Даніель Шнейдерманн
Даніель Шнейдерманн Daniel Schneidermann | |
---|---|
фр. Daniel Schneidermann[1] | |
Ім'я при народженні | фр. Daniel Raphaël Schneidermann |
Народився | 5 травня 1958 (66 років) Париж, Франція |
Громадянство | Франція |
Національність | француз |
Місце проживання | Париж |
Діяльність | журналістика |
Відомий завдяки | журналіст |
Alma mater | Centre de formation des journalistesd і ліцей Генріха IV |
Знання мов | французька[1] |
Заклад | Ле-Монд, Ліберасьйон, Marianne, Arrêt sur imagesd і France 5d |
Посада | директор |
Нагороди | |
IMDb | ID 1253152 |
|
Даніель Шнейдерманн (фр. Daniel Schneidermann; нар. 5 квітня 1958, Париж), француький журналіст.
Присвятив себе аналізу телевізійного. Веде передачі в щотижневих хроніках, які виходять в «Ле-Монд», а зараз у «Ліберасьйон», також на телебаченні в програмі «Стоп Кадр» (фр. Arrêt sur l'image). Телекомпанія «France 5» вирішила не показувати цю передачу з вересня 2007, а сам Д. Шнейдерманн був звільнений 30 червня 2007 за «серйозну помилку в роботі».
В дитинстві, Даніель Шнейдерманн був членом політичної організації студентів французького Об'єднання студентів-комуністів. По закінченню Школи Журналістики (Centre de formation des journalistes, CFJ) він почав працювати в ¨Ле-Монд" (1979), де отримав нагороду «Видатний журналіст» (1983). Там же він почав вести хроніки телебачення, спочатку тільки щотижневі (1992), критикуючи телевізійну манеру показу інформації і впливу на глядачів.
Успіх передач дозволив йому створити на каналі «France 5» передачу «Стоп-кадр» (1995), в якій він був одночасно і ведучим і продюсером. В перший рік разом з ним, як ведуча, в передачі з'являється журналістка Паскаль Клярк. Метою передачі «Стоп-кадр» був розгляд візуального ряду телепрограм, а потім, спільний з групою журналістів, аналіз їх успіху в ЗМІ. «France 5» ставив свободу погляду на перший план. Але, за заявою цифрового телебачення, навіть з публікою в 1,5 мільйони телеглядачів, канал вирішив спинити показ передачі.
Ця передача, що дуже рідко зустрічається на французькому телебаченні, робила спроби самокритики за допомогою Інтернету. Щомісяця особливий «уповноважений», який слідкує за форумами «Стоп-кадру» приходив до Д. Шнейдерманна з питаннями відносно тої критики, яка прозвучала на форумах від телеглядачів.
З 2002, Даніель Шнейдерманн має дуже важкі відносини з каналом «ТФ1, телеканал, Франція». В результаті, в передачі виступив журналіст «ТФ1» Алан Шайу, який розповів про скорочення багатьох іноземних бюро каналу й про слабку зацікавленсть «ТФ1» міжнародними подіями.
Остання суперечка з «France 5» відбулася в вересні 2003, коли Д. Шнейдерманн примусив канал показати, замість його передачі, документальний фільм про вплив ЗМІ в справі Алегр (фр. affaire Alègre).
Шнейдерманн продовжував публікувати свої хроніки в «Ле-Монд», звідки після видання книги «Кошмар ЗМІ» був звільнений (жовтень 2003). В книзі Д. Шнейдерманн шкодує про те, що «Ле-Монд», порівняний ним із «сицилійським кланом», не відповідає на критику, адресовану керівництву каналу а книзі «Сховане обличчя Ле-Монд». В своїй останній хроніці Даніель Шнейдерманн виказую своє розчарування і подив, що його звільнили з газети, яка висвічує себе як приклад прозорості.
