Клейноди

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
(Перенаправлено з Клейнод)
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Корогва українських козаків
Бунчуки українських козаків

Клейно́ди (нім. Kleinod — скарб, коштовність) — відзнака, атрибути і символи військової та цивільної влади й окремих військових і цивільних урядів в Україні у XVXVIII століттях.

Види клейнод[ред. | ред. код]

Клейноди були військові (державні), січові, полкові, паланкові, сотенні, курінні тощо.

Військові (державні) клейноди належали усьому війську (державі) і вручалися обраній на відповідну військову (державну) посаду старшині.

Так само січові, полкові та інші клейноди належали тому чи іншому утворенню і вручалися обраній військовій і цивільній старшині.

По закінченні терміну клейноди передавалися новообраній старшині або зберігалися до обрання у Генеральній канцелярії, січовій церкві, скарбниці тощо.

Окремі клейноди:

Бунчук[ред. | ред. код]

Козацький бунчук був зроблений з насилених один на один кінських хвостів, пофарбованих в червоний колір, зверху бунчука була сплетена з чорно-червоного волосся шапочка з під якої йшли такого ж кольору сплетені коси, які в свою чергу переплітались нижче з волоссям хвоста. Зверху на чверть ліктя вище була прикріплена позолочена латунна «галка». Гетьманський бунчук був довжиною 4 лікті, а інколи і вищий.

Бунчуки запорожців були також, але замість червоно-чорного кольору вони вживали червоно-білий.

Від 1647 р. за Богдана Хмельницького, вживав на своїх бунчуках замість чорного кольору білий і були запроваджені також менші бунчуки, які були надані наказному гетьманові, до бунчуків почали прив'язувати два срібні кутаси на срібних шнурах, які прив'язували від «галки» і вони спадали нижче довжини хвостів.

Козацькі бунчуки означали владу і перемогу над невірними.

Під час війни бунчуки ставили в таборі перед наметами старшини. Була також посада: бунчужний, в його обов'язок входило стерегти бунчуки та носити їх під час урочистостей. При генеральному бунчужному були бунчужні, які без оплати носили малі бунчуки під час урочистостей, а під час війни товариші бунчужні йшли відразу за гетьманом і могли виконувати дрібні доручення.

Генеральні бунчужні і його бунчужні товариші носили соболеві шуби з рукавами, покриті оксамитом і шовкові каптани вишиті на грудях золотом. На Запоріжжі таких спеціальних урядовців не було, бунчуки носили хорунжі.

Булава[ред. | ред. код]

Булави, як і бунчуки поділялися на великі і малі, на пірначі або шестопери.

Гетьманська булава мала ручку з горіхового або іншого твердого дерева на яку була посаджена голова в вигляді кулі, овалу або шестопера, вона була позолочена і оздоблена коштовним камінням, буквами та гербами. Часто на них був напис кому належала та ким дарована або цитати з біблії. Булава Мазепи була оздоблена його гербом, булава Самойловича цифрами. Ручка на кінці була оправлена в срібло, інколи різьблена. Інколи булава була повністю лита з срібла, оздоблена перлами та коштовним камінням, такі отримав Богдан Хмельницький від Яна Казиміра та турецького султана. Дорошенко отримав таку булаву від кримського хана.

Деякі гетьмани мали кілька булав і вживали їх в залежності від значення урочистості. Булаву гетьман носив в руці.

Полковники мали свою булаву пірнач або шестопер, відрізнялися вони від гетьманських меншими розмірами і шестиграною формою. Кожний полковник зобов'язаний був завжди мати з собою шестопер і носили вони його завжди за поясом.

Запорозькі отамани мали також подібні булави або шестопери, які поділялися на великі і малі, великі були срібні, а малі залізні. Пірначі мали на Запоріжжі курінні отамани та полковники.

