Даніель Шнейдерманн

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Даніель Шнейдерманн
Daniel Schneidermann
фр. Daniel Schneidermann
Daniel-Schneidermann-2008.jpg
Даніель Шнейдерманн
Народився 5 травня 1958(1958-05-05) (60 років)
Париж, Франція
Громадянство Франція Франція
Національність француз
Проживання Париж
Діяльність журналістика
Відомий журналіст
Alma mater  • Centre de formation des journalistes de Paris[d]
 • Ліцей Генріха IV
Заклад
  • Ле-Монд
  • Ліберасьйон
  • Marianne
  • Arrêt sur images[d]
  • У шлюбі з Chloé Delaume[d]

    Даніель Шнейдерманн (фр. Daniel Schneidermann; нар. 5 квітня 1958, Париж), француький журналіст.

    Присвятив себе аналізу телевізійного. Веде передачі в щотижневих хроніках, які виходять в «Ле-Монд», а зараз у «Ліберасьйон», також на телебаченні в програмі «Стоп Кадр» (фр. Arrêt sur l'image). Телекомпанія «France 5» вирішила не показувати цю передачу з вересня 2007, а сам Д. Шнейдерманн був звільнений 30 червня 2007 за «серйозну помилку в роботі».


    Біографія[ред. | ред. код]

    В дитинстві, Даніель Шнейдерманн був членом політичної організації студентів французького Об'єднання студентів-комуністів. По закінченню Школи Журналістики (Centre de formation des journalistes, CFJ) він почав працювати в ¨Ле-Монд" (1979), де отримав нагороду «Видатний журналіст» (1983). Там же він почав вести хроніки телебачення, спочатку тільки щотижневі (1992), критикуючи телевізійну манеру показу інформації і впливу на глядачів.

    Успіх передач дозволив йому створити на каналі «France 5» передачу «Стоп-кадр» (1995), в якій він був одночасно і ведучим і продюсером. В перший рік разом з ним, як ведуча, в передачі з'являється журналістка Паскаль Клярк. Метою передачі «Стоп-кадр» був розгляд візуального ряду телепрограм, а потім, спільний з групою журналістів, аналіз їх успіху в ЗМІ. «France 5» ставив свободу погляду на перший план. Але, за заявою цифрового телебачення, навіть з публікою в 1,5 мільйони телеглядачів, канал вирішив спинити показ передачі.

    Ця передача, що дуже рідко зустрічається на французькому телебаченні, робила спроби самокритики за допомогою Інтернету. Щомісяця особливий «уповноважений», який слідкує за форумами «Стоп-кадру» приходив до Д. Шнейдерманна з питаннями відносно тої критики, яка прозвучала на форумах від телеглядачів.

    З 2002, Даніель Шнейдерманн має дуже важкі відносини з каналом «ТФ1, телеканал, Франція». В результаті, в передачі виступив журналіст «ТФ1» Алан Шайу, який розповів про скорочення багатьох іноземних бюро каналу й про слабку зацікавленсть «ТФ1» міжнародними подіями.

    Остання суперечка з «France 5» відбулася в вересні 2003, коли Д. Шнейдерманн примусив канал показати, замість його передачі, документальний фільм про вплив ЗМІ в справі Алегр (фр. affaire Alègre).

    Шнейдерманн продовжував публікувати свої хроніки в «Ле-Монд», звідки після видання книги «Кошмар ЗМІ» був звільнений (жовтень 2003). В книзі Д. Шнейдерманн шкодує про те, що «Ле-Монд», порівняний ним із «сицилійським кланом», не відповідає на критику, адресовану керівництву каналу а книзі «Сховане обличчя Ле-Монд». В своїй останній хроніці Даніель Шнейдерманн виказую своє розчарування і подив, що його звільнили з газети, яка висвічує себе як приклад прозорості.

    Після звільнення, він починає вести хроніку ЗМІ в газеті «Ліберасьйон» під керівництвом Сержа Жулі, з якого він насміхався в 1989 в книзі «Де камери?», критикуючи С. Жулі за його «відмову думати».

