Джем-сесія

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Bluegrass music jam at the Delafield Fish Hatchery.
Блюграсова джем-сесія у Делафілді, штат Вісконсин, 8 лютого 2009 року

Джем-сесія (також джем-сешн[1], джем-сейшн, джем-сейшен, від англ. jam session) — це відносно неформальна музична подія, процес чи діяльність, коли музиканти, зазвичай інструменталісти, грають імпровізовані соло на мелодії, пісні та акордові послідовності[en]. «Джемити» означає імпровізувати музику без великої підготовки або заздалегідь визначених аранжувань, за винятком випадків, коли гурт грає відомі джазові стандарти або кавери на існуючі популярні пісні.

Оригінальні джем-сесії, також «вільні сесії», музиканти часто використовують для створення нового матеріалу (музики) та пошуку відповідних аранжувань. Джем-сесії можуть ґрунтувати на існуючих піснях або формах, на узгодженій акордовій прогресії або акордовій діаграмі, запропонованій одним із учасників, або ж можуть бути повністю імпровізованими.

Джаз[ред. | ред. код]

Одне з перших використань фрази «джем-сесія» з'явилося в 1920-х роках, коли білі та чорні музиканти збиралися після своїх регулярних концертних виступів, щоб грати джаз, який вони не могли грати в стилі «Пола Вайтмена», в якому вони зазвичай грали. Коли Бінг Кросбі відвідував ці сеанси, музиканти казали, що він «джемив (забивав) ритм», оскільки він хлопав «на раз і три». Так ці сеанси стали називати «джем-сесіями»[2]. Мезз Мезроу[en] дав детальніший опис, базуючись на своєму досвіді у джазовому спікізі-закладі Three Deuces (укр. «Три Двійки»):

Я думаю, що термін «джем-сесія» виник саме в цьому закладі. Задовго до цього, звичайно, кольорові хлопчики збиралися разом і грали на ударних, але це були в основному приватні сесії, суто для професійних музикантів, та ідея зазвичай полягала в тому, щоб спробувати «підрізати» один одного: кожен намагався перевершити інших і проявити себе якнайкраще. Ці їхні імпровізовані концерти були загальновідомі як «конкурси підрізання» (англ. cutting contests). Наша ідея <…> полягала у тому, щоб разом зіграти, зробити імпровізацію справді колективною <…> У цьому концертному залі підвалу хтось завжди кричав мені: «Гей, Джеллі, що ти будеш робити?» — вони дали мені це прізвисько, ще іноді називали мене Ролл, бо я завжди хотів зіграти Кларенса Вільямса[en] «(I Ain't Gonna Give Nikome None O 'This) Jelly Roll» — і майже кожного разу, коли я приходив, вони казали: «Jelly's gonna jam some now» (укр. Джеллі буде трохи джемити зараз), просто як своєрідна гра слів. Ми завжди вживали слово «сесія», і я думаю, що вираз «джем-сесія» виріс із цього грайливого крику туди-сюди[3].

Нью-йоркська сцена під час Другої світової війни славилася позаурочними джем-сесіями. Одним із найвідоміших був регулярний джем поза робочим часом у клубі Minton's Playhouse[en], на який збиралися з 1940-х і до початку 1950-х. Джем-сесії у Мінтона були родючим місцем зустрічей і полігоном як для відомих солістів, як-от Бен Вебстер[en] і Лестер Янг, так і для молодших джазових музикантів, які незабаром стали провідними представниками бібоп-руху, включаючи Телоніуса Монка (піаніста будинку Мінтона), саксофоніста Чарлі Паркера й трубача Діззі Гіллеспі. У джемах Мінтона проходили змагальні «конкурси підрізання»[en] (англ. cutting contest), у яких солісти намагалися не відставати від клубного гурту та перевершувати один одного в імпровізаційній майстерності[4].

Див. також[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. джем-сешн — Словник-довідник музичних термінів. Slovnyk.me (укр.). Процитовано 6 квітня 2021. 
  2. "Really The Blues" by Mezz Mezzrow
  3. "Really the Blues," Milton "Mezz" Mezzrow and Bernard Wolfe, New York: Random House 1946, p. 148
  4. Giddins, Gary; DeVeaux, Scott (2009). Jazz. W.W. Norton and Company, Inc. с. 296–298. ISBN 978-0-393-06861-0. 

Посилання[ред. | ред. код]