Гальчин (Бердичівський район)

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
село Гальчин
Країна Україна Україна
Область Житомирська область
Район Бердичівський
Громада Гришковецька селищна громада
Код КОАТУУ 1820881501
Облікова картка Гальчин 
Основні дані
Засноване 1605
Населення 310
Площа 1,92 км²
Густота населення 161,46 осіб/км²
Поштовий індекс 13322
Телефонний код +380 4143
Географічні дані
Географічні координати 49°59′32″ пн. ш. 28°39′00″ сх. д. / 49.99222° пн. ш. 28.65000° сх. д. / 49.99222; 28.65000Координати: 49°59′32″ пн. ш. 28°39′00″ сх. д. / 49.99222° пн. ш. 28.65000° сх. д. / 49.99222; 28.65000
Середня висота
над рівнем моря
234 м
Водойми р. Коденка
Відстань до
районного центру
12 км
Найближча залізнична станція Рея
Відстань до
залізничної станції
2 км
Місцева влада
Адреса ради вул. Добровольчих Батальйонів, 4, смт Гришківці, Бердичівський р-н, Житомирська обл., 13337;
староста — вул. Центральна, 55, с. Гальчин, Бердичівський р-н, Житомирська обл., 13322; тел. 5-62-17
Карта
Гальчин. Карта розташування: Україна
Гальчин
Гальчин
Гальчин. Карта розташування: Житомирська область
Гальчин
Гальчин

CMNS: Гальчин у Вікісховищі

Га́льчин (в минулому — Гальчинець, пол. Halczyniec) — село в Україні, у Бердичівському районі Житомирської області. Населення становить 310 осіб.[1]

Село розташоване обабіч маленької річки Жабокрик, лівої притоки Коденки, за 12 км північніше районного центру Бердичева та за 2 км від залізничної станції Рея[2]. День села відзначається у третю субботу вересня[3].

Історія села[ред. | ред. код]

Панський маєток

Село відоме з 1605 року під назвою Гальчинець[2].

На околиці Гальчина виявлено залишки поселення бронзової доби[2].

За часів Речі Посполитої та Російської імперії[ред. | ред. код]

М.Чайковський згадує, що під час Коденської розправи 1768 р. його дід, Міхал Глембоцький «гайдамаків по десятку і по два випускав на світ Божий та відправляв на слободи», у навколишні села, у тому числі у Гальчинець[4].

Село було давньою власністю письменника Міхала Чайковського (Michał Czajkowski)[5] Після підтримки ним Польського повстання 1830, створення з селян козацьких загонів і поразки повстання маєток було конфісковано[6]. У 1868 р. ним володів поміщик Іван Ростовцев.

Станом на 1885 рік у колишньому власницькому селі Солотвинської волості Житомирського повіту Волинської губернії мешкала 451 особа, 68 дворових господарств, існували православна церква, школа, постоялий будинок[7].

За переписом 1897 року кількість мешканців зросла до 769 осіб (385 чоловічої статі та 384 — жіночої), з яких 746 — православної віри[8], 23 (25) - римо-католики відносились до парафії Діви Марї Утішительки у м.Кодня[9].

У тому ж 1897 році села Гальчинець та Сьомаки належали дворянину Яну Лещинському, сину Яна Непомуцена Лещинського.[9]

Станом на 1900 р. мало 112 домогосподарств, 716 мешканців. До православної парафії Михайлівської церкви відносились жителі сел Сьомаки, Рея, Агатівка[10].[5]

Під час першої російської революції 1905—1907 років селяни спалили стодоли в маєтку поміщика. Житель села П. І. Петричук, що був солдатом Семенівського гвардійського полку, за активну участь у революційному русі був засуджений царським судом на довічну каторгу до Сибіру.[2]

Прихід радянської влади. Голодомор 1932—1933 р.р.[ред. | ред. код]

У 1932—1933 рр. — с. Гальчинець входило до складу Гальчинецької сільради Бердичівської міськради Вінницької області. За даними сільради, під час Голодомору 1932—1933 рр. загинуло 29 чол., імена яких на сьогодні встановлено.[11]

Друга світова війна[ред. | ред. код]

Під час німецько-радянської війни 230 жителів сел Гальчин брали участь у боротьбі проти німецько-нацистських військ, 87 — нагороджені орденами і медалями, 143 — загинули.[2]

1 січня 1944 р. радянські війська зайняли село Гальчинець.[12]

На честь загиблих односельців у 1957 році встановлено пам'ятник.[2]

Початок 1970-х[ред. | ред. код]

На початку 1970-х у селі було 228 дворів із населенням 604 особи.[2]

На території Гальчина розміщувався колгосп ім. М. І. Калініна[2] У результаті «укрупнєнія» у 1972 р. колгосп було ліквідовано, а в селі розмістили третій відділок хмелерадгоспу «Рея».

