Користувач:Гамаль Ярослав/Чернетка

Гамаль Володимир Ілліч
Народження	7 жовтня 1948 р. м. Чернівці (с. Рогізна)
Національність	українець
Країна	Україна
Жанр	монументальна, станкова скульптура.
Навчання	Вижницьке художнє училище (1966-1970),по спеціальності художнє конструювання з металу, Естонський державний художній інститут м. Таллінн (1976-1982), кафедра скульптури
Роки творчості	1966 — до сьогодні
Нагороди	Лауреат "Літературно-мистецької премії імені Сидора Воробкевича".
Сайт	https://www.youtube.com/watch?v=_owaxOXWmdQ

Гамаль Володимир Ілліч, Ладик, народився 7 жовтня 1948 року у передмісті Чернівці в селі Рогізна, (в 2019 році виповниться 500 років від першої історичної згадки про Рогізну, академік археології Борис Онисимович Тимощук в Рогізні проводив археологічні роскопки де знаходив залишки трипільської культури та так звані не сформовані рештки бронзи, раннього бронзового періоду датовані 2 тисячоліття до н.е.). Я також прилучаюся до археологічної справи, коли знахожу козацькі керамічні люлькі, на своїй землі. А стародавні араби близько 5 тисяч років тому в сузірї овна , найяскравішу зірку назвали Гамаль, під цією зіркою народжуються люди схильні до науки та мистецтва, Гамаль, то є вожак стада – той що йде попереду, в науці та мистецтві. За дослідженням Forebears.in , Гамалів по цілому світу 756 тисяч 631 людина.

З 1955 року навчався в рогізнянській восьмирічній школі, улюблений предмет був малювання, та гурток по малюванню. В той шкільний період (1959 рік), в пошуках металолому (була така державна програма, ходити по ярах шукати стару бляху) на толоці підірвався на якійсь воєнній штуці, нас «пошуківців» було троє: Славко Мельничук (тепер мешкає в Америці, Степан Гакман і я, мені відірвало великого пальця на правій руці, а всіх нас порешитило осколками, котрі ще довго я сам витягував, а котрі не вийняли лікарі і я, ті так і залишились і ношу їх до сих пір, то було гартування долі, вже на той час не перше й надалі білше, гартувався Божим проведінням.

Батьки: тато Гамаль Ілля Григорович 1924 року народження, мама Гамаль Євгенія василівна 1923 року народження (дівоче прізвище Катан). Тата в 1944 році мобілізували до війська, на війну, закінчив війну в Берліні – збереглись воєнні похвальні грамоти татові від військового командування за добру службу, десь із десяток, по них пожна прослідкувати через які міста європи рухався фронт. Після закінчення восьмирічної школи, навчався в середній садгірські школі №38, а в 11 класі вчився в вечірній садгірській школі , одночасно працювавв рогізнянській дослідній станції, на огородгій бригаді. Перша моя мистецька зірка, початок любові, початок раю мистецького – Вижниця, Вижницьке училище декоративно-прикладного мистецтва, 1966 рік художнє конструювання з металу- то був найпрогресивніший відділ в училищі (рисунок викладав Валерій Жаворонков, скульптуру Петро Лемський, керівник дипломної роботи Едуард Жуковський. Дякую тобі Господи, тепер в 2016 році виповнюється 50 років як я з Мистецтвом (витягнеш голову на світ Божий, із своєї равликової хатки, подивишся яка біда кругом, і далі за своє – за свою скульптуру, якщо віриш у своє призначення, то ніщо не зібє із своєї доророги)…"не дозволяйте шуму чужих думок, перебити ваш внутрішній голос" (Стів Джобс).