Після звільнення, він починає вести хроніку ЗМІ в газеті «Ліберасьйон» під керівництвом Сержа Жулі, з якого він насміхався в 1989 в книзі «Де камери?», критикуючи С. Жулі за його «відмову думати».
У 2005 він, разам з Давідом Абікер і Жудіт Бернар, створює мережевий щоденник «Big Bang Blog», де виказує свої думки, яким нямає місця на телебаченні або в хроніках, а також відповідає на критику в свою адресу.
У січні 2006 видав книгу «Мови батьків» під іменем Девід Серж.
Даніель Шнейдерманн, критикуючи ЗМІ, сам не раз бував об'єктом критики, як персонально, так і за свою програму «Стоп-кадр».
Полеміка з соціологом П'єр Бурд'є, виникла після його запрошення з Жан-Марі Кавада та Гієм Дюран в програму «Стоп-Кадр» (20 січня 1996). П'єр Бурд'є казав, що в програмі йому не дали можливості висловити і підтримати його ідею про те, що «не можна критикувати телебачення на телебаченні».
У момент сварки через книгу «Сховане обличчя Ле-Монд» (П'єр Пеан, Філіп Коген), Даніель Шнейдерманн критикував керівництво «Ле-Монд» в своїй книзі, за те, що воно не відповідає на аргументовану критику. Керівництво Ле-Монд звільнили Даніеля Шнейдерманна з жовтня 2003 за «справжньою й серйозною основою»: на думку керівництва, книга Даніеля Шнейдерманна була «шкідливою для підприємства, в якому він працював». Справа дійшла до суду, і в травні 2005 виграв Шнейдерманн, але «Ле-Монд» падав апеляцію.
В іншому випадку, Даніель Шнейдерманн сам звільнив журналіста і адміністратора форумів (2003) за поведінку, яка суперечила принципам програми. Це звільнення було висунуто на розгляд суду і спростована за відсутності «справжніх і серйозних підстав» (травень 2005).
В 2000 Даніель Шнейдерманн видав книгу «Шаленства Інтернету», в якій узагальнює деякі статті, опубліковані в «Ле-Монд» літом 2000. Після виходу книги він був звинувачений в плагіаті авторами багатьох інтернет сторінок, якими користався, не надавши посилань. У відповідь Шнейдерманн пояснював, що просто не мав можливості зробити таку кількість посилань.
- «Все добре, пан міністр» (фр. Tout va très bien, monsieur le ministre, Бельфон, 1987)
- «А де камери?» (фр. Où sont les caméras ?, Бельфон, 1989)
- «Якийсь пан Поль, справа Трув'є» (фр. Un certain Monsieur Paul, l'affaire Touvier, Фаяр, 1989 (разом з Лареном Грейсаме (фр. Laurent Greilsamer))
- «Судді кажуть» (фр. Les Juges parlent, Фаяр, 1992 (разом з Лареном Грейсаме))
- «Зникла з Сістеран» (фр. La Disparue de Sisterane, Фаяр, 1992)
- «Стоп-кадр» (фр. Arrêts sur images, Fayard, 1994)
- «Шоу неспокою» (Arléa, 1994)
- «Наша міфологія» (фр. Nos mythologies, Plon, 1995)
- «Дивна справа» (фр. L'Étrange Procès, Fayard, 1998)
- «Журналізм після Бурд'є» (фр. Du journalisme après Bourdieu, Fayard, 1999)
- «Шаленство Інтернету» (фр. Les Folies d'Internet, Fayard, 2000)
- «Куди ідуть судді?» (фр. Où vont les juges?, Fayard, 2002, avec Laurent Greilsamer))
- «Кошмар ЗМІ» (фр. Le Cauchemar médiatique, Denoël, 2003)
- «Мови батьків» (фр. Les langues paternelles, Robert Laffont, 2006 (sous le pseudonyme de David Serge))
На цю статтю не посилаються інші статті Вікіпедії. Будь ласка розставте посилання відповідно до прийнятих рекомендацій. |