В селі діяла восьмирічна школа, у якій 15 учителів виховували 150 учнів, будинок культури на 250 місць, бібліотека з фондом 7,6 тис. книг, фельдшерсько-акушерський пункт, дитячі ясла на 50 місць, 3 магазини[2].

Партійна організація налічувала 20 комуністів, дві комсомольські — 36 членів ВЛКСМ[2].

За робочі успіхи 43 працівників відзначено урядовими нагородами СРСР[2].

Після відновлення незалежности[ред. | ред. код]

До 17 травня 2018 року — адміністративний центр Гальчинської сільської ради Бердичівського району Житомирської області[13].

Населення[ред. | ред. код]

Згідно з переписом УРСР 1989 року чисельність наявного населення села становила 367 осіб, з яких 147 чоловіків та 220 жінок.[14]

За переписом населення України 2001 року в селі мешкали 302 особи.[15]

Мова[ред. | ред. код]

Розподіл населення за рідною мовою за даними перепису 2001 року:[16]

Мова Відсоток
українська 97,42 %
російська 2,58 %

Пам'ятки[ред. | ред. код]

У 1791 р. у селі збудована дерев'яна Михайлівська церква[5], церква спочатку відносилась до уніатських (obrzadku Katolickiego Grecko-Uniackiego)[17][18]. У 30-ті р.р. XX ст. церква була частково розібрана і перетворена на клуб.

У 90-ТІ р.р. ХХ ст. церква була повернута вірянам. Наразі тут розміщена парафія св. Йоанна Богослова УПЦ МП. У притворі зберігся старовинний розпис зі сценами Страшного Суду. 16 жовтня 2015 р. були освячені дзвони на новозбудованій дзвіниці[19].

У Гальчині частково збереглася панська садиба, ймовірно к. XVIII-поч.XIX ст., яка належала відомому політику, авантюристу та письменнику М.Чайковському[20] (Садик-Паша). У часи СРСР і до 2019 р. у ній розміщувалась ЗОШ с. Гальчин. У 2019 році школу закрито.

Гальчинець у літературі[ред. | ред. код]

У 1837 р. знаходячись в еміграції у Франції, письменник Михайло (Міхал) Чайковський, видає збірник «Козацькі оповідання» («Powieści kozackie», 1837). До цього збірника входить оповідання «Могила» («Mogiła»), дія якого відбувається в рідному Гальчинці: «Коло Гальчинця височіє могила, біля її підніжжя дороги перетинаються, як частини хреста, розбігаючись у різні сторони, а на її вершині — бур'ян та зілля, а всередині — рештки минувшини» . Це романтична розповідь з елементами готичної новели.[17] У ній також подається опис правдивої чи уявної битви між козаками, поляками та татарами, яка ніби-то відбулася на околицях Гальчинця у к.XVI ст. Також село з'являється на сторінках новел (гавенд) «Зимова ніч. Спогади з Гальчинця» (Zimowa noc. Wspomnienie z Halczyńca) та «Осінній день. Спогади з Гальчинця» («Dzień jesienny. Wspomnienie z Halczyńca»), які мають побутово-моральний напрям і побудовані у формі «розповіді у розповіді». У цих творах М.Чайковський описує повсякденне життя волинської провінційної шляхти[21].

Також згадується Гальчин у «Записках Михаила Чайковского (Садык-Паши)»: Я родился в селе Гальчинце, волынской губ. житомирского уезда, у кодненском приходе, в 13 верстах от Бердичева, этого торгового Иерусалима Израиля, у приднепровской Руси, в 9 верстах от «святой» Кодни"[4].

Персоналії[ред. | ред. код]

  • Павленко Дмитро Полікарпович (1917—1986) — Герой Соціалістичної Праці.
  • Панасюк Юрій Володимирович (1984—2015) — молодший сержант Збройних сил України, учасник російсько-української війни 2014—2017 років.
  • Ксьондз Павло Нєміоловський (Pawel Niemiołowski) був уніатським священиком, у 1774 р. служив на Запоріжжі, після розгрому повернувся до Гальчина, де служив у сільській уніатській церкві. «Ця людина була ходячою хронікою історії козаччини, легенд і народних українських пісень. Був автором мемуарів, написаних власною рукою, що мали величезну цінність, та мав книжку, видрукувану церковним характером під назвою «Чорне море», у якій містились різні розповіді про походи запорізьких козаків і життя кошових отаманів»[17]
  • Чайковський Міхал (Садик-Паша; 29.09.1804-4.01.1886) — політичний діяч і письменник.