Подальша мистецька дорога була не легка, очевидно то був момент гартування долі – вперше поступав до Строгановського вищого училища, наступний раз до Львівського поліграфічного інституту в третє до львівського декоративно-прикладного інституту. А з 1976 року, дякувати Богу я студент Естонського державного художнього інституту в місті Таллінні, кафедра скульптури, викладачі: Яаак Соанс, Айме Юрьйо, Ен Роос, Олав Мянні, Лембіт Пальм, подяка безмежна моїм вчителям ( і моїм подругам також). Навчався добре, отримува іменну стипендію імені Крейцвальда, той край, то моя духовна батьківщина, вчитися, я любив і до сьогодні вчуся, як посинаю нову творчу роботу то завжди – діби в перший раз робиш, стараюсь не йти пройденими стежками. З четвертого курсу інституту, почав виставлятись на республіканських художніх виставках в м. Таллінні, творчими роботами. В 1982 році закінчую інститут з червоним дипломом, дипломна робота «наука і людина» розміри орієнтовно 220х200х160 см., матеріал глина. Назахисті дипломної роботи, в заключному слові я сказав: «сур тенан Есті коолі я Есті маа» «велике спасибі естонській школі та естонській землі». З 1982 року працюю в Чернівецькому художньому фонді – скульптором, одночасно декілька років працюю викладачем скульптури в обласній художній школі в Чернівцях ім. М. Івасюка, меморіальну дошку котрому я виготовив в бронзі. Виконав чимало монументальних робіт, і постійно роблю творчі роботи в різних матеріалах: кераміка, бронза, дерево, камінь.

З 1986 року член спілки художників України, а 5 січня 2016 року написав заяву про вихід з спілки художників. Викладач з історії мистецтва, в художньому інституті, доктор мистецтвознавства, професор академії мистецтв Естонії, мудрий чоловік до котрого я з радістю ходив на лекції, Борис Берштейн, ще тоді у 80-их роках розповідав нам, хто і для чого організував спілки письменників та художників, думаю те що засновано 70 років тому на брехні нічого доброго принести не може. 3200 років тому Мойсей свій єврейський народ, водив 40 років по пустині, щоб очиститись від рабства, нажаль ми більше 70 років ходимо кругами збільшовицько-кагебістським минули за плечима без очищення.

В 1991 році в Хотині роблю памятник Петру Конашевичу Сагайдачному (працюючи над ескізом цього памятника і надалі над памятником Юрію Федьковичу в Чернівцях, найбільше старався віднайти своє неповторне рішення композиції, котре б не було в руслі руської советської монументальної скульптури. Скульптура, памятник має оператись на історію, одночасно відображати час теперішній, і навіть випереджувати час мистецькими засобами, бо інакше в майбутньому нашого мистецтва сьогоднішнього не буде, тож памятаймо за майбутнє. До початку святкування в Хотині, приїхав, представник з міністерства з Києва, він схвально оцінив роботу, тоді була така ніби конкуренція про те, хто з києва приїде на відкриття – призидент Кравчу чи голова Руху Чорновіл, ніші взяли верх біля памятника фотографувався Вячеслав Чорновіл в сонячних променях синьожовтих прапорів. До памятника Ю. Федьковичу в Чернівцях, робив три варіанти ескізів, мусив заглибитись у філософію життя того гонорного гуцула, а композиція памятника аж тепер, через такий час, більше 20 років сприймається загалом з розумінням. На початок 90-их років всі памятники в Україні композиційно були схожі на головного радянсько вождя, навіть памятник Чорноволу «чи не є то апсурдом-людині котра боролась з тою системою, зробити памятник в стилі системи соц.реалізму». В композиції памятника Ю. Федьковича присутній орнамент, та річ котра присутня скрізь в карпатському регіоні а одязі, в побутових речах, а в памятнику орнамент набирає ваги символу – коду краю. В естонії я 5 років ходив в гуцульському сардакові, котрий купив в Косові, може він предтеча моєї роботи над памятником Федьковичу в сардакові, подяка Василеві селезінці, котрий мене підтримав в цьому. Дещо зробив дякувати Господові, а зараз замовлень нема (може то через мій гонор), дякувати Богу маю $70 пенсії по сьогоднішньому курсу на місяць.