Корогва[ред. | ред. код]

Корогви були шовкові яскравих кольорів, найчастіше червоного, з одного боку була Богородиця, а з іншого хрест з списом та з написом, до якого полку належала корогва, ким і коли надана. Були на козацьких когогвах святі, які вважалися покровителями козацького війська, ангели, вогняні мечі.

Після поділу князем Рожинським козацького війська на полки і сотні, кожний полк і сотня отримали свою корогву, на яких частіше всього були герби повітів, орли, леви, мечі.

Корогви сотень (значок) були трикутні з назвою сотні. Баторій подарував запорозькому та українському лицарству шовкові малинові корогви з срібним орлом. А війську подарував велику корогву, яка перебувала при гетьманові, корогва гетьмана називалася мала корогва. Кожному новому гетьманові польські королі, починаючи від Баторія посилали в дарунок нову корогву, останню отримав Богдан Хмельницький 16.02. 1649.

Запорожці мали свої корогви по куріннях та кожна сотня мала також свої (значок).

Гетьманська артилерія мала окремі корогви та полкові міста мали також свої корогви. Артилерія мала червону тканину з гарматою і трьома кулями, полкові міста мали зображення полкових гербів.

Корогви носили хорунжі. При генеральному військовому хорунжому завжди знаходилася кінна коменда, яка отримувала платню з каси війська та завжди знаходилася в гетьманській столиці.

Йосиф Богдан Залеський: на малинових (темно-амарантових) корогвах отаманських був срібний Архангел Михайло, якого люд називав просто Білий ангел.

Печатки війська[ред. | ред. код]

Печатки знаходилася при гетьманах та отаманах, а булаву давали при обрані гетьмана.

Печатка : лицар в шапці набакир, з мушкетом на плечі, з шаблею та козацьким рогом. Печатка запорожців відрізнялася тим, що біля козака була ще зображена могила (курган) зі списом на ній, що означало прикордонну службу запорожців. Ці печаті були надані Баторієм. Крім того, кожний полк на Запоріжжі мав свою печатку.

Сурма — старовинний український дерев'яний духовий музичний інструмент; грали на ньому «сурмачі». Використовувався як військовими музиками так і цивільним населенням. Сурми витіснили мідні інструменти. Є намагання відновити сурми в оркестрах народних інструментів.

Гобоєподібні духові інструменти відрізняються од кларнетоподібних тим, що замість одинарного битного язичка вони мають подвійний язичок або подвійну тростину, обидві частини якої торкаються одна одної при вібрації. Гобоєподібні духові інструменти винайдені значно пізніше від кларнетоподібних, і вживали їх переважно як військові музичні інструменти нарівні з трубою або заміняючи її. У східних народів, серед яких гобой досяг дуже високого рівня розвитку, він зветься сурнай або зурна. Звідси походять українська назва цього інструмента — сурма і російська сурна.

В українській літературі дуже часто плутають сурму з трубою. А проте це зовсім неправильно. Сурма, як бачимо, гобоєподібний інструмент, а труба — амбушурний. У ті часи, коли ці інструменти були у вжитку в Україні, відмінність між ними завжди виразно підкреслювалась. Ось приклад з української народної пісні:

   Ой в неділю дуже рано
   В сурми й труби заіграли.

У полковій козацькій музиці сурмачів і трубачів завжди називали окремо. В одній з українських дум сурма зветься «військовою суремкою». У цій самій думі вона має епітет «тонкая».

Джерела та література[ред. | ред. код]

  • О. І. Коробов. Клейноди козацькі // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К.: Наукова думка, 2007. — Т. 4 : Ка — Ком. — С. 345. — ISBN 978-966-00-0692-8.
  • Jan Nepomucen Czarnowski, Ukraina i Zaporoże czyli Historya Kozaków od pojawienia się ich w dziejach, do czasu ostatecznego przyłączenia do Rossyi,1854 ., s. 32-45.

Посилання[ред. | ред. код]

  1. Черкаський Л. М. Українські народні музичні інструменти

Зовнішні посилання[ред. | ред. код]