    У 2005 він, разам з Давідом Абікер і Жудіт Бернар, створює мережевий щоденник «Big Bang Blog», де виказує свої думки, яким нямає місця на телебаченні або в хроніках, а також відповідає на критику в свою адресу.

    У січні 2006 видав книгу «Мови батьків» під іменем Девід Серж.

    Полеміка[ред. | ред. код]

    Даніель Шнейдерманн, критикуючи ЗМІ, сам не раз бував об'єктом критики, як персонально, так і за свою програму «Стоп-кадр».

    П'єр Бурд'є[ред. | ред. код]

    Полеміка з соціологом П'єр Бурд'є, виникла після його запрошення з Жан-Марі Кавада та Гієм Дюран в програму «Стоп-Кадр» (20 січня 1996). П'єр Бурд'є казав, що в програмі йому не дали можливості висловити і підтримати його ідею про те, що «не можна критикувати телебачення на телебаченні».

    Звільнення з «Ле-Монд»[ред. | ред. код]

    У момент сварки із-за книги «Сховане обличчя Ле-Монд» (П'єр Пеан, Філіп Коген), Даніель Шнейдерманн критикував керівництво «Ле-Монд» в своїй книзі, за те, що воно не відповідає на аргументовану критику. Керівництво Ле-Монд звільнили Даніеля Шнейдерманна з жовтня 2003 за «справжньою й серйозною основою»: на думку керівництва, книга Даніеля Шнейдерманна була «шкідливою для підприємства, в якому він працював». Справа дійшла до суду, і в травні 2005 виграв Шнейдерманн, але «Ле-Монд» падав апеляцію.

    В іншому випадку, Даніель Шнейдерманн сам звільнив журналіста і адміністратора форумів (2003) за поведінку, яка суперечила принципам програми. Це звільнення було висунуто на розгляд суду і спростована за відсутності «справжніх і серйозних підстав» (травень 2005).

    Звинувачення в плагіаті[ред. | ред. код]

    В 2000 Даніель Шнейдерманн видав книгу «Шаленства Інтернету», в якій узагальнює деякі статті, опубліковані в «Ле-Монд» літом 2000. Після виходу книги він був звинувачений в плагіаті авторами багатьох інтернет сторінок, якими користався, не надавши посилань. У відповідь Шнейдерманн пояснював, що просто не мав можливості зробити таку кількість посилань.

    Бібліографія[ред. | ред. код]

    • «Все добре, пан міністр» (фр. Tout va très bien, monsieur le ministre, Бельфон, 1987)
    • «А де камери?» (фр. Où sont les caméras ?, Бельфон, 1989)
    • «Якийсь пан Поль, справа Трув'є» (фр. Un certain Monsieur Paul, l'affaire Touvier, Фаяр, 1989 (разом з Лареном Грейсаме (фр. Laurent Greilsamer))
    • «Судді кажуть» (фр. Les Juges parlent, Фаяр, 1992 (разом з Лареном Грейсаме))
    • «Зникла з Сістеран» (фр. La Disparue de Sisterane, Фаяр, 1992)
    • «Стоп-кадр» (фр. Arrêts sur images, Fayard, 1994)
    • «Шоу неспокою» (Arléa, 1994)
    • «Наша міфологія» (фр. Nos mythologies, Plon, 1995)
    • «Дивна справа» (фр. L'Étrange Procès, Fayard, 1998)
    • «Журналізм після Бурд'є» (фр. Du journalisme après Bourdieu, Fayard, 1999)
    • «Шаленство Інтернету» (фр. Les Folies d'Internet, Fayard, 2000)
    • «Куди ідуть судді?» (фр. Où vont les juges?, Fayard, 2002, avec Laurent Greilsamer))
    • «Кошмар ЗМІ» (фр. Le Cauchemar médiatique, Denoël, 2003)
    • «Мови батьків» (фр. Les langues paternelles, Robert Laffont, 2006 (sous le pseudonyme de David Serge))