Гуань-цзи

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук

Гуа́нь-цзи (管子) — один з найбільших стародавніх китайських філософських трактатів (близько 130 тис. ієрогліфів), який об'єднує твори різних авторів, здебільшого IV–III ст. до н. е.

Основні положення[ред.ред. код]

Складається з 8 тематичних розділів у 24 «свитках»-цзюань і 86 главах-пянь, з яких 10 глав нині втрачені.

У первинному варіанті склався в середині III в. до н. е. в академії Цзіся (царство Ци), був остаточно сформований Лю Сяном близько 26 до н. е.. і вперше надрукований у XIII ст.

Названий по імені Гуань Чжуна (Гуань І-у, Гуань-цзи), першого міністра царства Ци, який уславився своїми соціально—політичне та економічними реформами, які стали поштовхом для розвитку теорії і практики легізму. Гуань Чжун, з одного боку, стояв за абсолютизацію царської влади, поширюючи її на економіку у вигляді держ. контролю над цінами і монополії на сіль і залізо, а з іншого — першим у Китаї висунув концепцію управління країною на основі законів (фа), яким повинен слідувати і сам государ («закон — батько і мати народу»). Авторитет Гуань Чжуна, особливо в його рідному царстві Ци, став причиною приписування йому і об'єднання в «Гуань-цзи» творів усіх головних філософських шкіл стародавнього Китаю, представлених в академії Цзіся.

«Гуань-цзи» спочатку кваліфікувався як даоський, а згодом як легістскій трактат. Остання точка зору закріпилася і нині домінує у китайській науці, а такожпоширена в научній літературі інших країн. Хоча адекватне розуміння «Гуань-цзи» ускладнене поганим збереженням тексту, що потребує серйозної реконструкції, його вважають першим у низці енціклопедічених творів типу «Хуайнань-цзи» та «Люй-ши Чунь цю», в яких представлений широкий спектр знань: філософіських, соціально-політичних, економічних, історичних, природно-наукових та інших, започичених з навчань різних шкіл.

Особливості[ред.ред. код]

Специфіку «Гуань-цзи» становить, по-перше, загальна орієнтація на економічну проблематику, по-друге, відображення самих ранніх форм синтезу конфуціанських, даоських і легістськіх ідей з включенням окремих положень етики мо-цзя (моізма), гносеології та протологікі мін-цзя (школи імен) та школи Сун Цзяня — Інь Веня, теорії управління цзунхен-цзя і натурфілософії Інья -цзя. Концентрованим вираженням цього синтезу є теза про походження законів від етико-ритуальних норм та їх кінцевої залежності від дао.

Легістська опора на закон як основу соціальної регуляції суміщена з його конфуціанською об'єктивізацією і моралізацією: закон не знаряддя в руках государя, сила, що стоїть над ним покликана збагачувати народ, а не скарбницю («закон і є любов до народу»).

Даоське трактування дао як пустотно—безформного і «безмежного» пов'язана в «Гуань-цзи» з образом ідеального правителя, більше цінує дао і закони, ніж своє панування.

У гл. 36-38 і 49 представлено вчення про дао, його конкретизації, «есенціальна» форма яка народжує розум. Це вчення сучасні дослідники атрібутірують школі Сун Цзяня — Інь Веня, на даоській основі з'єднувала конфуціанське і моістські ідеї.

У гл. 40, 41 міститься вчення Інья-цзя про сили інь — ян, які представляють собою "великий принцип, що визначають основні просторово-часові характеристики «пневми».

«Гуань-цзи» є також цінним джерелом з історії китайської протологічної (гл. 6) і військової (гл. 17, 27) думки, педагогіки (гл. 59), календарної астрономії (гл. 8, 40), математики (гл. 58), гідрології (гл. 39, 57) і географії (гл. 77).

Джерела[ред.ред. код]

  • Guanzi. Political, Economic and Philosophical Essays from Early China. Vol. 1. Princ, 1985. Vol. 2, Princ, 1998.