Гідратація скла (метод датування)

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук

Гідратація скла — один з допоміжних методів датування (абсолютного або відносного) геологічних об'єктів і археологічних артефактів. Може застосовуватися до предметів, виготовлених з природного вулканічного (обсидіан) або штучного скла. Метод базується на тому, що поверхня скла абсорбує воду з атмосфери з поступовим утворенням кірки гідратації. Вміст води у склі складає 0,2% за масою. Новоутворена поверхня скла (наприклад, отримана при виготовленні обсидіанового ножа), поступово поглинаючи воду з атмосфери, може досягнути вмісту води 3,5% (це гранична величина, далі настає насичення). Для вимірювання вмісту води з поверхневого шару вирізається тонка пластинка (менше 50 мкм товщиною). Безпосереднє вимірювання проводиться з допомогою визначення густини пластинки, інфрачервоної спектроскопії, або ядерного резонансу.

Метод був запропонований в 1948 р. Ірвінгом Фрідманом та Робертом Смітом.

Обмеження методу[ред.ред. код]

  • Швидкість абсорбції води залежить від температури, вологості і хімічного складу обсидіану. Тому для кожного місця, де проводяться розкопки, метод повинен бути відкалібрований заново за іншими методиками датування (наприклад, з допомогою радіовуглецевого методу, дендрохронології, термолюмінесцентного датування і т. д.). При відсутності такого калібрування можливе лише відносне датування взірців.
  • Повторне або тривале використовування виробу може призвести як до завищення, так і до заниження його віку.

Посилання[ред.ред. код]

Література[ред.ред. код]

1. Вагнер Г. А. Научные методы датирования в геологии, археологии и истории. —М.: Техносфера, 2006.