Каплиця «Несподівана Радість» (Київ)

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Каплиця «Несподівана Радість»
Nechayannaya radost chasovnya gora.jpg
каплиця «Несподівана Радість»
50°27′19″ пн. ш. 30°30′59″ сх. д. / 50.45528580713385480° пн. ш. 30.51651973476253588° сх. д. / 50.45528580713385480; 30.51651973476253588Координати: 50°27′19″ пн. ш. 30°30′59″ сх. д. / 50.45528580713385480° пн. ш. 30.51651973476253588° сх. д. / 50.45528580713385480; 30.51651973476253588
Тип споруди каплиця
Розташування Україна УкраїнаКиїв
Архітектор Єрмаков Євген Федорович
Кінець будівництва 1903
Зруйновано 1930-ті
Відбудовано не відбудовувалась
Стиль псевдоросійський стиль
Каплиця «Несподівана Радість» (Київ). Карта розташування: Київ
Каплиця «Несподівана Радість» (Київ)
Каплиця «Несподівана Радість» (Київ) (Київ)

Капли́ця «Несподівана Радість» (також «Неча́яна Ра́дість») — православна каплиця у Києві, біля будинку Київського релігійно-просвітницького товариства (вул. Велика Житомирська, 9), збудована близько 1903 року та зруйнована у 1930-ті роки[1].

Історія[ред. | ред. код]

У 1901—1903 роках на вулиці Великій Житомирській звели будинок Київського релігійно-просвітницького товариства, в якому облаштували домову церкву Івана Златоуста. Приблизно тоді ж впритул до будинку за проєктом архітектора Євгена Єрмакова збудували невелику, окремо встановлену капличку[2][1]. Це була невелика, цегляна споруда, збудована, як і Будинок товариства, у псевдоросійському стилі та увінчана високим шатровим куполом із цибулястою банькою[2][1]; вхід до будівлі був облаштований прямо з вулиці Великої Житомирської. Головною святинею каплиці була копія ікони Божої Матері «Несподівана Радість», на честь якої каплиця й отримала свою назву[2]. Опікувався каплицею причт домового храму Івана Златоуста[2].

У 1920-і роки каплиця була діючим храмом «обновленської» церкви.

На початку 1930-х років у будівлі колишнього релігійно-просвітницького товариства містився клуб робітників «Нарзв'язку», з 1932 року — Дім інженерно-технічних робітників, працівники якого подали до міської влади клопотання про закриття і знесення каплиці[2]. У січні наступного, 1933 року облвиконком ухвалив рішення про знищення каплиці, яке було виконане найближчим часом[2].

У 1970-х роках до будинку Товариства з того боку, де стояла каплиця, прибудували новий семиповерховий корпус для наукових інститутів[2].

Див. також[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

Джерела[ред. | ред. код]

  • Третяк К. О. Втрачені споруди та пам'ятники Києва: довідник. — К. : Видавничо-поліграфічний центр «Київський університет», 2004. — 248 с. — 500 прим. — ISBN 966-594-548-3.
  • Кальницький М. Б. Зруйновані святині Києва: втрати та відродження. — К. : Видавничий дім Дмитра Бураго, 2012. — 224 с. — 600 прим. — ISBN 978-966-489-183-4.
  • Храми Києва. Мультимедійна енциклопедія. 2000.

Посилання[ред. | ред. код]