Примітки[ред. | ред. код]

  1. Облікова картка села на сайті Верховної Ради України[недоступне посилання з квітня 2019]
  2. а б в г д е ж и к л м Історія міст і сіл Української РСР. Житомирська область. — К. : Головна редакція УРЕ АН УРСР, 1973. — С. 192. — 15 000 прим.
  3. О.Ф. Елярт, Н.С. Канарська. (28.09.2018 p). Гальчин: “Моє село – моя святиня!”. Земля Бердичівська (укр). Бердичівська міська і районна ради та трудовий колектив редакції. Процитовано 26.03.19. 
  4. а б Чайковський, Михайло (1891). ЗАПИСКИ МИХАИЛА ЧАЙКОВСКОГО (САДЫК-ПАШИ). (рос). Київ: Киевская старина, № 1. 
  5. а б в Filip Sulimierski i Władysław Walewski (1882). Słownik geograficzny Królestwa Polskiego i innych krajów słowiańskich (пол). Warszawa. с. т.ІІІ, стор.14, т. ХV, стор.550. 
  6. Петро, Кралюк (28.04.2016). Балканський отаман. День (укр). Процитовано 27.03.2019. 
  7. Волости и важнѣйшія селенія Европейской Россіи. По даннымъ обслѣдованія, произведеннаго статистическими учрежденіями Министерства Внутреннихъ Дѣлъ, по порученію Статистическаго Совѣта. Изданіе Центральнаго Статистическаго Комитета. Выпускъ III. Губерніи Малороссійскія и Юго-Западныя / Составилъ старшій редактор В. В. Зверинскій — СанктПетербургъ, 1885. (рос. дореф.)
  8. рос. дореф. Населенныя мѣста Россійской Имперіи в 500 и болѣе жителей съ указаніем всего наличнаго въ них населенія и числа жителей преобладающихъ вѣроисповѣданій по даннымъ первой всеобщей переписи 1897 г. С-Петербург. 1905. — IX + 270 + 120 с., (стор. 1-19)
  9. а б Metryki Wolyn. wolyn-metryki.pl. Процитовано 2020-11-21. 
  10. Солотвинская волость. Сайт о генеалогии (рос). Процитовано 27.07.2019. 
  11. Л. А. Копійченко,В. А. Поплавська, Є. Р. Тіміряєв та ін. (2008). Національна книга пам'яті жертв Голодомору 1932-1933 р.р. в Україні. Житомирська обл. (укр). Житомир: Полісся. с. 284. ISBN 978-966-655-361-7. 
  12. ХРОНІКА ВИЗВОЛЕННЯ НАСЕЛЕНИХ ПУНКТІВ УКРАЇНИ (1943 - 1944 р р.): день за днем... Онлайн виставка архівних копій веб-сайтів «Перемога над нацизмом у Європі» Сайт ЦДЕА України (укр). Процитовано 29.03.2019. 
  13. Гальчинська сільська рада Житомирська область, Бердичівський район. Верховна Рада України. Процитовано 12 July 2020. 
  14. Помилка цитування: Неправильний виклик тегу <ref>: для виносок під назвою населення 1989 не вказано текст
  15. Помилка цитування: Неправильний виклик тегу <ref>: для виносок під назвою населення 2001 не вказано текст
  16. Помилка цитування: Неправильний виклик тегу <ref>: для виносок під назвою населення 2001 мова не вказано текст
  17. а б в Єршов, Володимир (2008). ОСОБЛИВОСТІ МЕМУАРИЗАЦІЇ ПРОСТОРУ ПРАВОБЕРЕЖНОЇ УКРАЇНИ У ТВОРЧОСТІ МІХАЛА ЧАЙКОВСЬКОГО (укр). Житомир: Волинь - Житомирщина. с. № 18,С. 32–53. 
  18. Admin. Парафії Житомирського повіту 1790 року, римо-католики, греко-католики | Генеалогія для початківців (uk). Процитовано 2019-08-28. 
  19. Прес-служба Бердичівського благочиння. (20.10.2015). В С. ГАЛЬЧИН ОСВЯЧЕНІ НАКУПОЛЬНИЙ ХРЕСТ ТА ДЗВОНИ. ОФИЦИАЛЬНЫЙ САЙТ ЖИТОМИРСКОЙ И НОВОГРАД-ВОЛЫНСКОЙ ЕПАРХИИ УПЦ (РПЦ). Процитовано 30.03.2019. 
  20. Бондаренко, Андрій (13.12.2015). Гальчин. Open the world and Ukraine (укр). 2015 - 2019 АНДРІЙ БОНДАРЕНКО. Процитовано 30.03.2019. 
  21. Строцька, Аліна and Венгровська, Л. В. and Єршов, В. О (2012). Особливості жанру та проблематика у Гальчинських гавендах Міхала Чайковського (укр). Українська полоністика (9). с. 24–30. ISSN 2220-4555 ISSN 2220-4555. 

Посилання[ред. | ред. код]