Баня (архітектура)

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Троїцька церква у Межирічі належить до храмів так званого п'ятибаневого типу

Баня — гранчаста або кругла в плані форма даху над куполом чи барабаном храмової споруди; іноді — те саме, що купол.

Назва[ред. | ред. код]

Згідно з однією з версій, слово баня (а з ним і «банька», «банка») може бути пов'язані з прасл. *banja («лазня») через низку семантичних зсувів: «місце для миття» > «ємність для миття» > «ємність», «посудина» > «схожий елемент будови». Але ця думка поділяється не всіма мовознавцями[1].

Форми[ред. | ред. код]

Отримувала форми:

  • гриба — у Візантії, кількох східних і європейських країнах
  • груші — в Україні
  • конусу і парасольки — переважно в країнах Кавказу
  • півсфери — у багатьох європейських країнах
  • цибулини — в Київській Русі, Україні і Московії
  • шолома — в Індії, Середній Азії та Київській Русі

Форми бані співіснували з наметовими покриттями і шпилями або сполучались з ними, зокрема в архітектурі бароко, чим досягались примхливі обриси й напружені силуети.[2]

Простір між церковними банями зветься кошем[джерело?].

Див. також[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. Етимологічний словник української мови : у 7 т. : т. 2 : Д — Копці / Ін-т мовознавства ім. О. О. Потебні АН УРСР ; укл.: Н. С. Родзевич та ін ; редкол.: О. С. Мельничук (гол. ред.) та ін. — К. : Наукова думка, 1985. — 572 с.
  2. Тимофієнко В. І. Архітектура і монументальне мистецтво: Терміни та поняття / Академія мистецтв України; Інститут проблем сучасного мистецтва. — К. : Видавництво Інституту проблем сучасного мистецтва, 2002. — 472 с. — ISBN 966-96284-0-7.

Джерело[ред. | ред. код]

  • Словник термінів [у:] Ричков П. А., Луц В. Д. Архітектурно-мистецька спадщина князів Острозьких. Київ 2002. ISBN 966-575-035-6