходе, в 13 верстах от Бердичева, этого торгового Иерусалима Израиля, в приднепровской Руси, в 9 верстах от «святой» Кодни"[4]

Персоналії[ред. | ред. код]

  • Панасюк Юрій Володимирович (1984—2015) — молодший сержант Збройних сил України, учасник російсько-української війни 2014—2017 років.
  • Ксьондз Павло Нєміоловський (Pawel Niemiołowski) був уніатським священиком, у 1774 р. служив на Запоріжжі, після розгрому повернувся до Гальчина, де служив у сільській уніатській церкві. «Ця людина була ходячою хронікою історії козаччини, легенд і народних українських пісень. Був автором мемуарів, написаних власною рукою, що мали величезну цінність, та мав книжку, видрукувану церковним характером під назвою „Чорне море“, в якій містились різні розповіді про походи запорізьких козаків і життя кошових отаманів»[13]
  • ЧАЙКОВСЬКИЙ МІХАЛ (Садик-Паша; 29.09.1804-4.01.1886) — політичний діяч і письменник.

Примітки[ред. | ред. код]

  1. Облікова картка села на сайті Верховної Ради України[недоступне посилання з квітень 2019]
  2. а б в г д е ж и к л м Історія міст і сіл Української РСР. Житомирська область. — К. : Головна редакція УРЕ АН УРСР, 1973. — С. 192. — 15 000 прим.
  3. О.Ф. Елярт, Н.С. Канарська. (28.09.2018 p). Гальчин: “Моє село – моя святиня!”. Земля Бердичівська (укр). Бердичівська міська і районна ради та трудовий колектив редакції. Процитовано 26.03.19. 
  4. а б Чайковський, Михайло (1891). ЗАПИСКИ МИХАИЛА ЧАЙКОВСКОГО (САДЫК-ПАШИ). (рос). Київ: Киевская старина, № 1. 
  5. а б в Filip Sulimierski i Władysław Walewski (1882). Słownik geograficzny Królestwa Polskiego i innych krajów słowiańskich (пол). Warszawa. с. т.ІІІ, стор.14, т. ХV, стор.550. 
  6. Петро, Кралюк (28.04.2016). Балканський отаман. День (укр). Процитовано 27.03.2019. 
  7. а б Бондаренко, Андрій (13.12.2015). Гальчин. Open the world and Ukraine (укр). 2015 - 2019 АНДРІЙ БОНДАРЕНКО. Процитовано 30.03.2019. 
  8. Волости и важнѣйшія селенія Европейской Россіи. По даннымъ обслѣдованія, произведеннаго статистическими учрежденіями Министерства Внутреннихъ Дѣлъ, по порученію Статистическаго Совѣта. Изданіе Центральнаго Статистическаго Комитета. Выпускъ III. Губерніи Малороссійскія и Юго-Западныя / Составилъ старшій редактор В. В. Зверинскій — СанктПетербургъ, 1885. (рос. дореф.)
  9. рос. дореф. Населенныя мѣста Россійской Имперіи в 500 и болѣе жителей съ указаніем всего наличнаго въ них населенія и числа жителей преобладающихъ вѣроисповѣданій по даннымъ первой всеобщей переписи 1897 г. С-Петербург. 1905. — IX + 270 + 120 с., (стор. 1-19)
  10. Солотвинская волость. Сайт о генеалогии (рос). Процитовано 27.07.2019. 
  11. Л. А. Копійченко,В. А. Поплавська, Є. Р. Тіміряєв та ін. (2008). Національна книга пам'яті жертв Голодомору 1932-1933 р.р. в Україні. Житомирська обл. (укр). Житомир: Полісся. с. 284. ISBN 978-966-655-361-7. 
  12. ХРОНІКА ВИЗВОЛЕННЯ НАСЕЛЕНИХ ПУНКТІВ УКРАЇНИ (1943 - 1944 р р.): день за днем... Онлайн виставка архівних копій веб-сайтів «Перемога над нацизмом у Європі» Сайт ЦДЕА України (укр). Процитовано 29.03.2019. 
  13. а б в Єршов, Володимир (2008). ОСОБЛИВОСТІ МЕМУАРИЗАЦІЇ ПРОСТОРУ ПРАВОБЕРЕЖНОЇ УКРАЇНИ У ТВОРЧОСТІ МІХАЛА ЧАЙКОВСЬКОГО (укр). Житомир: Волинь - Житомирщина. с. № 18,С. 32–53. 
  14. Admin. Парафії Житомирського повіту 1790 року, римо-католики, греко-католики | Генеалогія для початківців (uk). Процитовано 2019-08-28. 
  15. Прес-служба Бердичівського благочиння. (20.10.2015). В С. ГАЛЬЧИН ОСВЯЧЕНІ НАКУПОЛЬНИЙ ХРЕСТ ТА ДЗВОНИ. ОФИЦИАЛЬНЫЙ САЙТ ЖИТОМИРСКОЙ И НОВОГРАД-ВОЛЫНСКОЙ ЕПАРХИИ УПЦ (РПЦ). Процитовано 30.03.2019. 
  16. Строцька, Аліна and Венгровська, Л. В. and Єршов, В. О (2012). Особливості жанру та проблематика у Гальчинських гавендах Міхала Чайковського (укр). Українська полоністика (9). с. 24–30. ISSN 2220-4555 ISSN 2220-4555. 

Посилання[ред. | ред. код]