А творчі роботи роблю, ось то і є мої найкращі начебто подорожі по світах, сидячи в майстерні щось собі вирубуючи з каменя, чи з дерева, чи ліплю медалі рельєфи (кераміка) гетьманів, національних героїв: Т. Шевченка, Ю. Федьковича, І. Франка, Л. Українки, О. Кобилянську, С. Бандеру, Р. Шухевича, І. Мазепу, Б. Хмельницького, В. Гамалію, А Шептицького, Є. Гакмана, О. Архипенка, І Миколайчука, Н. Яремчука, О. Вільшина та інших – тих достойників які славили нашу Україну. Моя персональна виставка відбулась в 1983 році, в залі спілки художників по вул. Ватутіна в Чернівцях, виставляв скульптуру, рисунок і фото скульптур, то роботи котрі я привіз з Естонії. Наступні персональні виставки в 200 році, січень місяць в залі Чернівецького художнього музею, тут вже експонувалось біля 100 робіт – скульптура, рисунок-графіка. В лютому 2000 року зробив експозицію в Києві (музей історії Києва по вул. П. Орлика), а в березні відкрив виставку в палаці мистецтв у Львові. Дякувати Богові до сьогодні колекція творчих робіт поповнюється, праця, то найбільша моя радість. Борітеся – поборите! Вам Бог помагає! (Т. Шевченко «Кавказ»)

Володимир Гамаль Пружна думка, що не комплексує жодним пластичним засобом чи то скульптурним матеріалом - цінний набуток більш ніж двадцяти років творчості Володимира Гамаля. Жанрово розмаїте, багате на композиційні та техніко-техніцистичні новації, його мистецтво уже давно самоорганізувалось у певну естетичну програму, в якій здається, і не може бути випадковостей, а є чітка і внутрішньо оправдана здатність на красу. В цій ясній орієнтації художник знайшов свій масштаб, свою чуттєву тотальність. Піднесення стало для нього універсальним ключем, здатним відчинити великий метафоричний простір, у якому своє, індивідуальне, злучається з космічним. На цьому рівні зав'язувані форми зберігають трепетність авторського хвилювання. Але фізичні характеристики їм уже надані опанованою емоцією.

Непоказний інтелектуалізм В. Гамаля став складовою його творчого методу. Звичайно, багато йшло від професійної школи. Такою для нього стало відділення скульптури Естонського державного художнього інституту в Таллінні (1976-82). Дотичність до іноетнічного мистецького досвіду дала привід для проникливішого погляду на українську культурну традицію. В ній молодому мистцеві вдалося знайти джерела того монументалізму, який об’єднав різні історичні епохи, зберігши при цьому автентизм духовних потуг нації. Розгорнутий, акцентований декоративізм, нахил до синтетичного мислення - ті чи інші притаманності мистецтва Прибалтики відкрили перед В.Гамалем цікаву проекцію на українські мистецькі вартості. Втім, і образно-концептуальну повноту творчості чернівецького скульптора формували не лише ці складники. Культура пластики, реальність в опрацюванні поверхонь матеріалів у нього поєднана з гостросучасним відчуттям знаково-комунікативних можливостей об’єкту. Для нього не існує стійких композиційних схем, чи матриць. Кожна ідея натхненна чимось неповторним. Тільки замкнута енергетична система здатна твір заставати працювати повноцінно. Збагнувши це, мнстець з максимальною відповідальністю “турбує” простір. В одних випадках форма строго конструктивна, працює силуетом і графікою, в інших вкрай гіперболізована, “космогонічна”, а ще імпресіоністична, символістська, асоціативна... Станкова, станково-декоративна, монументальна скульптура Володимира Гамаля, вийшовши з одного явищного кореня, дивує розмаїттям образно-композиційних роз’язок. Це таке мистецтво, яке виражає складні питання людини про сучасність і про вічність, про стійке і крихке, земне і високе. Роман Яців. Львів. 1999 рік.